Досель і отсель - так гамонять...
Східнополіський або лівобережнополіський говір – це один зі старожитніх (архаїчних) говорів північного наріччя, ареал поширення якого складають території Чернігівщини, північної Сумщини, Стародубщини, невелика частина північно-східної Київщини (лівобережної). Він є не менш колоритним і цікавим для дослідження, ніж лемківський, бойківський або закарпатський про які, безперечно, чула велика кількість людей. Дослідження видатних мовознавців (зокрема Ю. В. Шевельова, Б. Д. Грінченка, І. Г. Матвіяса) дають можливість проаналізувати особливості східнополіського діалекту, які тією чи іншою мірою зазнали витіснення з загального вжитку внаслідок багаторічного зросійщення та процесу глобалізації. Їхні праці разом із аналізом художніх творів, народних пісень, а також ретроспективним аналізом усних свідчень жителів ареалу поширення говору стали джерелом даного дослідження. Серед авторів, твори яких багаті на вкраплення східнополіських діалектизмів, можна виділити Володимира Дрозда – уродженця села Петрушин на Чернігівщині (а особливо його роман «Листя Землі», який часто називають «народною Біблією українців»), Пантелеймона Куліша – уродженця північної Сумщини, Віктора Забіли, Павла Тичини, Олекси Стороженка, Степана Васильченка – уродженців Чернігівщини. Цитати з творів цих авторів, а також уривки з народних пісень буде наведено як приклади в даній роботі. Метою праці є поширення та популяризація знань про діалектні особливості Сіверщини. Тлумачення лінгвістичних термінів дають змогу пересічному читачеві зрозуміти сутність окремих явищ. Далі в статті буде перераховано найбільш виразні риси діалекту.
Однією з найбільш виразних фонетичних особливостей є ослаблення фонеми [ф] та заміна її на [х] (іноді [хв]): «питав хурщик Антін монопольщика, зав'язуючи в хустину гроші за хуру» (Мужицька арихметика, С. Васильченко), «ой іскидай, Хведорку, жупан, жупанок» (Ой іскидай, Хведорку, жупан, жупанок, жниварська пісня), «маніхвеста зветься указ той» (Листя землі, В. Дрозд), «тольки хвартух материн під самими грудьми пов'яжу» (Листя землі, В. Дрозд), «на кожній давній цеглині сяя хвамілія відтиснута» (Листя землі, В. Дрозд), «дак ще йон, мо', й галіхва того не зносив» (Листя землі, В. Дрозд).
Для значної частини східнополіського говору характерне так зване «акання», тобто вимова ненаголошеного звука [о] як [а] (як звука, близького до [а]): «се не я, се ти сам із собою зрабів» (Листя землі, В. Дрозд), «а рабіть скрізь треба» (Листя землі, В. Дрозд), «дак я тади ще хлапаком, підлєтком був» (Листя землі, В. Дрозд), «буде тобі забавка – будеш мати кого глядіти» (В бур'янах, С. Васильченко).
Зустрічається епентеза (поява додаткового звука) [й] та [в]: «по телефону, бабо, чи в радійо?» (Листя землі, В. Дрозд), «радіяція довкола зубами вовчими поклацує» (Листя землі, В. Дрозд), «каравулив я» (Листя землі, В. Дрозд), «хто за його пійти схоче?» (Кохання, В. Забіла), «ще буде цілійше» (Сирота, В. Забіла) і афереза (утинання звуків на початку слова). «Три сини вояки, да не 'днакі. Що 'дин за бідних, другий за багатих» (Три сини, П. Тичина), «там, угорі, тепер єроплани літають і єростати» (Листя землі, В. Дрозд), «четвертого в сажу вмажу, ід чорту ’дпроважу» (Ой дав мені Іван перстень, веснянка).
Протеза (приєднання до голосного, який стоїть на початку слова приголосного для полегшення вимови). Ю. Шевельов у своїй праці «Історична фонологія української мови» зазначив, що східнополіські говірки належать до говірок «з поміркованою протезою». Зафіксовано вживання протетичного [в]: «йон вумний» (Листя землі, В. Дрозд), «батько крякнув, як вутка» (Пришестя, В. Дрозд) та [й] (заміна літературного протетичного [в] на [й]): юлиця (вулиця): «пусти мене, моя мати, на юлиці погуляти» (Попід мостом, мостом трава зеленіє, веснянка), яна (вона): «протерла яна зі сну очі і серцем зайшлася» (Листя землі, В. Дрозд), йон (він): «йон з неба упав» (Листя землі, В. Дрозд), йони (вони): «йони й сотворили світ» (Листя землі, В. Дрозд), яно (воно): «а яно уже вогнем у очі дихає» (Листя землі, В. Дрозд), яни (вони): «теперечки вертають яни додому» (Листя землі, В. Дрозд).
Займенники окрім протези можуть зазнавати впливу інших явищ. Вана (вона), вано (воно), яго (його) – акання, табє (тобі), мянє (мені) – акання і рефлексація[1] *ě[2] (ѣ), єй (їй), йой (їй; ній) – рефлексація *е, вон, вуон (він) – рефлексація *о.
Характерним для східнополіського говору є перехід *е > о[3]. «Воздав тобі смертю льогшою» (Листя землі, В. Дрозд), «ужо тої кровиці пролито – море розливаноє» (Листя землі, В. Дрозд), «ніжоньки уже мене не несуть) (Листя землі, В. Дрозд), «а за хорошим мужем жона молодіє» (Попід мостом, мостом трава зеленіє, веснянка), «щедрий вечор, добрий вечор!» (Що у полі стояла береза, щедрівка).
Дифтонги (сполучення двох голосних звуків, які утворюють один складний звук – дифтонг). Ю. Шевельов у праці «Історична фонологія української мови» зазначив: «У східнополіських говірках дифтонги, посталі з ě, е та о в наголошених складах, збереглися краще, ніж у середньополіських..» Часто зустрічається дифтонг [уо] на місці давнього *о: куонь, двуор, вуол, коуш, а також дифтонг [іе] на місці *ē (довгий е) та *ě (ѣ): піеч, діед, папіер. Проте, на місці *ě зустрічається і звук [е], часто з палаталізацією (пом’якшенням) попередніх приголосних: «давно я хатєв тобі, Уляно, правду про себе розказать» (Листя землі, В. Дрозд), «розказувать табє, дєвко» (Листя землі, В. Дрозд).
Монофтонги (прості голосні звуки). На місці етимологічного (давнього) *о спостерігається збереження монофтонга [о]: «Сам поїхав на горду вóйну» ("Славен, Славен город Чернігов", народна пісня), «кончилося моє учення» ("Листя землі", В. Дрозд), «упознала мене тоді біля зборні Шапталиха» (Листя землі, В. Дрозд), «такого в Пакулі не случалося ні ранєй, ні опосля» (Листя землі, В. Дрозд) (також зустрічаються варіанти посля, послі, послєй), «зорву цвіток, зов’ю вінок» (Василь же мій, народна пісня), скольки, сколько, стольки, столько, кольки, колько (спостерігається варіантність слів «скільки», «стільки»). «Скольки ж того неба» ("Листя землі", В. Дрозд), «як у воду дивилася через стольки годочків» (Листя землі, В. Дрозд), «сколько їй було, не помню» ("Листя землі", В. Дрозд), «і принесли вони святити, що у кого було: хто й пасочку сяку-таку, та ще кольки крашанок» ("Листя землі", В. Дрозд).
Зустрічаються також варіанти слів «стільки» і «скільки» , у яких монофтонг [о] не зберігся, проте і далі існує можливість варіювання -ки / -ко: «і знов стали балагурить, хто у винниці де курить, скілько хто доходу взяв» (Кохання, В. Забіла), «іще б не підтоптатись, стілько діла наробивши!» ("Чорна рада", П. Куліш).
На місці етимологічного *і спостерігається збереження монофтонга [і]: «калі ж йон біля мене сидів» (Листя землі, В. Дрозд), «жаб у березі наловить, а єсті не може» ("Листя землі", В. Дрозд), «се ти сам із собою зрабів» (Листя землі, В. Дрозд), «на золотих промислах рабів» ("Листя землі", В. Дрозд).
Відхилення від літературної мови демонструють і такі прислівники часу та місця, як одсюль (звідси): «іди одсюль, куди ноги несуть» (Пришестя, В. Дрозд), покуль (поки): «покуль стріха не впала» (Пришестя, В. Дрозд), дотуль (доти), докуль (доки): «живемо дотуль, докуль летимо із неба весняного» (Пришестя, В. Дрозд), адкуль (звідки): «і адкуль узять – нема» (Листя землі, В. Дрозд), одусюль (звідусіль): «на Вороновій горі, щоб одусюль видко було» (Листя землі, В. Дрозд), тута (тут): «нема ж мого миленького ні дома, ні тута» (Всі зірочки до купочки, веснянка), тепера (тепер): «тепера на яго Сибір чекає» (Листя землі, В. Дрозд), деся (десь): «бо й моїх синків двійко деся отак світами бродять» (Листя землі, В. Дрозд), колися, калісь (колись): «про Івана Семирозума, що колися в Америку виїхав, балакали» (Пришестя, В. Дрозд), «яна за тим Мартином калісь і світу Божого не бачила» (Листя землі, В. Дрозд), досєль (досі): «од тих пір стали прозивать Нестара Терпила Семирозумом, і все кодло яго досєль так прозивається». ("Листя землі", В. Дрозд), тади (тоді): «ми тади ще в колгоспі не робили» ("Пришестя", В. Дрозд), тольки (тільки) «тольки за хату Сашка Малащиного вийшли, там уже підводи стояли» ("Пришестя", В. Дрозд).
Часто можна зустріти демінутивні (зменшено-пестливі) форми прислівників: «тутечки тільки даремно потратимо час» (Марко Проклятий, О. Стороженко), «повештаєшся тамечки років зо три» (Марко Проклятий, О. Стороженко), «то було й до печі близько не підійде, а теперечки – глянь, яка роботяща стала» (Вчи лінивого не молотом, а голодом, О. Стороженко), «отакечки кінчались у нас у Січі усякі діла» (Споминки про Микиту Леонтійовича Коржа, О. Стороженко), «отамочки Ковганкові хати стояли» (Пришестя, В. Дрозд), «ондечки начальники мринські і пакульські стоять» ("Листя Землі", В. Дрозд).
Зафіксовано форми вищого ступеня порівняння прислівників з афіксом -єй (іноді -ей): «а я ближчєй до Нестара був» (Листя землі, В. Дрозд), «ранєй млини навколо села були» (Пришестя, В. Дрозд), «далєй на порозі ліг і заснув» (Пришестя, В. Дрозд), «іду та й жую пелюсточки, аби меншєй їсти хотілося» (Пришестя, В. Дрозд), «тольки ж ти кашляй голоснєй» (Пришестя, В. Дрозд), «ніде хужей не буде» (Пришестя, В. Дрозд), «і щоб завтра ранчей до нього ішли» (Листя землі, В. Дрозд).
До інших специфічних прислівників з афіксом -єй належать, зокрема, такі: погодєй (згодом): «погодєй я її у Сибіру стрів» (Листя землі, В. Дрозд), здавнєй (здавна): «так здавнєй заведено» (Листя землі, В. Дрозд), негадєй (невдовзі): «негадєй і багатьох із нас татарва новітня сим же шляхом у вічний полон поведе» (Листя землі, В. Дрозд), завгодєй, загодєй (заздалегідь): «завгодєй помічникам своїм власть над людьми обіцяючи» (Листя землі, В. Дрозд), «Уляна Несторка загодєй, ще в годі чотирнадцятому наврочила» (Листя землі, В. Дрозд).
Доволі яскравою рисою східнополіського говору є використання частки кой- у неозначених займенниках: «і помогало кой-кому» (Листя землі, В. Дрозд), «надивився там і кой-що пойняв» (Листя землі, В. Дрозд), «кой-де підтесав, кой-де планочками скріпив» (Листя землі, В. Дрозд), «кой-чим із старшенькими, з командирами дорогими, ділився» (Листя землі, В. Дрозд), «летить у райком, та і ще кой-куди» (Листя землі, В. Дрозд).
Часто зустрічається прийменник од (від): «погубив же Іванко чоботи й онучі, од Парахни йдучи» (Що в нашої да Парахни, Веснянка), «годок мені був од роду, як тебе ховали» (Нащо, тату, ти покинув, В. Забіла), єднальний сполучник або підсилювальна частка да: «ой веселая весна да звеселила усі гірочки, да не так гірочки, як долиночки» (Ой веселая весна, веснянка), «да тольки врем'я не для любощів і роботи починалося, друге врем'я» (Листя землі, В. Дрозд), «а я гадкую собі, що усе сеє тольки у нас у Мньові да у довкіллі і робилося, за лісами та болотами» (Листя землі, В. Дрозд), підсилювальна частка дак: «Григоровичу, дак ото той, сивий, із бородою, Семирозум?» (Пришестя, В. Дрозд), «дак яни, денікінці, за теє нам пліткою руки поперебивали» (Пришестя, В. Дрозд).
Поширеними є інфінітиви на -ть (іноді зустрічається -ті): «назвать тебе голубкою – я долі не маю» (Два вже літа скоро пройде, В. Забіла), «думка у його, бач, була така, щоб усе благать та благать господа» (Марко Проклятий, О. Стороженко), «дівка плакать стала, що не вийшов він до неї» (Маруся, В. Забіла), «уже мені і єсті не хочеться» (Листя землі, В. Дрозд).
Зустрічаються нестягнені (повні) форми прикметників та займенників: «пісня гарна, да не тая» (Кохання, В. Забіла), «хто тобі отеє каже» (Кохання, В. Забіла), «ой веселая весна да звеселила усі гірочки» (Ой веселая весна, веснянка), «а на тій березі золотая кора» (Що у полі стояла береза, щедрівка), «не язик твій, Уляно, поганий, а поганая жисть нам судилася» (Листя землі, В. Дрозд), «прийми мене, сирая земля та рідная мати» (Листя землі, В. Дрозд), «він про теє знає» (Сизенький голубчику, веснянка), «се вже нашеє горе минулося» (Листя землі, В. Дрозд).
Часто можна зустріти прислівники та дієслова з додатковим звуком [і] на початку для полегшення вимови, а також прийменник ік: «вони сорому ізроду не мали й не мають» (Будяк, В. Забіла), «наступає страшна година: перехрестить, мабуть, нас господь ізнов огнем да мечем» (Чорна рада, П. Куліш), «двоє подорожніх, верхи на добрих конях, ізближались до Києва з Білогородського шляху» (Чорна рада, П. Куліш), «уставай же та йди собі ік уражій матері за те, що ти цураєшся мого товариства» (Марко Проклятий, О. Стороженко), «зовсім його ізкували, повезли в чужину» (Палій, В. Забіла), «мордувалися ізранку і всі потомились» (Сидів я над річкою, В. Забіла), «і ізверху вода плеще, і ізнизу повен» (Сидів я над річкою, В. Забіла), «хотів іще ожениться, от тобі й женився!» (Сидів я над річкою, В. Забіла), «за що мене, бідолаху, із ума ізводить?» (Два вже літа скоро пройде, В. Забіла), «бо біг тільки буде знати, де смерть ізостріне» (Човник, В. Забіла), «тілько ж не знаю, що за одсіч ви нам ізробите?» (Чорна рада, П. Куліш), «будуть із'їжджатись з усього світу пани й гетьмани» (Чорна рада, П. Куліш), «ми одіслали бричку на постоялий двір, а самі пішли ік Дніпру» (Споминки про Микиту Леонтійовича Коржа, О. Стороженко).
Інколи зустрічається взаємозамінність [т'] і [д'] з [й]: свайба, клайбище (Історична фонологія української мови, Ю. Шевельов).
Серед особливих лексем східнополіського говору можна виділити такі: запатилок (панчоха): «ну, мамо, розв'язуй запатилок, якщо йон десь є в тебе» (Листя землі, В. Дрозд), стракатися (зустрічатися): «дак стракались яни, стракались, уже, мо', в годі двадцятім, як сеє трохи вщухать почало» (Листя землі, В. Дрозд), одєв (одяг): «я тади яблуками базарював, гляджу, а Уляна Несторка по лавочках метляє і різний одєв скуповує» (Листя землі, В. Дрозд), сівериця (жайворонок): «і заспівала яна у радію, так красивенно заспівала, наче сівериця у полі весняному», невіхна (невіста): «мій синок їде, мій синок їде, невіхну везе» (Славен, славен город Чернігов, народна пісня), сирин (обледеніла кірка на поверхні снігу): «а як пити хотілося, з калюжок пила або сніжок смоктала, сирин розбивши» (Листя землі, В. Дрозд), крутьольний (проворний): «кріпко крутьольний йон був, кріпко» (Листя землі, В. Дрозд), могозей (комора): «а в могозеях Мартинових хлібець був» (Листя землі, В. Дрозд), пуднавеска (повітка): «Павло з батьком своїм у пуднавесці обода на колесо одягали» (Листя землі, В. Дрозд), клокати (кричати): «серце зболене клокає: земля кров'ю людяцькою наситилася, і болєй не приймає яна» (Листя землі, В. Дрозд), сівер (північ): «і пішли Дарина та Анастасія вздовж Дніпра, але не на низ пішли, де город Одес, а на сівер» (Листя землі, В. Дрозд), молодьонок (молодик): «а тади ж стали молодьонків у Німеччину забирать» (Пришестя, В. Дрозд), жисть (життя): «хіба ж думалося-гадалося, що се на всю жисть мою горісну йон будує?» (Пришестя, В. Дрозд), кулидка (буханка): «дозвольте йому узять хоч кулидочку хліба, у невідомий світ везете» (Листя землі, В. Дрозд), балагурити (весело розмовляти): «і знов стали балагурить, хто у винниці де курить, скілько хто доходу взяв» (Кохання, В. Забіла), кріпко (дуже): «бо я кріпко, дуже люблю, не можна вже більше» (Два вже літа скоро пройде, В. Забіла), матерки (матері): «уже й матерки на них кричали, і батьки сварились» (Будяк, В. Забіла), вивериця (білка): «залазив йон на дерево, підкопане мною, і зав'язував вірьовку за верхнє гілля, тади виверицею сковзував униз» (Листя землі, В. Дрозд), лисапета (велосипед): «про діда Семирозума, про змайстрований ним літак, про його "лисапету" із дерев'яними колісьми» (Пришестя, В. Дрозд), стра́п’я (лахміття): «а було у мене страп'я трохи, свого і свекрушиного» (Листя землі, В. Дрозд), крушитися, скрушно (журитися, скорботно): «чи довго я, нещасний, буду так крушиться?» (Човник, В. Забіла), «зирять і головами скрушно похитують, бо сеє все – не від людей залежить» (Листя землі, В. Дрозд), вонпити (сумніватися): «не вонпив старий Шрам, що його Петро укладе Тура» (Чорна рада, П. Куліш), діловання (паркан): «ці курені були побудовані з доброго лісу і вкриті очеретом, дряницею, а деякі землею, і наоколо обгороджені ділованням» (Споминки про Микиту Леонтійовича Коржа, О. Стороженко), лучче (краще): «лучче б був не знався я з тобою, дівчинонько» (Два вже літа скоро пройде, В. Забіла), ушула (стовп): «од воріт залишилися дві ушули і дощатий дашок між них» (Пришестя, В. Дрозд), сірóма (біднота): «сміється з мене, пастиря, сірома кожна» (Листя землі, В. Дрозд), семряга, сімряга, семиряга (одежа бідняка): «жупани перевернулись на семряги, а семряги на кармазини» (Чорна рада, П. Куліш), піхом (пішки): «поскидавши кармазини, повдягались у семряги і між простим людом додому піхом пробирались» (Чорна рада, П. Куліш), настільник (скатертина): «отже дівчата Орисині несуть сорочки, шиті рушники, настільники і всяке добро» (Орися, П. Куліш), гильготин, гильготати (гильотина, лоскотати): «а звалася та машина – гильготин. Тольки ж не гильготала яна, а рубала голови кожному» (Листя землі, В. Дрозд), голощок, олощок (ожеледь; крига, оголена від снігу): «батько відвозив Любу на станцію по голощоку» (Пришестя, В. Дрозд), «і ми, хлапаки...по олощоку босоніж до церкви, на дзвін сполошний» (Листя землі, В. Дрозд), обчий (спільний): «а тіло отця Олександра, як завесніло, зі стовпа зняли і в обчу могилу кинули» (Листя землі, В. Дрозд), чолопок (вершина): «сонце підбилося в небесний чолопочок» (Замглай, В. Дрозд), бутелька (пляшка): «тисячі бутельок виставляли рядочками» (Марко Проклятий, О. Стороженко), скосирний (прихильний): «йон сам – ще нічого, а жонка його – така нескосирна» (Пришестя, В. Дрозд), врем’я (час): «кажуть, буде таке врем'я, що князь приїде на Турову Кручу» (Орися, П. Куліш), глитавка (глотка): «ухоплять мужика за глитавку і дихнути не дадуть» (Листя землі, В. Дрозд), насоправдє (насправді): «А чи насоправдє так було, один тольки Бог і знає» (Листя землі, В. Дрозд), льовкий (добрий; гарний): «багато льовкого тади в Пакулі нашому робилося» (Листя землі, В. Дрозд), вспіти (встигнути): «через вас і ми не вспієм діла ізробити» (Будяк, В. Забіла), кугут (зневажлива назва селян, яка утворилася від слова когут (іноді кугут), що означає півень): «оселедці, бублики, цукор, дріжджі, що попливли з її щедрих рук у Пакуль до ненажерливого, невдячного рота отої кугутки» (Ирій, В. Дрозд), скóрій (скоріше): «да скорій до коня, да й поїхав» (Чорна рада, П. Куліш), у творах П. Куліша зустрічається слово завсегда в значенні завжди: «Отак-то завсегда доводиться нам та честь да слава!» (Чорна рада, П. Куліш), завльотка, зальотка (жінка легкої поведінки): «а була у Демида зальотка одна, на хуторі лісному проживала» (Листя землі, В. Дрозд), «йон по смерті Несторовій і не поглядів на Уляну, а завльотку Килину П'явчину взяв» (Листя землі, В. Дрозд), студорга (сильний холод): «і студорга тут страшенна» (Листя землі, В. Дрозд), год (рік), часто спостерігається відсутність флексії – зміни закінчень під час утворення граматичних форм слова: «більш двадцятка год служів за голову» (Матусине благословення, О. Стороженко), «і проминуло вже год болєй двадцяти» (Листя землі, В. Дрозд), «з трьох годів помню я усе, як сьогодні» (Листя землі, В. Дрозд), халазія (прочухан): «а чортяка тим часом готує йому добру халазію» (Жонатий чорт, О. Стороженко), чабак (лящ): «та се кажучи, і почав чабака трощить» (Марко Проклятий, О. Стороженко). Багато лексем східнополіського говору мають давнє праслов’янське походження.
Без приставного приголосного зауважено лексему огонь: «що скажуть, те й роби, в огонь, у воду лізь, коли звелять» (Споминки про Микиту Леонтійовича Коржа, О. Стороженко), Крешуть огонь об підкови, морди тягнуть по землі; (Кохання, В. Забіла).
В окремих говірках зустрічаються такі специфічні лексеми, як узянути (взяти), адийти (відійти), анєж (ніж), кала (біля), анєй (ані). А також форми дієслів на -е: баче, говоре, робе, круте, носе і т. п.
Висновок
У даній статті перераховано далеко не всі особливості східнополіського діалекту, але навіть запропонованих достатньо для того, щоб продемонструвати колорит говору та його відмінності супроти літературної мови. Для більш глибокого ознайомлення з темою рекомендую переглянути наукові праці мовознавців, а також художні твори, які відображають діалектні особливості. Невеликий список авторів перераховано у вступі.
_______________
Примітки
1 Рефлексація – поява звука на місці давнього звука
2 У лінгвістиці зірочку ставлять перед відновленим, гіпотетичним звуком (*о)
3 «>» означає переходить у (*е > о - звук *е переходить у звук о)
К. НЕЩЕРЕТ
Однією з найбільш виразних фонетичних особливостей є ослаблення фонеми [ф] та заміна її на [х] (іноді [хв]): «питав хурщик Антін монопольщика, зав'язуючи в хустину гроші за хуру» (Мужицька арихметика, С. Васильченко), «ой іскидай, Хведорку, жупан, жупанок» (Ой іскидай, Хведорку, жупан, жупанок, жниварська пісня), «маніхвеста зветься указ той» (Листя землі, В. Дрозд), «тольки хвартух материн під самими грудьми пов'яжу» (Листя землі, В. Дрозд), «на кожній давній цеглині сяя хвамілія відтиснута» (Листя землі, В. Дрозд), «дак ще йон, мо', й галіхва того не зносив» (Листя землі, В. Дрозд).
Для значної частини східнополіського говору характерне так зване «акання», тобто вимова ненаголошеного звука [о] як [а] (як звука, близького до [а]): «се не я, се ти сам із собою зрабів» (Листя землі, В. Дрозд), «а рабіть скрізь треба» (Листя землі, В. Дрозд), «дак я тади ще хлапаком, підлєтком був» (Листя землі, В. Дрозд), «буде тобі забавка – будеш мати кого глядіти» (В бур'янах, С. Васильченко).
Зустрічається епентеза (поява додаткового звука) [й] та [в]: «по телефону, бабо, чи в радійо?» (Листя землі, В. Дрозд), «радіяція довкола зубами вовчими поклацує» (Листя землі, В. Дрозд), «каравулив я» (Листя землі, В. Дрозд), «хто за його пійти схоче?» (Кохання, В. Забіла), «ще буде цілійше» (Сирота, В. Забіла) і афереза (утинання звуків на початку слова). «Три сини вояки, да не 'днакі. Що 'дин за бідних, другий за багатих» (Три сини, П. Тичина), «там, угорі, тепер єроплани літають і єростати» (Листя землі, В. Дрозд), «четвертого в сажу вмажу, ід чорту ’дпроважу» (Ой дав мені Іван перстень, веснянка).
Протеза (приєднання до голосного, який стоїть на початку слова приголосного для полегшення вимови). Ю. Шевельов у своїй праці «Історична фонологія української мови» зазначив, що східнополіські говірки належать до говірок «з поміркованою протезою». Зафіксовано вживання протетичного [в]: «йон вумний» (Листя землі, В. Дрозд), «батько крякнув, як вутка» (Пришестя, В. Дрозд) та [й] (заміна літературного протетичного [в] на [й]): юлиця (вулиця): «пусти мене, моя мати, на юлиці погуляти» (Попід мостом, мостом трава зеленіє, веснянка), яна (вона): «протерла яна зі сну очі і серцем зайшлася» (Листя землі, В. Дрозд), йон (він): «йон з неба упав» (Листя землі, В. Дрозд), йони (вони): «йони й сотворили світ» (Листя землі, В. Дрозд), яно (воно): «а яно уже вогнем у очі дихає» (Листя землі, В. Дрозд), яни (вони): «теперечки вертають яни додому» (Листя землі, В. Дрозд).
Займенники окрім протези можуть зазнавати впливу інших явищ. Вана (вона), вано (воно), яго (його) – акання, табє (тобі), мянє (мені) – акання і рефлексація[1] *ě[2] (ѣ), єй (їй), йой (їй; ній) – рефлексація *е, вон, вуон (він) – рефлексація *о.
Характерним для східнополіського говору є перехід *е > о[3]. «Воздав тобі смертю льогшою» (Листя землі, В. Дрозд), «ужо тої кровиці пролито – море розливаноє» (Листя землі, В. Дрозд), «ніжоньки уже мене не несуть) (Листя землі, В. Дрозд), «а за хорошим мужем жона молодіє» (Попід мостом, мостом трава зеленіє, веснянка), «щедрий вечор, добрий вечор!» (Що у полі стояла береза, щедрівка).
Дифтонги (сполучення двох голосних звуків, які утворюють один складний звук – дифтонг). Ю. Шевельов у праці «Історична фонологія української мови» зазначив: «У східнополіських говірках дифтонги, посталі з ě, е та о в наголошених складах, збереглися краще, ніж у середньополіських..» Часто зустрічається дифтонг [уо] на місці давнього *о: куонь, двуор, вуол, коуш, а також дифтонг [іе] на місці *ē (довгий е) та *ě (ѣ): піеч, діед, папіер. Проте, на місці *ě зустрічається і звук [е], часто з палаталізацією (пом’якшенням) попередніх приголосних: «давно я хатєв тобі, Уляно, правду про себе розказать» (Листя землі, В. Дрозд), «розказувать табє, дєвко» (Листя землі, В. Дрозд).
Монофтонги (прості голосні звуки). На місці етимологічного (давнього) *о спостерігається збереження монофтонга [о]: «Сам поїхав на горду вóйну» ("Славен, Славен город Чернігов", народна пісня), «кончилося моє учення» ("Листя землі", В. Дрозд), «упознала мене тоді біля зборні Шапталиха» (Листя землі, В. Дрозд), «такого в Пакулі не случалося ні ранєй, ні опосля» (Листя землі, В. Дрозд) (також зустрічаються варіанти посля, послі, послєй), «зорву цвіток, зов’ю вінок» (Василь же мій, народна пісня), скольки, сколько, стольки, столько, кольки, колько (спостерігається варіантність слів «скільки», «стільки»). «Скольки ж того неба» ("Листя землі", В. Дрозд), «як у воду дивилася через стольки годочків» (Листя землі, В. Дрозд), «сколько їй було, не помню» ("Листя землі", В. Дрозд), «і принесли вони святити, що у кого було: хто й пасочку сяку-таку, та ще кольки крашанок» ("Листя землі", В. Дрозд).
Зустрічаються також варіанти слів «стільки» і «скільки» , у яких монофтонг [о] не зберігся, проте і далі існує можливість варіювання -ки / -ко: «і знов стали балагурить, хто у винниці де курить, скілько хто доходу взяв» (Кохання, В. Забіла), «іще б не підтоптатись, стілько діла наробивши!» ("Чорна рада", П. Куліш).
На місці етимологічного *і спостерігається збереження монофтонга [і]: «калі ж йон біля мене сидів» (Листя землі, В. Дрозд), «жаб у березі наловить, а єсті не може» ("Листя землі", В. Дрозд), «се ти сам із собою зрабів» (Листя землі, В. Дрозд), «на золотих промислах рабів» ("Листя землі", В. Дрозд).
Відхилення від літературної мови демонструють і такі прислівники часу та місця, як одсюль (звідси): «іди одсюль, куди ноги несуть» (Пришестя, В. Дрозд), покуль (поки): «покуль стріха не впала» (Пришестя, В. Дрозд), дотуль (доти), докуль (доки): «живемо дотуль, докуль летимо із неба весняного» (Пришестя, В. Дрозд), адкуль (звідки): «і адкуль узять – нема» (Листя землі, В. Дрозд), одусюль (звідусіль): «на Вороновій горі, щоб одусюль видко було» (Листя землі, В. Дрозд), тута (тут): «нема ж мого миленького ні дома, ні тута» (Всі зірочки до купочки, веснянка), тепера (тепер): «тепера на яго Сибір чекає» (Листя землі, В. Дрозд), деся (десь): «бо й моїх синків двійко деся отак світами бродять» (Листя землі, В. Дрозд), колися, калісь (колись): «про Івана Семирозума, що колися в Америку виїхав, балакали» (Пришестя, В. Дрозд), «яна за тим Мартином калісь і світу Божого не бачила» (Листя землі, В. Дрозд), досєль (досі): «од тих пір стали прозивать Нестара Терпила Семирозумом, і все кодло яго досєль так прозивається». ("Листя землі", В. Дрозд), тади (тоді): «ми тади ще в колгоспі не робили» ("Пришестя", В. Дрозд), тольки (тільки) «тольки за хату Сашка Малащиного вийшли, там уже підводи стояли» ("Пришестя", В. Дрозд).
Часто можна зустріти демінутивні (зменшено-пестливі) форми прислівників: «тутечки тільки даремно потратимо час» (Марко Проклятий, О. Стороженко), «повештаєшся тамечки років зо три» (Марко Проклятий, О. Стороженко), «то було й до печі близько не підійде, а теперечки – глянь, яка роботяща стала» (Вчи лінивого не молотом, а голодом, О. Стороженко), «отакечки кінчались у нас у Січі усякі діла» (Споминки про Микиту Леонтійовича Коржа, О. Стороженко), «отамочки Ковганкові хати стояли» (Пришестя, В. Дрозд), «ондечки начальники мринські і пакульські стоять» ("Листя Землі", В. Дрозд).
Зафіксовано форми вищого ступеня порівняння прислівників з афіксом -єй (іноді -ей): «а я ближчєй до Нестара був» (Листя землі, В. Дрозд), «ранєй млини навколо села були» (Пришестя, В. Дрозд), «далєй на порозі ліг і заснув» (Пришестя, В. Дрозд), «іду та й жую пелюсточки, аби меншєй їсти хотілося» (Пришестя, В. Дрозд), «тольки ж ти кашляй голоснєй» (Пришестя, В. Дрозд), «ніде хужей не буде» (Пришестя, В. Дрозд), «і щоб завтра ранчей до нього ішли» (Листя землі, В. Дрозд).
До інших специфічних прислівників з афіксом -єй належать, зокрема, такі: погодєй (згодом): «погодєй я її у Сибіру стрів» (Листя землі, В. Дрозд), здавнєй (здавна): «так здавнєй заведено» (Листя землі, В. Дрозд), негадєй (невдовзі): «негадєй і багатьох із нас татарва новітня сим же шляхом у вічний полон поведе» (Листя землі, В. Дрозд), завгодєй, загодєй (заздалегідь): «завгодєй помічникам своїм власть над людьми обіцяючи» (Листя землі, В. Дрозд), «Уляна Несторка загодєй, ще в годі чотирнадцятому наврочила» (Листя землі, В. Дрозд).
Доволі яскравою рисою східнополіського говору є використання частки кой- у неозначених займенниках: «і помогало кой-кому» (Листя землі, В. Дрозд), «надивився там і кой-що пойняв» (Листя землі, В. Дрозд), «кой-де підтесав, кой-де планочками скріпив» (Листя землі, В. Дрозд), «кой-чим із старшенькими, з командирами дорогими, ділився» (Листя землі, В. Дрозд), «летить у райком, та і ще кой-куди» (Листя землі, В. Дрозд).
Часто зустрічається прийменник од (від): «погубив же Іванко чоботи й онучі, од Парахни йдучи» (Що в нашої да Парахни, Веснянка), «годок мені був од роду, як тебе ховали» (Нащо, тату, ти покинув, В. Забіла), єднальний сполучник або підсилювальна частка да: «ой веселая весна да звеселила усі гірочки, да не так гірочки, як долиночки» (Ой веселая весна, веснянка), «да тольки врем'я не для любощів і роботи починалося, друге врем'я» (Листя землі, В. Дрозд), «а я гадкую собі, що усе сеє тольки у нас у Мньові да у довкіллі і робилося, за лісами та болотами» (Листя землі, В. Дрозд), підсилювальна частка дак: «Григоровичу, дак ото той, сивий, із бородою, Семирозум?» (Пришестя, В. Дрозд), «дак яни, денікінці, за теє нам пліткою руки поперебивали» (Пришестя, В. Дрозд).
Поширеними є інфінітиви на -ть (іноді зустрічається -ті): «назвать тебе голубкою – я долі не маю» (Два вже літа скоро пройде, В. Забіла), «думка у його, бач, була така, щоб усе благать та благать господа» (Марко Проклятий, О. Стороженко), «дівка плакать стала, що не вийшов він до неї» (Маруся, В. Забіла), «уже мені і єсті не хочеться» (Листя землі, В. Дрозд).
Зустрічаються нестягнені (повні) форми прикметників та займенників: «пісня гарна, да не тая» (Кохання, В. Забіла), «хто тобі отеє каже» (Кохання, В. Забіла), «ой веселая весна да звеселила усі гірочки» (Ой веселая весна, веснянка), «а на тій березі золотая кора» (Що у полі стояла береза, щедрівка), «не язик твій, Уляно, поганий, а поганая жисть нам судилася» (Листя землі, В. Дрозд), «прийми мене, сирая земля та рідная мати» (Листя землі, В. Дрозд), «він про теє знає» (Сизенький голубчику, веснянка), «се вже нашеє горе минулося» (Листя землі, В. Дрозд).
Часто можна зустріти прислівники та дієслова з додатковим звуком [і] на початку для полегшення вимови, а також прийменник ік: «вони сорому ізроду не мали й не мають» (Будяк, В. Забіла), «наступає страшна година: перехрестить, мабуть, нас господь ізнов огнем да мечем» (Чорна рада, П. Куліш), «двоє подорожніх, верхи на добрих конях, ізближались до Києва з Білогородського шляху» (Чорна рада, П. Куліш), «уставай же та йди собі ік уражій матері за те, що ти цураєшся мого товариства» (Марко Проклятий, О. Стороженко), «зовсім його ізкували, повезли в чужину» (Палій, В. Забіла), «мордувалися ізранку і всі потомились» (Сидів я над річкою, В. Забіла), «і ізверху вода плеще, і ізнизу повен» (Сидів я над річкою, В. Забіла), «хотів іще ожениться, от тобі й женився!» (Сидів я над річкою, В. Забіла), «за що мене, бідолаху, із ума ізводить?» (Два вже літа скоро пройде, В. Забіла), «бо біг тільки буде знати, де смерть ізостріне» (Човник, В. Забіла), «тілько ж не знаю, що за одсіч ви нам ізробите?» (Чорна рада, П. Куліш), «будуть із'їжджатись з усього світу пани й гетьмани» (Чорна рада, П. Куліш), «ми одіслали бричку на постоялий двір, а самі пішли ік Дніпру» (Споминки про Микиту Леонтійовича Коржа, О. Стороженко).
Інколи зустрічається взаємозамінність [т'] і [д'] з [й]: свайба, клайбище (Історична фонологія української мови, Ю. Шевельов).
Серед особливих лексем східнополіського говору можна виділити такі: запатилок (панчоха): «ну, мамо, розв'язуй запатилок, якщо йон десь є в тебе» (Листя землі, В. Дрозд), стракатися (зустрічатися): «дак стракались яни, стракались, уже, мо', в годі двадцятім, як сеє трохи вщухать почало» (Листя землі, В. Дрозд), одєв (одяг): «я тади яблуками базарював, гляджу, а Уляна Несторка по лавочках метляє і різний одєв скуповує» (Листя землі, В. Дрозд), сівериця (жайворонок): «і заспівала яна у радію, так красивенно заспівала, наче сівериця у полі весняному», невіхна (невіста): «мій синок їде, мій синок їде, невіхну везе» (Славен, славен город Чернігов, народна пісня), сирин (обледеніла кірка на поверхні снігу): «а як пити хотілося, з калюжок пила або сніжок смоктала, сирин розбивши» (Листя землі, В. Дрозд), крутьольний (проворний): «кріпко крутьольний йон був, кріпко» (Листя землі, В. Дрозд), могозей (комора): «а в могозеях Мартинових хлібець був» (Листя землі, В. Дрозд), пуднавеска (повітка): «Павло з батьком своїм у пуднавесці обода на колесо одягали» (Листя землі, В. Дрозд), клокати (кричати): «серце зболене клокає: земля кров'ю людяцькою наситилася, і болєй не приймає яна» (Листя землі, В. Дрозд), сівер (північ): «і пішли Дарина та Анастасія вздовж Дніпра, але не на низ пішли, де город Одес, а на сівер» (Листя землі, В. Дрозд), молодьонок (молодик): «а тади ж стали молодьонків у Німеччину забирать» (Пришестя, В. Дрозд), жисть (життя): «хіба ж думалося-гадалося, що се на всю жисть мою горісну йон будує?» (Пришестя, В. Дрозд), кулидка (буханка): «дозвольте йому узять хоч кулидочку хліба, у невідомий світ везете» (Листя землі, В. Дрозд), балагурити (весело розмовляти): «і знов стали балагурить, хто у винниці де курить, скілько хто доходу взяв» (Кохання, В. Забіла), кріпко (дуже): «бо я кріпко, дуже люблю, не можна вже більше» (Два вже літа скоро пройде, В. Забіла), матерки (матері): «уже й матерки на них кричали, і батьки сварились» (Будяк, В. Забіла), вивериця (білка): «залазив йон на дерево, підкопане мною, і зав'язував вірьовку за верхнє гілля, тади виверицею сковзував униз» (Листя землі, В. Дрозд), лисапета (велосипед): «про діда Семирозума, про змайстрований ним літак, про його "лисапету" із дерев'яними колісьми» (Пришестя, В. Дрозд), стра́п’я (лахміття): «а було у мене страп'я трохи, свого і свекрушиного» (Листя землі, В. Дрозд), крушитися, скрушно (журитися, скорботно): «чи довго я, нещасний, буду так крушиться?» (Човник, В. Забіла), «зирять і головами скрушно похитують, бо сеє все – не від людей залежить» (Листя землі, В. Дрозд), вонпити (сумніватися): «не вонпив старий Шрам, що його Петро укладе Тура» (Чорна рада, П. Куліш), діловання (паркан): «ці курені були побудовані з доброго лісу і вкриті очеретом, дряницею, а деякі землею, і наоколо обгороджені ділованням» (Споминки про Микиту Леонтійовича Коржа, О. Стороженко), лучче (краще): «лучче б був не знався я з тобою, дівчинонько» (Два вже літа скоро пройде, В. Забіла), ушула (стовп): «од воріт залишилися дві ушули і дощатий дашок між них» (Пришестя, В. Дрозд), сірóма (біднота): «сміється з мене, пастиря, сірома кожна» (Листя землі, В. Дрозд), семряга, сімряга, семиряга (одежа бідняка): «жупани перевернулись на семряги, а семряги на кармазини» (Чорна рада, П. Куліш), піхом (пішки): «поскидавши кармазини, повдягались у семряги і між простим людом додому піхом пробирались» (Чорна рада, П. Куліш), настільник (скатертина): «отже дівчата Орисині несуть сорочки, шиті рушники, настільники і всяке добро» (Орися, П. Куліш), гильготин, гильготати (гильотина, лоскотати): «а звалася та машина – гильготин. Тольки ж не гильготала яна, а рубала голови кожному» (Листя землі, В. Дрозд), голощок, олощок (ожеледь; крига, оголена від снігу): «батько відвозив Любу на станцію по голощоку» (Пришестя, В. Дрозд), «і ми, хлапаки...по олощоку босоніж до церкви, на дзвін сполошний» (Листя землі, В. Дрозд), обчий (спільний): «а тіло отця Олександра, як завесніло, зі стовпа зняли і в обчу могилу кинули» (Листя землі, В. Дрозд), чолопок (вершина): «сонце підбилося в небесний чолопочок» (Замглай, В. Дрозд), бутелька (пляшка): «тисячі бутельок виставляли рядочками» (Марко Проклятий, О. Стороженко), скосирний (прихильний): «йон сам – ще нічого, а жонка його – така нескосирна» (Пришестя, В. Дрозд), врем’я (час): «кажуть, буде таке врем'я, що князь приїде на Турову Кручу» (Орися, П. Куліш), глитавка (глотка): «ухоплять мужика за глитавку і дихнути не дадуть» (Листя землі, В. Дрозд), насоправдє (насправді): «А чи насоправдє так було, один тольки Бог і знає» (Листя землі, В. Дрозд), льовкий (добрий; гарний): «багато льовкого тади в Пакулі нашому робилося» (Листя землі, В. Дрозд), вспіти (встигнути): «через вас і ми не вспієм діла ізробити» (Будяк, В. Забіла), кугут (зневажлива назва селян, яка утворилася від слова когут (іноді кугут), що означає півень): «оселедці, бублики, цукор, дріжджі, що попливли з її щедрих рук у Пакуль до ненажерливого, невдячного рота отої кугутки» (Ирій, В. Дрозд), скóрій (скоріше): «да скорій до коня, да й поїхав» (Чорна рада, П. Куліш), у творах П. Куліша зустрічається слово завсегда в значенні завжди: «Отак-то завсегда доводиться нам та честь да слава!» (Чорна рада, П. Куліш), завльотка, зальотка (жінка легкої поведінки): «а була у Демида зальотка одна, на хуторі лісному проживала» (Листя землі, В. Дрозд), «йон по смерті Несторовій і не поглядів на Уляну, а завльотку Килину П'явчину взяв» (Листя землі, В. Дрозд), студорга (сильний холод): «і студорга тут страшенна» (Листя землі, В. Дрозд), год (рік), часто спостерігається відсутність флексії – зміни закінчень під час утворення граматичних форм слова: «більш двадцятка год служів за голову» (Матусине благословення, О. Стороженко), «і проминуло вже год болєй двадцяти» (Листя землі, В. Дрозд), «з трьох годів помню я усе, як сьогодні» (Листя землі, В. Дрозд), халазія (прочухан): «а чортяка тим часом готує йому добру халазію» (Жонатий чорт, О. Стороженко), чабак (лящ): «та се кажучи, і почав чабака трощить» (Марко Проклятий, О. Стороженко). Багато лексем східнополіського говору мають давнє праслов’янське походження.
Без приставного приголосного зауважено лексему огонь: «що скажуть, те й роби, в огонь, у воду лізь, коли звелять» (Споминки про Микиту Леонтійовича Коржа, О. Стороженко), Крешуть огонь об підкови, морди тягнуть по землі; (Кохання, В. Забіла).
В окремих говірках зустрічаються такі специфічні лексеми, як узянути (взяти), адийти (відійти), анєж (ніж), кала (біля), анєй (ані). А також форми дієслів на -е: баче, говоре, робе, круте, носе і т. п.
Висновок
У даній статті перераховано далеко не всі особливості східнополіського діалекту, але навіть запропонованих достатньо для того, щоб продемонструвати колорит говору та його відмінності супроти літературної мови. Для більш глибокого ознайомлення з темою рекомендую переглянути наукові праці мовознавців, а також художні твори, які відображають діалектні особливості. Невеликий список авторів перераховано у вступі.
_______________
Примітки
1 Рефлексація – поява звука на місці давнього звука
2 У лінгвістиці зірочку ставлять перед відновленим, гіпотетичним звуком (*о)
3 «>» означає переходить у (*е > о - звук *е переходить у звук о)
К. НЕЩЕРЕТ
| Читайте також |
| Коментарі (0) |