Діди, Проводи
Яка багата українська мова: ось слово "проводи". Зміни наголос - і міняється смисл: прОводи, коли проводжають живих, а проводИ - поминають померлих, проводжаючи їх душі, що прийшли невидимо на Великдень подивитися на живих нащадків. Так вірують у моєму селі, принаймні. Але частіше все ж кажуть - Діди.
І ось напередодні понеслася хвиля надуманого негативу, яку підхоплюють і молоді українські священники: мовляв, як то негоже їсти і пити на могилах!. Тю на вас - та це ж давня наша національна, ще язичницька традиція! Тризна, чи точніше уламки її, бо тризна була більш широким явищем. Але в центрі її - спільне РОДОВЕ трапезування на могилі. А українське християнство - це не ворог язичництву насправді, а логічне його продовження, що й увібрало в себе елементи давнішого. Ви ж, отці превелебні, не відмовляєтесь від приношень панахид - а це ж теж ніщо інше, як язичництво чистої води...
І я пригадую з дитинства, як застелялися широкими ряднами могили рідних, біліючи серед смарагдової, ще не торканої пекучим сонцем трави, як родичі ходили до могил рідних, двоюрідних, троюрідних, качали крашанкою по могилі тричі: "Христос воскрес!", прислухаючись, як сідали прямо на траву навкруг застеленої скатертини з наїдками і напоями, як статечно згадували: "Хай царствують і нас нескоро дожидають!". А на хрестах знаками душ померлих маяли крила рушників - з поміж білого полотна висновувалися червоно-чорні вишивані знаки роду і народу... Ніхто не чіпляв цих мертвих штучних квітів, які галасливо репетують неприродньо яскравими кольорами, доки не вицвітуть і не підуть у яму звалища, яка у нас зветься капець...
Згодом поробили огорожі навколо могил, наставили столиків - і це вже було не те. А тепер, на жаль, часто уже й зібратися нікому - одні на війні, другі повтікали галайсвіта, треті бояться дронів , а четверті в павутині повсякденних робіт...
Тож хто ще має нагоду приїхати на Діди- Проводи, пом'янути рідних, а якщо ще й застелити ту скатертину на могилі та з ким сісти хліба з'їсти - робімо це. Бо це наше, українське.
Василь ЧЕПУРНИЙ
І ось напередодні понеслася хвиля надуманого негативу, яку підхоплюють і молоді українські священники: мовляв, як то негоже їсти і пити на могилах!. Тю на вас - та це ж давня наша національна, ще язичницька традиція! Тризна, чи точніше уламки її, бо тризна була більш широким явищем. Але в центрі її - спільне РОДОВЕ трапезування на могилі. А українське християнство - це не ворог язичництву насправді, а логічне його продовження, що й увібрало в себе елементи давнішого. Ви ж, отці превелебні, не відмовляєтесь від приношень панахид - а це ж теж ніщо інше, як язичництво чистої води...
І я пригадую з дитинства, як застелялися широкими ряднами могили рідних, біліючи серед смарагдової, ще не торканої пекучим сонцем трави, як родичі ходили до могил рідних, двоюрідних, троюрідних, качали крашанкою по могилі тричі: "Христос воскрес!", прислухаючись, як сідали прямо на траву навкруг застеленої скатертини з наїдками і напоями, як статечно згадували: "Хай царствують і нас нескоро дожидають!". А на хрестах знаками душ померлих маяли крила рушників - з поміж білого полотна висновувалися червоно-чорні вишивані знаки роду і народу... Ніхто не чіпляв цих мертвих штучних квітів, які галасливо репетують неприродньо яскравими кольорами, доки не вицвітуть і не підуть у яму звалища, яка у нас зветься капець...
Згодом поробили огорожі навколо могил, наставили столиків - і це вже було не те. А тепер, на жаль, часто уже й зібратися нікому - одні на війні, другі повтікали галайсвіта, треті бояться дронів , а четверті в павутині повсякденних робіт...
Тож хто ще має нагоду приїхати на Діди- Проводи, пом'янути рідних, а якщо ще й застелити ту скатертину на могилі та з ким сісти хліба з'їсти - робімо це. Бо це наше, українське.
Василь ЧЕПУРНИЙ
| Читайте також |
| Коментарі (0) |