До 100-річчя Кубанської республіки
Російські емігранти та представники російських опозиційний рухів з Саратова, Пскова, Москви, Краснодару, Владивостока, Санкт-Петербурга зібралися в Києві з нагоди 100-річниці створення незалежної Кубанської республіки.
Темою заходу, організованого редактором УІС, директором Центру зовнішньополітичних досліджень ОПАД ім. Никонорова Сергієм Пархоменком, став: “Сепаратизм та регіоналізм в Росії: перспективи дезінтеграції та реальної федералізації в РФ у 2018 році на прикладі Кубані та інших регіонів».
Співорганізаторами виступили недержавний аналітичний центр «Українські студії стратегічних досліджень» (директор Юрій Сиротюк) та Антипутінський інформаційний фронт (Ельхан Нурієв – співкоординатор).
Модерувала подію Ольга Курносова – російський політичний емігрант.
Отож, у сухому залишку: у Росії є середовища політичної опозиції (до речі, дуже різношерстне - від націоналістів до скрайніх романтиків-лібералів), які сповідують неімперський розвиток Росії та орієнтуються на Україну (багато з них живуть тут як політичні емігранти).
Це середовище готове бути партнером чи, принаймні, попутником України щодо демонтажу російського імперіалізму та розвалу Росії зсередини.
Однак, на нинішньому заході ми помітили дуже тривожні тенденції з боку України.
Перше: абсолютне інформаційне ігнорування заходу з боку медіа. Вважаю, це зроблено свідомо.
Друге. Разюча відмінність ставлення до політичних біженців з боку України та країни-ворога.
Російське керівництво приютило біженців з України (Януковича, Азарова, Захарченка та інших), надало їм громадянство, забезпечило матеріально, забезпечує активну присутність в російських медіа та використовує у власних політичних цілях.
Натомість українське керівництво ігнорує російську опозицію.
Не було створено добровольчого батальйону з росіян та козачого формування,
російські політичні емігранти в Києві не отримують жодної матеріальної та інформаційної підтримки,
українська влада та спецслужби «не бачать їх», а отже не використовують в своїй політичній стратегії.
Ба більше. Ці люди отримують шалений спротив щодо отримання українського громадянства.
Як у такому випадку Україна зберігається здолати ворога - не зрозуміло.
І все ж учасники заходу, проаналізувавши ситуацію в Росії, розробили річний план заходів щодо деімперіалізації Росії.
Серед найперших - міжнародна кампанія по невизнанню легітимності президенстьких виборів в Росії та бойкот чемпіонату футболу в країні, що брутально порушує міжнародне право.
Сподіваюся, що нинішній мозковий штурм стане тією сніжкою з гори, що перетвориться в лавину і змете російську імперію.
До речі, присутній на заході французький політолог Олів’є Ведрін підкреслив, що західні країни робитимуть усе, щоб зберегти цілісність Росії (зі страху отримати чергову гарячу точку ядерної безпеки). Тому його рецептом є реформи України як позитивний приклад для росіян. А тут все не зовсім гаразд. Та взяття на щит ідеї розширення федералізму в Росії опозиційними колами є кроком вперед.
Відтак в цьому плані Захід є ще менш надійним попутником щодо розвалу Російської імперії, ніж внутрішня російська опозиція.
Нашим же ж головним інструментом залишається реалізація бандерівської концепції: «свобода народам – свобода людині»
Юрій СИРОТЮК
Темою заходу, організованого редактором УІС, директором Центру зовнішньополітичних досліджень ОПАД ім. Никонорова Сергієм Пархоменком, став: “Сепаратизм та регіоналізм в Росії: перспективи дезінтеграції та реальної федералізації в РФ у 2018 році на прикладі Кубані та інших регіонів».
Співорганізаторами виступили недержавний аналітичний центр «Українські студії стратегічних досліджень» (директор Юрій Сиротюк) та Антипутінський інформаційний фронт (Ельхан Нурієв – співкоординатор).
Модерувала подію Ольга Курносова – російський політичний емігрант.
Отож, у сухому залишку: у Росії є середовища політичної опозиції (до речі, дуже різношерстне - від націоналістів до скрайніх романтиків-лібералів), які сповідують неімперський розвиток Росії та орієнтуються на Україну (багато з них живуть тут як політичні емігранти).
Це середовище готове бути партнером чи, принаймні, попутником України щодо демонтажу російського імперіалізму та розвалу Росії зсередини.
Однак, на нинішньому заході ми помітили дуже тривожні тенденції з боку України.
Перше: абсолютне інформаційне ігнорування заходу з боку медіа. Вважаю, це зроблено свідомо.
Друге. Разюча відмінність ставлення до політичних біженців з боку України та країни-ворога.
Російське керівництво приютило біженців з України (Януковича, Азарова, Захарченка та інших), надало їм громадянство, забезпечило матеріально, забезпечує активну присутність в російських медіа та використовує у власних політичних цілях.
Натомість українське керівництво ігнорує російську опозицію.
Не було створено добровольчого батальйону з росіян та козачого формування,
російські політичні емігранти в Києві не отримують жодної матеріальної та інформаційної підтримки,
українська влада та спецслужби «не бачать їх», а отже не використовують в своїй політичній стратегії.
Ба більше. Ці люди отримують шалений спротив щодо отримання українського громадянства.
Як у такому випадку Україна зберігається здолати ворога - не зрозуміло.
І все ж учасники заходу, проаналізувавши ситуацію в Росії, розробили річний план заходів щодо деімперіалізації Росії.
Серед найперших - міжнародна кампанія по невизнанню легітимності президенстьких виборів в Росії та бойкот чемпіонату футболу в країні, що брутально порушує міжнародне право.
Сподіваюся, що нинішній мозковий штурм стане тією сніжкою з гори, що перетвориться в лавину і змете російську імперію.
До речі, присутній на заході французький політолог Олів’є Ведрін підкреслив, що західні країни робитимуть усе, щоб зберегти цілісність Росії (зі страху отримати чергову гарячу точку ядерної безпеки). Тому його рецептом є реформи України як позитивний приклад для росіян. А тут все не зовсім гаразд. Та взяття на щит ідеї розширення федералізму в Росії опозиційними колами є кроком вперед.
Відтак в цьому плані Захід є ще менш надійним попутником щодо розвалу Російської імперії, ніж внутрішня російська опозиція.
Нашим же ж головним інструментом залишається реалізація бандерівської концепції: «свобода народам – свобода людині»
Юрій СИРОТЮК
| Читайте також |
| Коментарі (0) |