До звільнення Чернігова ще лишалося 48 років...
Колись в далекому 1943 році, 21 вересня відбулось вигнання армії Німеччини та заміна її на армію радянщини. Тобто один загарбницький режим був замінений на інший тоталітарний режим. Тобто ті, хто святкує 21 вересня в Чернігові - святкує день затвердження радянського режиму в нашому місті, або день встановлення іншої диктатури.
До звільнення міста від влади загарбників лишалось ще 48 років.
Тому, під час урочистих заходів в місті Чернігові цими днями, слід знати, що приводу для радощів та святкувань в нас нема.
Є сум та гіркота від згадок тих поневірянь, які припали на долю наших пращурів в ті буремні роки.
Наш Чернігів після 21 вересня 1943 року не зажив щасливо. Люди дуже довго ще були в жахливому становищі. Одразу в 1943 році забрали всіх чоловіків від 17 років до армії і більше половини їх загинуло протягом місяця при форсуванні Дніпра від безглуздого командування Жукова. З призваних в 1943 році чернігівців вже весною 1944 році лишилось не більше 25%.
В 1947 році відбулась штучна голодовка, від якої в Україні померло більше 1 мільйона людей.
Кілька років поспіль українці виборювали собі волю, а їх вбивали та переслідували по лісах, ярах, болотах та вбивали у власних оселях радянські загони смерті, постійно брешучи всім навкруги. УПА діяло майже на всій території Чернігівщини і чинило спротив ще багато років.
За зібрані на полі два десятки колосків розстрілювали. А за три гнилі картоплини саджали на 5 років до тюрми.
Наш народ ще чекала праця за "палички" (трудодні).
Наш народ ще чекала заборона покидати населені пункти та заборона отримання паспортів в сільській місцевості, неначе раби чи в'язні.
Наш народ ще чекала тотальна русифікація та заборона отримання вищої освіти рідною мовою.
Наш народ ще чекало тотальне заселення московитськими виродками, яких ставили на всі керівні посади в містах та селах від чиновників до начальників цехів на виробництвах. Які згодом притягли в нашу країну зверхнє ставлення до україномовних людей.
Наше місто ще чекала хвиля переселення радянських військових пенсіонерів, які привозили з собою українофобію та руйнацію економіки Чернігова на довгі роки своїми пільгами, військовими пенсіями та вимогами отримання житла протягом 1 року, тоді як місцеві стояли по 10-15 років..
Нас ще чекало "гаварі на нармальнам ізикє" та "што ета за жлобскі ізик?".Нас чекали образи, приниження та гноблення.
Нас ще багато чого чекало.
Але ми вистояли і живемо, незважаючи ні на що.
Бо ми вдома, на своїй землі, там, де наші батьки та діди поливали землю потом та кров'ю багато століть поспіль. І будь-які запроданці та загарбники не встоять проти тих, кого народила ця земля. Чужинці ніколи не будуть тут володарювати та влаштовувати свята затвердження власної влади над місцевими людьми. Бо всі їх намагання дають лише тимчасовий результат.
Анатолій ЯРОВЕД
До звільнення міста від влади загарбників лишалось ще 48 років.
Тому, під час урочистих заходів в місті Чернігові цими днями, слід знати, що приводу для радощів та святкувань в нас нема.
Є сум та гіркота від згадок тих поневірянь, які припали на долю наших пращурів в ті буремні роки.
Наш Чернігів після 21 вересня 1943 року не зажив щасливо. Люди дуже довго ще були в жахливому становищі. Одразу в 1943 році забрали всіх чоловіків від 17 років до армії і більше половини їх загинуло протягом місяця при форсуванні Дніпра від безглуздого командування Жукова. З призваних в 1943 році чернігівців вже весною 1944 році лишилось не більше 25%.
В 1947 році відбулась штучна голодовка, від якої в Україні померло більше 1 мільйона людей.
Кілька років поспіль українці виборювали собі волю, а їх вбивали та переслідували по лісах, ярах, болотах та вбивали у власних оселях радянські загони смерті, постійно брешучи всім навкруги. УПА діяло майже на всій території Чернігівщини і чинило спротив ще багато років.
За зібрані на полі два десятки колосків розстрілювали. А за три гнилі картоплини саджали на 5 років до тюрми.
Наш народ ще чекала праця за "палички" (трудодні).
Наш народ ще чекала заборона покидати населені пункти та заборона отримання паспортів в сільській місцевості, неначе раби чи в'язні.
Наш народ ще чекала тотальна русифікація та заборона отримання вищої освіти рідною мовою.
Наш народ ще чекало тотальне заселення московитськими виродками, яких ставили на всі керівні посади в містах та селах від чиновників до начальників цехів на виробництвах. Які згодом притягли в нашу країну зверхнє ставлення до україномовних людей.
Наше місто ще чекала хвиля переселення радянських військових пенсіонерів, які привозили з собою українофобію та руйнацію економіки Чернігова на довгі роки своїми пільгами, військовими пенсіями та вимогами отримання житла протягом 1 року, тоді як місцеві стояли по 10-15 років..
Нас ще чекало "гаварі на нармальнам ізикє" та "што ета за жлобскі ізик?".Нас чекали образи, приниження та гноблення.
Нас ще багато чого чекало.
Але ми вистояли і живемо, незважаючи ні на що.
Бо ми вдома, на своїй землі, там, де наші батьки та діди поливали землю потом та кров'ю багато століть поспіль. І будь-які запроданці та загарбники не встоять проти тих, кого народила ця земля. Чужинці ніколи не будуть тут володарювати та влаштовувати свята затвердження власної влади над місцевими людьми. Бо всі їх намагання дають лише тимчасовий результат.
Анатолій ЯРОВЕД
| Читайте також |
| Коментарі (1) |
|
| |
0
