Дід Петєчка

Чудова сила інтернету - повертає навіть у безінтернетне дитинство

Ось у групі "Історія с. Авдіївки" хтось виклав фото діда, якого я з дитинства і пам'ятаю: це дід Петєчка, як його звали. Тобто Чепурний (ну, звісно ж! ) Петро. Це був такий колоритний дід із закрученими вгору вусами. Цікаво - чим він їх намазував, щоб так стояли?

Жив дід Петєчка з бабою Прісею на Подолі, на повороті у Білишину вузесеньку вуличку, що виводить на Понорницький шлях. Така вузька, що дві підводи не розминалися - якщо траплялося, то перечікували одна одну.
Головна в дитинстві особливість садиби діда Петєчки - верба на розі, на якій водилися раказори. Так ми звали великих чорних жуків -оленів з рогами, що в мініатюрі дійсно нагадують оленячі. Яких тільки жахів нам, малим, не нарозказували старші хлопці про цих жуків...

А ось із дідом Петєчкою в мене такий колоритний спогад, коли ми гралися там, на Подолі, і раптом чуємо крик діда Петєчки: "Прі-і-і-сю, злізай! Бо хліва розвалиш!". Діло в тому, що баба Пріся була глухою, як пень, і широкою, як піч. Тож дід логічно за міцність хліва і переживав. Він кричав, а ми, коли зрозуміли, за що крики - реготали до упаду. До речі, баба Пріся відзначалась ще й тим, що горілку не пила, а ...їла. Мочала хліб у чарку і так ото на сільських застіллях "випивала".

Дякую тим, хто зберіг цю зриму пам'ятку про авдіївського діда Петєчку!

Василь ЧЕПУРНИЙ