Довженківець Плачинда, якого прозвали міфотворцем
18 червня - добрий привід згадати одну з цікавих особистостей – письменника, громадського діяча, патріота України – СЕРГІЯ ПЛАЧИНДУ, якому цьогоріч могло б виповнитись 95.
Сергій Петрович цікавився і глибоко вивчав історію України: її корені, давньоукраїнські міфи, що ілюструють світогляд українців, феномен козацтва. Цікавили його і яскраві представники нашого народу, яких можна назвати творцями історії.
ІНТЕРЕС ДО ПОСТАТІ ОЛЕКСАНДРА ДОВЖЕНКА
Так Сергій Петрович присвятив свої твори і нашому Олександру Довженку.
Коли я почала працювати у Сосницькому музеї О.П. Довженка і вивчати його життєвий та творчий шлях, першими книгами, рекомендованими мені для опрацювання, були «Сторінки життя і творчості О.П. Довженка» Миколи Куценка та «Олександр Довженко» Сергія Плачинди. Таким чином я поєднала якісний, але сухий і об’єктивний фактичний матеріал ( Микола Куценко подає факти Довженкового життя у хронологічній послідовності, обґрунтовуючи кожен факт документальним джерелом) з художнім викладом тієї ж біографії, але поданої емоційно і суб’єктивно. Це було гармонійне і дуже доречне поєднання, адже мені потрібно було не лише знати детальну біографію митця, але і донести її до відвідувачів музею, використовуючи при цьому художні засоби, щоб зробити інформацію більш цікавою і яскравою, такою, що залишиться у пам’яті.
Взагалі, Сергій Плачинда приділив багато уваги митцю. І це не дивно – адже Олександр Петрович – дуже яскрава і харизматична особистість, він приваблював багатьох дослідників.
Та першу в постсталінській Україні книгу про Довженка – 1964 року – написав саме Плачинда. Був він також першим публікатором доти невідомих «Щоденників» Олександра Довженка та упорядником книги «Довженко і світ. Творчість Довженка в контексті світової культури», 1984 р. Біографічний же роман «Олександр Довженко» побачив світ у 1980 році.
СЕРГІЙ ПЛАЧИНДА – ГІСТЬ СОСНИЦЬКОГО МУЗЕЮ ДОВЖЕНКА
Звісно, дослідник творчості Олександра Довженка не міг не побувати на батьківщині митця, біля витоків його творчості. Ось у Сосницькій газеті «Радянський патріот» за 27 червня 1981 року вміщена стаття «До Довженкової хати» (автор – В. Діброва). У ній повідомляється про приїзд до музею О.П. Довженка групи письменників із Києва, серед яких – і Сергій Плачинда. Компанія йому – Юрій Мушкетик, Євген Гуцало, Кость Волинський та чернігівчанин Станіслав Реп’ях, а також письменник і перекладач з Німеччини Рольф Гебнер. Тут же вміщено фото: в приміщенні літературної експозиції оглядають експонати Плачинда, Волинський та Гебнер. Такий знімок є і у фондах нашого музею.
Маємо у фондах ще одну фотографію, зроблену холодної пори. На ній – Сергій Плачинда спілкується з Вірою Макаренко, першою науковою співробітницею Сосницького музею Довженка, та Миколою Січком, тодішнім директором музею. Інше фото – уже в кінозалі музею, де відбувається творча зустріч з письменником. Ці знімки датовані 1976 роком.
Також у книзі відгуків маємо пам’ятний запис 24 жовтня 1976 року, залишений Сергієм Плачиндою та ще кількома відвідувачами. « Хто мою хату минає, тому щастя немає», – такі слова вишила на рушнику Сашкова мати Одарка Єрмолаївна…» Так розпочинається відгук, сповнений теплих і ліричних слів пам’яті Олександрові Довженку. У цьому невеликому тексті проглядається стиль Плачинди-письменника з його образністю і символізмом. Цікава така метафора: «І наш народ, ні, уже весь світ намагається не оминути хати Довженка. Ось ті кола на світовому океані людності – кола останнього лише року, кола, що розходяться від епіцентру Довженкового Дому на прадавній землі сіверян, від Довженкового Слова: Довженків ретроспектіум у Сан-Франциско, фестиваль його фільмів у Лондоні, свято Довженка у Відні, його дні у Бомбеї. Низький уклін Довженковій хаті. Хай вічно біліє вона і світить пречистими вікнами своїми на всю планету.»
ДОВЖЕНКО – ПЛАЧИНДА: ІСТОРИЧНІ ПАРАЛЕЛІ
Олександра Довженка і Сергія Плачинду єднала любов до свого народу, до України. І обоє, хоч і в різну добу, але вважались націоналістами, були під наглядом спецслужб. Деякі твори обох у певний час були заборонені.
У Довженка – це фільм «Земля» (знятий з прокату),перший документальний фільм «Визволення» (1940), кіносценарій «Україна в огні» (заборонений до друку і постановки). У Плачинди – збірка історичних повістей «Неопалима купина», де автор розмірковує про життя історичних особистостей: Роксолани, Галшки Гулевичівни, Артема Веделя, Максима Березовського, Теофана Прокоповича. Книга вийшла у 1968 році у видавництві «Молодь», але скоро її вилучили з продажу.
Як згадувала редакторка тижневика «Слово Просвіти» Любов Голота : «Поставили всіх працівників видавництва у два ряди і змусили її рвати. Якийсь чоловічок ходив і спостерігав, щоб ніхто не сховав жодного примірника. Та все одно якісь екземпляри залишилися, її передруковували у самвидаві.» А у 1993-му збірка була перевидана .
А донька Сергія Плачинди Галина згадує, що батько « постійно ходив у вишиванці. Мав їх понад десяток. Ніколи не казав, яку хоче вдягнути. Брав ту, яку давала мама» .
Олександр Довженко теж полюбляв вишиванки. Його дружина Юлія Солнцева писала, що у 40-х роках «украинские рубашки боялись носить, хотя я всегда заказывала рубашки для Александра Петровича в мастерской Софийского собора, там делали их для выставок и музеев, и они очень нравились Александру Петровичу» [4, с. 301].
Донька Галина наводить іще один вражаючий факт. Сергій Петрович, виявляється, був таким небезпечним для тодішньої влади, що його намагались фізично знищити: «1985 року на нашій дачі в Академсадах, у Броварському районі, підклали бомбу. Батька вберіг Бог. Коли стався вибух, він вийшов на подвір'я. Із вхідними дверима відлетів на 20 метрів. Залишився живим, але після того мав проблеми із зором. За кілька років один кадебіст у відставці розказав, що то зробили спецслужби. У них був план по недопущенню розвалу Радянського Союзу. Батько сприяв його розпаду.»
І знову напрошується порівняння з Олександром Довженком. Адже у 1938 році, живучи у Москві і працюючи над кінофільмом «Щорс», режисер теж опинився у подібній ситуації. Про це читаємо у документі «Донесення агента «Чорний» про автомобільну аварію з а участю О.П. Довженка та погіршення його здоров’я»: «В конце месяца, во время одной из поездок, машина ДОВЖЕНКО внезапно потеряла управление и он едва не погиб. Шофер, придя в себя, обнаружил, что основная ось рулевого управления была кем-то подпилена кругом так, что уцелел только тонкий слой металла, тотчас же разломившийся при повороте руля. Довженко, Бажан и шофер не сомневаются в наличии злого умысла…» .
З УКРАЇНОЮ У СЕРЦІ
Сергій Плачинда був щирим патріотом і багато зробив як письменник і як громадський діяч для відродження історичної пам’яті нашого народу.
Він одним із перших підняв тему Голодомору 1932-1933 років, яка за радянського часу була забороненою.
Про це – знову словами Галини: «1986 року батько був головою творчого об'єднання публіцистів і провів перший вечір, присвячений пам'яті жертв Голодомору. Зачитав звернення до Горбачова з вимогою зняти табу з цієї теми. Підписалися всі. Наступного дня тато поїхав до ЦК КПРС. Зайшов у кабінет до однієї з помічниць генерального секретаря. Вона сказала: «Вечно вы, украинцы, жалуетесь». Переглянула документ: «Сегодня же он будет лежать у Михаила Сергеевича». Наступного ранку батькові подзвонили й розповіли, що заяву переглянув Горбачов і написав резолюцію: «Печатать все о голоде 1933-го в Украине».
Сергій Петрович брав активну участь у діяльності Народного Руху України. Засновник і перший голова Української селянської демократичної партії.
Працюючи старшим науковим співробітником Національного науково-дослідного інституту українознавства та всесвітньої історії, досліджував праісторію та найдавнішу міфологію України. Таким чином були створені і побачили світ «Словник давньоукраїнської міфології» (1993), монографічна-пошукові книги «Міфи і легенди Давньої України» (2006), «Лебедія. Як і коли виникла Україна» (2005), «Як українські міфи по світу розійшлися» (2009).
Правда, ці твори зазнали критики. Зокрема, у Вікіпедії вказується, що «науковці в галузі історії України загалом оцінюють тексти Сергія Плачинди як непрофесійні, аматорські, не засновані на історичних та археологічних дослідженнях».
Але сам Сергій Петрович, за словами своєї доньки, ладен був кожне своє слово довести фактами з наукових джерел.
Я думаю, час і нові наукові дослідження поставлять все на свої місця. А от повернення українського народу до своїх праджерел, що витікають з глибин тисячоліть, неможливо недооцінити. Особливо у наш час, коли вороги-рашисти надумались стерти нашу історичну пам'ять, заявляючи, що Україну створив Сталін, а тепер намагаються безжалісно стерти всю нашу країну з лиця землі.
Тож іще раз згадаємо добрим словом талановитого письменника, щирого патріота і хорошу людину Сергія Плачинду, який своєю діяльністю пробуджував інтерес до історії українського народу і його місця в історії людства. І він продовжує цю місію і понині у своїй багатій творчій спадщині.
Оксана ПЛИТНИК
Сергій Петрович цікавився і глибоко вивчав історію України: її корені, давньоукраїнські міфи, що ілюструють світогляд українців, феномен козацтва. Цікавили його і яскраві представники нашого народу, яких можна назвати творцями історії.
ІНТЕРЕС ДО ПОСТАТІ ОЛЕКСАНДРА ДОВЖЕНКА
Так Сергій Петрович присвятив свої твори і нашому Олександру Довженку.
Коли я почала працювати у Сосницькому музеї О.П. Довженка і вивчати його життєвий та творчий шлях, першими книгами, рекомендованими мені для опрацювання, були «Сторінки життя і творчості О.П. Довженка» Миколи Куценка та «Олександр Довженко» Сергія Плачинди. Таким чином я поєднала якісний, але сухий і об’єктивний фактичний матеріал ( Микола Куценко подає факти Довженкового життя у хронологічній послідовності, обґрунтовуючи кожен факт документальним джерелом) з художнім викладом тієї ж біографії, але поданої емоційно і суб’єктивно. Це було гармонійне і дуже доречне поєднання, адже мені потрібно було не лише знати детальну біографію митця, але і донести її до відвідувачів музею, використовуючи при цьому художні засоби, щоб зробити інформацію більш цікавою і яскравою, такою, що залишиться у пам’яті.
Взагалі, Сергій Плачинда приділив багато уваги митцю. І це не дивно – адже Олександр Петрович – дуже яскрава і харизматична особистість, він приваблював багатьох дослідників.
Та першу в постсталінській Україні книгу про Довженка – 1964 року – написав саме Плачинда. Був він також першим публікатором доти невідомих «Щоденників» Олександра Довженка та упорядником книги «Довженко і світ. Творчість Довженка в контексті світової культури», 1984 р. Біографічний же роман «Олександр Довженко» побачив світ у 1980 році.
СЕРГІЙ ПЛАЧИНДА – ГІСТЬ СОСНИЦЬКОГО МУЗЕЮ ДОВЖЕНКА
Звісно, дослідник творчості Олександра Довженка не міг не побувати на батьківщині митця, біля витоків його творчості. Ось у Сосницькій газеті «Радянський патріот» за 27 червня 1981 року вміщена стаття «До Довженкової хати» (автор – В. Діброва). У ній повідомляється про приїзд до музею О.П. Довженка групи письменників із Києва, серед яких – і Сергій Плачинда. Компанія йому – Юрій Мушкетик, Євген Гуцало, Кость Волинський та чернігівчанин Станіслав Реп’ях, а також письменник і перекладач з Німеччини Рольф Гебнер. Тут же вміщено фото: в приміщенні літературної експозиції оглядають експонати Плачинда, Волинський та Гебнер. Такий знімок є і у фондах нашого музею.
Маємо у фондах ще одну фотографію, зроблену холодної пори. На ній – Сергій Плачинда спілкується з Вірою Макаренко, першою науковою співробітницею Сосницького музею Довженка, та Миколою Січком, тодішнім директором музею. Інше фото – уже в кінозалі музею, де відбувається творча зустріч з письменником. Ці знімки датовані 1976 роком.
Також у книзі відгуків маємо пам’ятний запис 24 жовтня 1976 року, залишений Сергієм Плачиндою та ще кількома відвідувачами. « Хто мою хату минає, тому щастя немає», – такі слова вишила на рушнику Сашкова мати Одарка Єрмолаївна…» Так розпочинається відгук, сповнений теплих і ліричних слів пам’яті Олександрові Довженку. У цьому невеликому тексті проглядається стиль Плачинди-письменника з його образністю і символізмом. Цікава така метафора: «І наш народ, ні, уже весь світ намагається не оминути хати Довженка. Ось ті кола на світовому океані людності – кола останнього лише року, кола, що розходяться від епіцентру Довженкового Дому на прадавній землі сіверян, від Довженкового Слова: Довженків ретроспектіум у Сан-Франциско, фестиваль його фільмів у Лондоні, свято Довженка у Відні, його дні у Бомбеї. Низький уклін Довженковій хаті. Хай вічно біліє вона і світить пречистими вікнами своїми на всю планету.»
ДОВЖЕНКО – ПЛАЧИНДА: ІСТОРИЧНІ ПАРАЛЕЛІ
Олександра Довженка і Сергія Плачинду єднала любов до свого народу, до України. І обоє, хоч і в різну добу, але вважались націоналістами, були під наглядом спецслужб. Деякі твори обох у певний час були заборонені.
У Довженка – це фільм «Земля» (знятий з прокату),перший документальний фільм «Визволення» (1940), кіносценарій «Україна в огні» (заборонений до друку і постановки). У Плачинди – збірка історичних повістей «Неопалима купина», де автор розмірковує про життя історичних особистостей: Роксолани, Галшки Гулевичівни, Артема Веделя, Максима Березовського, Теофана Прокоповича. Книга вийшла у 1968 році у видавництві «Молодь», але скоро її вилучили з продажу.
Як згадувала редакторка тижневика «Слово Просвіти» Любов Голота : «Поставили всіх працівників видавництва у два ряди і змусили її рвати. Якийсь чоловічок ходив і спостерігав, щоб ніхто не сховав жодного примірника. Та все одно якісь екземпляри залишилися, її передруковували у самвидаві.» А у 1993-му збірка була перевидана .
А донька Сергія Плачинди Галина згадує, що батько « постійно ходив у вишиванці. Мав їх понад десяток. Ніколи не казав, яку хоче вдягнути. Брав ту, яку давала мама» .
Олександр Довженко теж полюбляв вишиванки. Його дружина Юлія Солнцева писала, що у 40-х роках «украинские рубашки боялись носить, хотя я всегда заказывала рубашки для Александра Петровича в мастерской Софийского собора, там делали их для выставок и музеев, и они очень нравились Александру Петровичу» [4, с. 301].
Донька Галина наводить іще один вражаючий факт. Сергій Петрович, виявляється, був таким небезпечним для тодішньої влади, що його намагались фізично знищити: «1985 року на нашій дачі в Академсадах, у Броварському районі, підклали бомбу. Батька вберіг Бог. Коли стався вибух, він вийшов на подвір'я. Із вхідними дверима відлетів на 20 метрів. Залишився живим, але після того мав проблеми із зором. За кілька років один кадебіст у відставці розказав, що то зробили спецслужби. У них був план по недопущенню розвалу Радянського Союзу. Батько сприяв його розпаду.»
І знову напрошується порівняння з Олександром Довженком. Адже у 1938 році, живучи у Москві і працюючи над кінофільмом «Щорс», режисер теж опинився у подібній ситуації. Про це читаємо у документі «Донесення агента «Чорний» про автомобільну аварію з а участю О.П. Довженка та погіршення його здоров’я»: «В конце месяца, во время одной из поездок, машина ДОВЖЕНКО внезапно потеряла управление и он едва не погиб. Шофер, придя в себя, обнаружил, что основная ось рулевого управления была кем-то подпилена кругом так, что уцелел только тонкий слой металла, тотчас же разломившийся при повороте руля. Довженко, Бажан и шофер не сомневаются в наличии злого умысла…» .
З УКРАЇНОЮ У СЕРЦІ
Сергій Плачинда був щирим патріотом і багато зробив як письменник і як громадський діяч для відродження історичної пам’яті нашого народу.
Він одним із перших підняв тему Голодомору 1932-1933 років, яка за радянського часу була забороненою.
Про це – знову словами Галини: «1986 року батько був головою творчого об'єднання публіцистів і провів перший вечір, присвячений пам'яті жертв Голодомору. Зачитав звернення до Горбачова з вимогою зняти табу з цієї теми. Підписалися всі. Наступного дня тато поїхав до ЦК КПРС. Зайшов у кабінет до однієї з помічниць генерального секретаря. Вона сказала: «Вечно вы, украинцы, жалуетесь». Переглянула документ: «Сегодня же он будет лежать у Михаила Сергеевича». Наступного ранку батькові подзвонили й розповіли, що заяву переглянув Горбачов і написав резолюцію: «Печатать все о голоде 1933-го в Украине».
Сергій Петрович брав активну участь у діяльності Народного Руху України. Засновник і перший голова Української селянської демократичної партії.
Працюючи старшим науковим співробітником Національного науково-дослідного інституту українознавства та всесвітньої історії, досліджував праісторію та найдавнішу міфологію України. Таким чином були створені і побачили світ «Словник давньоукраїнської міфології» (1993), монографічна-пошукові книги «Міфи і легенди Давньої України» (2006), «Лебедія. Як і коли виникла Україна» (2005), «Як українські міфи по світу розійшлися» (2009).
Правда, ці твори зазнали критики. Зокрема, у Вікіпедії вказується, що «науковці в галузі історії України загалом оцінюють тексти Сергія Плачинди як непрофесійні, аматорські, не засновані на історичних та археологічних дослідженнях».
Але сам Сергій Петрович, за словами своєї доньки, ладен був кожне своє слово довести фактами з наукових джерел.
Я думаю, час і нові наукові дослідження поставлять все на свої місця. А от повернення українського народу до своїх праджерел, що витікають з глибин тисячоліть, неможливо недооцінити. Особливо у наш час, коли вороги-рашисти надумались стерти нашу історичну пам'ять, заявляючи, що Україну створив Сталін, а тепер намагаються безжалісно стерти всю нашу країну з лиця землі.
Тож іще раз згадаємо добрим словом талановитого письменника, щирого патріота і хорошу людину Сергія Плачинду, який своєю діяльністю пробуджував інтерес до історії українського народу і його місця в історії людства. І він продовжує цю місію і понині у своїй багатій творчій спадщині.
Оксана ПЛИТНИК
| Читайте також |
| Коментарі (0) |