До подій у Шарлотсвілі

Кілька років тому, коли за програмою Едварда Мурроу я був у США, взявся виконувати прохання свого сина - фаната історії громадянської війни в США. Прохання було привезти прапор Конфедерації. В Держдепі, де нас приймали за обідом, я запитав про таку можливість їх працівника - молодого, розумного єврея. Він здивувався незвичному інтересу українського школяра, але порадив це зробити у штаті Теннесі, куди пролягав наш маршрут.

Я так і зробив у якомусь містечку, схожому за назвою на Гетігсберг :)

Молодий продавець пропонував щось таке маленьке, аж довелося покликати перекладача. Десь у закамарках крамниці великий прапор південців знайшовся і молодий продавець дуже здивувався моєму настійливому проханню та запитав перекладача - звідки, мовляв. той пан? Перекладач, щоб відмахнутися, сказав: "Раша". І тут, з усіма рештками своїх знань англійської мови, я вперто сконструював речення - мовляв, нічого подібного: я говорю по-російськи, але я з України. Здається, той продавець трохи заповажав далеку і незрозумілу Україну :)

Це я веду до подій у Шарлотсвілі (штат Вірджінія).

Якщо досі прапор південців, які воювали з північанами, є питанням політкоректності, то що дивуватися реакції білих на намагання влади знести пам'ятник генералу Лі, що командував південцями?!

Мені здається, що події у Шарлотсвілі є логічною реакцією на наступ лібералістичної толерантності, що переходить усі межі. Недарма в Америці є анекдот, що найкращі можливості для високооплачуваної посади має чорна жінка- інвалід та ще й якщо вона лесбіянка. Білі також мають права і вони не повинні поступатися ними задля мігрантів, чорних, жовтих чи людей з сексуальними вивихами. Зрештою, це країна білих, відвойована в індіанців.

Василь ЧЕПУРНИЙ