Диктатура вершини бюрократичної піраміди

Мені сподобався підхід президії до проведення засідання, коли насичений порядок денний було згруповано у чотири тематичні блоки: організаційний, соціальних виплат, земельний та культурно-спортивний.

Близько сорока хвилин тривало обговорення і уточнення деяких подробиць регламенту: яким має бути порядок внесення і оформлення пропозицій депутатів, про обмеження прав голови райради, що таке «наявна більшість» і як проводити підрахунок голосів, про термін збереження інформації на електронних носіях, як готувати порядок денний з урахуванням термінових питань тощо.

Дебати, що розгорілися навколо цих «молекул» демократії, як на мене, з позиції власного депутатського досвіду, могли видаватися подекуди дріб’язковими й очевидними. Але розумію, що тільки так можна реалізувати плюралізм думок, взаємну толерантність і нагромадити практичні навички самоврядування на місцевому рівні.

І тут вже є очевидні успіхи, позаяк не лише при обговоренні, а й під час голосування не було видно партійної приналежності депутатів. У кожному разі, ніхто не відхилявся від суті питань, а всі разом виходили, передусім, з інтересів громадян-виборців.

Щоправда, дещо здивувало рішення зняти з розгляду звіт головного редактора районної газети «Життя Полісся» Н. П. Шопська (у зв’язку із хворобою). Мені здалося, що тут депутати виявили якщо не байдужість, то нерозуміння теми. Очевидно особистісний аспект питання був для них суттєвішим ніж інтереси мешканців району.

Бо для громадян є важливішим не роль окремої посадової особи, а перспективи розвитку інформаційного поля в районі та відповідальність масмедій за об’єктивне висвітлення подій.
А щодо газети, депутати підтримали пропозицію про винесення тексту угоди з друкованим органом на обговорення та визначення лімітів газетної площі для кожної фракції.

Велику зацікавленість викликали виступи начальників районних управлінь: Пенсійного фонду – Чубак О. М. і праці та соціального захисту – Копич І. А., про стан виплат доплат до пенсії дітям війни і чорнобильцям.

Ситуація тут очевидна: діючі закони вимагають здійснювати доплати з бюджету, але в бюджеті на 2011 рік (так само, як і на 2010 рік) цих витрат не передбачено. Проте закон – є закон; він обов’язковий для виконання, що й підтверджується численними рішеннями судів, до яких звертаються громадяни.

Впродовж п’яти останніх місяців до районного управління Пенсійного фонду надійшло 8370 звернень з вимогою виплати доплат дітям війни. Працівники фонду сидять по 10-12 годин щодня, щоб конкретно відповісти на кожне звернення, але фізично не в змозі виконати всієї роботи.

Бо схема дуже проста: пенсіонер звертається до районного управління фонду, фонд мусить дати відповідь про неможливість виплати доплат, пенсіонер подає до суду з вимогою виплати (як це обумовлено законом) і, звичайно, отримує позитивну ухвалу суду.

Ухвала потрапляє до виконавчої служби, яка надсилає до Пенсійного фонду відповідний припис і тоді керівництво фонду вимушено виплатити гроші з районного ресурсу, тобто за рахунок інших пенсіонерів, яких в районі аж 12000!
Подібна ситуація – по чорнобильцях. Із 8000 постраждалих при ліквідації аварії на ЧАЕС вже 5300 звернулися з вимогою виплати їм законних доплат. Для 356 з них суди вже прийняли позитивні рішення.

Цікаво, що у більшості судових ухвал зазначено оригінальне формулювання: «Виплати здійснювати в межах бюджетних асигнувань». І це при тому, що всі прекрасно знають про цілковиту відсутність бюджетних асигнувань на доплати.
Сесія райради ухвалила рішення: направити делегацію аж до вищого керівництва країни для «пробивання» визначених законом доплат, а також опублікувати відповідне звернення в «Голосі України».

Допомогти в цьому попросили мене, сподіваючись розв’язати цю загальнодержавну проблему.
Зрештою, як виявляється, практично всі проблеми, що постають перед обранцями місцевого рівня – проблеми району, міста, селища, села – є загальнодержавними.

Бо всі ці проблеми породжені одним, збереженим ще з часів «розвинутого соціалізму», а нині доведеним до повного абсурду головним правилом бюрократії: всі гроші й здобутки з місць слід забирати в центр, а звідти потім частково «виділяти» на місця.

Це називається диктатура вершини бюрократичної піраміди. Як наслідок, немає грошей на гідну зарплату вчителям, лікарям, на ремонт доріг, на культуру і організацію достойного життя на селі, де знову починають з’являтися ознаки кріпацтва.

У наших найближчих сусідів за Бугом немає подібних проблем. Школу, лікарню, будівництво і ремонт сільських доріг, всі необхідні місцеві витрати фінансують за рахунок ґміни (селища) і повяту (району). Бюджет ґміни і повяту формується не за рахунок «виділення» з центру, а шляхом залишення половини прибутку і відрахувань на місці їх створення.
Тому всі – і місцеві начальники, і звичайні громадяни – однаково зацікавлені у розвитку будь-яких підприємницьких (і не лише господарчих) ініціатив, бо всі разом мають від цього зиск. І тому там немає землі, яка «гуляє».

Натомість в Україні ця «гульня» вже загрожує національній безпеці. Наприклад, у всуціль аграрному Ріпкинському районі, з наявних 98 тис. га землі сільськогосподарського призначення (зокрема 72 тис. га – орної) використовується лише 21,5 тис.
га, тобто 22 %.

Тим часом ціни на продукти харчування ростуть так стрімко, неначе ми живемо у неродючій пустелі, а не на славнозвісних чорноземах.

І що з того, що 58,7 тис. га в районі вже розпайовано і 12256 громадян мають земельні сертифікати, коли тільки 53 % з них отримали державні акти власності на землю, а лише 688 осіб – в натурі (5 %).
Як повідомив депутат Харченко О. І., зараз утворилася черга бажаючих купити землю в районі. Як правило, ці люди не мають ніякого відношення до села і його проблем. Встановилася й сміхотворна ціна землі біля 5000 грн./га.

Близько 8 тис. га в районі вже взяли так звані інвестори, котрі чисто символічно використовують деякі площі, але насправді просто чекають відкриття ринку землі, щоб вигідно її перепродати.
Не відстають від них і деякі місцеві керівники, які викупили у селян за безцінь по 500–700 земельних паїв і також чекають на офіційне відкриття ринку.

Депутати майже одноголосно підтримали пропозицію про продовження мораторію на продаж землі, зазначивши, що спочатку треба щоб всі селяни отримали державні акти на землю.
Потім треба на державному рівні створити умови для продуктивного використання землі: дати техніку, пальне, добрива, а головне – свободу підприємницькій ініціативі та можливість формувати місцеві бюджети безпосередньо на місцях.

Бо лише тоді почнеться справжній розвиток України і набуде сенсу та відповідної ваги місцеве самоврядування, коли місцеві бюджети формуватимуть на місцях, тобто там, де громадяни створюють наш національний продукт.

Віталій КОРЖ,
народний депутат України