Довга дорога з вишневого саду
І ще трохи нев'янучого (пост)совка вам у стрічку - цим разом не книжкою про "Компот із патисонів", а чудовою добірочкою історичних ілюстрацій на тему "адіннарод" за минулі півстоліття, - половину цих картинок я пам'ятаю з дитинства, вдома мене вчили їх "читати" на предмет зашитих ідеологічних послань, але з того, як авторка коментуючи виправдовується, що їй, мовляв, не здалося, дивіться самі, - розумію, що за 30 років наша освіта так і не дійшла до деконструкції цього дискурсу, і в зв'язок із відповідними постановами Політбюро й пленумів ще зі сталінських часів всі ці пози й сантиметри пересічний спостерігач і досі не ставить. Тому докину в цю саму тему "з іншого поля" - про шкільні підручники укр- і рус-літ за той самий період, з нової книжки "Як рубали вишневий сад, або Довга дорога з Бад-Емсу":
--------------------------------------
"Упродовж трьох поколінь, починаючи від повоєнного сталінського курсу на духовне «імпортозамєщєніє» – на орвелівський світ, у якому все, хоч трохи визначне, створили (винайшли, відкрили, побудували…) росіяни, займатись україністикою в Україні можна було тільки за умови обов’язкового, як у мусульманина п’ять раз денно в бік Мекки, поклону в бік «великої російської культури» та її на українську, буцім, «благотворного впливу». Це було так само нормативно для цілої галузі, як посилання на Маркса-Енгельса-Леніна та матеріали чергового з’їзду КПРС: без «впливу» в україністиці було ніяк, без «впливу» – то вже був «український буржуазний націоналізм». Моє покоління ще застало в підручниках такі ритуальні поклони при кожному з наших класиків (пам’ятаю, що на Шевченка «благотворно впливав» Чернишевський, якому в рік виходу «Кобзаря» сповнилося 12, але кого це спиняло?). По контрасту з підручником «русліт», де всі класики були «великі» й «геніальні» самі собою, а замість параграфа про «вплив» стояв параграф про «мировое значение», це справляло на дитячу психіку належно гнітюче враження. Із цим враженням від рідної культури ми й росли, тож нічого дивувати, що бажання повернутись до неї в дорослому віці в багатьох не виникло й досі. За три покоління в мізки нам залито таку бетонну кладку меншевартости, що захитати її вийде нескоро (особливо коли й не пробувати!)".
("Як рубали вишневий сад, або Довга дорога з Бад-Емсу". К.: Комора, 2021)
Оксана ЗАБУЖКО
--------------------------------------
"Упродовж трьох поколінь, починаючи від повоєнного сталінського курсу на духовне «імпортозамєщєніє» – на орвелівський світ, у якому все, хоч трохи визначне, створили (винайшли, відкрили, побудували…) росіяни, займатись україністикою в Україні можна було тільки за умови обов’язкового, як у мусульманина п’ять раз денно в бік Мекки, поклону в бік «великої російської культури» та її на українську, буцім, «благотворного впливу». Це було так само нормативно для цілої галузі, як посилання на Маркса-Енгельса-Леніна та матеріали чергового з’їзду КПРС: без «впливу» в україністиці було ніяк, без «впливу» – то вже був «український буржуазний націоналізм». Моє покоління ще застало в підручниках такі ритуальні поклони при кожному з наших класиків (пам’ятаю, що на Шевченка «благотворно впливав» Чернишевський, якому в рік виходу «Кобзаря» сповнилося 12, але кого це спиняло?). По контрасту з підручником «русліт», де всі класики були «великі» й «геніальні» самі собою, а замість параграфа про «вплив» стояв параграф про «мировое значение», це справляло на дитячу психіку належно гнітюче враження. Із цим враженням від рідної культури ми й росли, тож нічого дивувати, що бажання повернутись до неї в дорослому віці в багатьох не виникло й досі. За три покоління в мізки нам залито таку бетонну кладку меншевартости, що захитати її вийде нескоро (особливо коли й не пробувати!)".
("Як рубали вишневий сад, або Довга дорога з Бад-Емсу". К.: Комора, 2021)
Оксана ЗАБУЖКО
| Читайте також |
| Коментарі (0) |