Доктор історичних наук з двома синами захищає Україну
Коли почалася Широка війна він допускав навіть таку жахливу ймовірність, що захищати Чернігів доведеться на руїнах Спаського собору чи Катерининської церкви – древніх символів тисячолітнього українського нескореного міста. «Але знав точно, що звідти я вже не піду. Це був би останній пункт мого життя» - додає.
Сергій Леп’явко - автор понад 200 наукових праць, у тому числі 12 монографій. А його книга історії Чернігова, як не дивно, стала першою книгою комплексної історії міста. Недарма вона витримала вже два видання і я впевнений, що буде й третє, бо книга дуже популярна для подарунків гостям міста та й самі чернігівці читають із задоволенням.
Сергій є діючим професором Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя, має звання заслуженого діяча науки і техніки України, є доктором історичних наук. Не дивно, що в армії отримав позивний «Професор», але дивно, що в немолодому віці та з такими титулами пішов реально воювати.
«Що буде війна зараз і за цих обставин, мав сумніви, - каже Сергій Леп’явко. - Я говорив так: сумніваюся, що є підстави економічні, політичні чи якісь інші, але якщо робити поправку на хвору голову путіна, то може бути що завгодно. …Ми живемо у великий час. І я впевнений, що ми закінчимо цю війну перемогою».
Коли почалося широкомасштабне вторгнення, він був у Львові. І тоді, коли багато хто тікав на захід – він поїхав на схід, додому. «Із перших днів війни Чернігів став одним із основних вузлів оборони України у цілому і Києва зокрема, - каже по-науковому Сергій. – Мені, як чернігівцю, було важливо стояти на вулицях свого міста і захищати його».
У війську і два сини Сергія Леп’явка, що носять, звісно, знакові для українського історика імена – Ярослав і Богдан. Перший з них воює ще з 2014 року і дуже не любить, коли на нього падає тінь відомого батькового імені. Що, власне, природно для молодих. Богдан пішов до військкомату на два пізніше за батька: вивозив маму, сестру, племінницю. І хоча батько казав йому, що піде в тероборону, але зустрілися вони в одному підрозділі оперативного командування «Північ».
Богдан Леп’явко каже: «Я прийшов до військкомату, описав свою компетенцію, сказав, що можу робити, чим бути корисним. Але опинився на посаді помічника гранатометника. До цього ніякого військового досвіду не мав». Навчали їх бойовій справі поміж обстрілами у Чернігові - приїжджали більш досвідчені військові, зокрема, з 1 окремої Сіверської танкової бригади, навчали тактичній медицині, топографії, коригуванню артилерії, вправлялися і з новими зразками озброєння, які на той момент вже почали надходити в підрозділи ОК «Північ».
Безпосередньої участі в боях йому не довелося брати, обійшлося навчанням та будуванням укріплень, бо власне боїв на вулицях міста, до чого їх готували, практично не було. Зате оскільки він мав широкі контакти з громадськими діячами, зайнявся забезпеченням підрозділу всім необхідним – отримали кілька автомобілів, кількасот бронежилетів, рації, розгрузки, ноутбуки, принтери, взуття, поки була потреба – замовляли і продукти харчування. З ризиком для життя, під обстрілами, волонтери привозили все необхідне.
Сергій Леп’явко – спеціаліст з історії козацтва, а це, вважайте, військова історія. Тож зараз разом із синами він пише продовження – як у прямому смислі (в нього є кілька недописаних книжок), так і в переносному, творячи сучасну історію сучасного козацтва.
Василь ЧЕПУРНИЙ, "Голос України"
Чернігівська область.
Фото оперативного командування «Північ»
Сергій Леп’явко - автор понад 200 наукових праць, у тому числі 12 монографій. А його книга історії Чернігова, як не дивно, стала першою книгою комплексної історії міста. Недарма вона витримала вже два видання і я впевнений, що буде й третє, бо книга дуже популярна для подарунків гостям міста та й самі чернігівці читають із задоволенням.
Сергій є діючим професором Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя, має звання заслуженого діяча науки і техніки України, є доктором історичних наук. Не дивно, що в армії отримав позивний «Професор», але дивно, що в немолодому віці та з такими титулами пішов реально воювати.
«Що буде війна зараз і за цих обставин, мав сумніви, - каже Сергій Леп’явко. - Я говорив так: сумніваюся, що є підстави економічні, політичні чи якісь інші, але якщо робити поправку на хвору голову путіна, то може бути що завгодно. …Ми живемо у великий час. І я впевнений, що ми закінчимо цю війну перемогою».
Коли почалося широкомасштабне вторгнення, він був у Львові. І тоді, коли багато хто тікав на захід – він поїхав на схід, додому. «Із перших днів війни Чернігів став одним із основних вузлів оборони України у цілому і Києва зокрема, - каже по-науковому Сергій. – Мені, як чернігівцю, було важливо стояти на вулицях свого міста і захищати його».
У війську і два сини Сергія Леп’явка, що носять, звісно, знакові для українського історика імена – Ярослав і Богдан. Перший з них воює ще з 2014 року і дуже не любить, коли на нього падає тінь відомого батькового імені. Що, власне, природно для молодих. Богдан пішов до військкомату на два пізніше за батька: вивозив маму, сестру, племінницю. І хоча батько казав йому, що піде в тероборону, але зустрілися вони в одному підрозділі оперативного командування «Північ».
Богдан Леп’явко каже: «Я прийшов до військкомату, описав свою компетенцію, сказав, що можу робити, чим бути корисним. Але опинився на посаді помічника гранатометника. До цього ніякого військового досвіду не мав». Навчали їх бойовій справі поміж обстрілами у Чернігові - приїжджали більш досвідчені військові, зокрема, з 1 окремої Сіверської танкової бригади, навчали тактичній медицині, топографії, коригуванню артилерії, вправлялися і з новими зразками озброєння, які на той момент вже почали надходити в підрозділи ОК «Північ».
Безпосередньої участі в боях йому не довелося брати, обійшлося навчанням та будуванням укріплень, бо власне боїв на вулицях міста, до чого їх готували, практично не було. Зате оскільки він мав широкі контакти з громадськими діячами, зайнявся забезпеченням підрозділу всім необхідним – отримали кілька автомобілів, кількасот бронежилетів, рації, розгрузки, ноутбуки, принтери, взуття, поки була потреба – замовляли і продукти харчування. З ризиком для життя, під обстрілами, волонтери привозили все необхідне.
Сергій Леп’явко – спеціаліст з історії козацтва, а це, вважайте, військова історія. Тож зараз разом із синами він пише продовження – як у прямому смислі (в нього є кілька недописаних книжок), так і в переносному, творячи сучасну історію сучасного козацтва.
Василь ЧЕПУРНИЙ, "Голос України"
Чернігівська область.
Фото оперативного командування «Північ»
| Читайте також |
| Коментарі (0) |