реклама партнерів:
Головна › Новини › СУСПІЛЬСТВО
Дід Іван
20-Січ-14 862 0.0 0
Коли він був в окопах під примосковським Ржевом, бійцям Красної армії принесли «Красную звезду» з промовою англійського прем’єра Вінстона Черчілля. Там він говорив – відкриємо, мовляв, другий фронт у 1943 році. «Боже мій, - подумав тоді артилерист Іван Горілий, - до того часу мої і кістки згниють в окопах!».

Сьогодні діду Івану йде 93-ій рік і я майже щонеділі розціловуюся з ним у Катерининській церкві Чернігова. Христосуємося, бо з його віком треба бути глибоко на Ви, а бачити діда здоровим – приємно. Он навіть Патріарх Філарет, що теж не молоденький, сказав Івану Омеляновичу: «Ви – як патріарх!». Сивобородий і мудрий.

Спочатку – про здоров’я

Коли Іван Омелянович вступав у товариство «Просвіта» (соціальна активність – одна із запорук здоров’я!), то подав фотографію себе післяшестидесятирічного: зі впалими щоками, хворим блиском очей – ну, на завтра хоч коливо готуй! А подавав бадьорий 70-річний дід, веселий і рум’янощокий. В чому ж річ? Виявляється, на тому фото – Іван Омелянович після смерті дружини, після виходу на пенсію ( а він багато років пропрацював виконробом у будівельній організації). Стреси добивали чоловіка.
А як ожив? За китайською мудрістю, хоча її, виявляється, і українці знають: «Захворів – зміни харчування, не допомагає – зміни спосіб життя!».
Іван Омелянович пішов у церкву, до того заходив у неї зрідка, за принципом «пасхального християнина» : -- Коли не зайду у церкву, а у вас усе Паска та Паска. - - А коли ж ви заходите? – Так на Паску ж!

Зайнявся методом дихання доктора Довженка, ретельно фіксуючи в спеціальному зошиті свої вдихи – видихи. І це метод ефективний, хоча, звісно, замахаєшся його дотримуватися – принаймні, я пробував ним кашель зупиняти – виходить. На більше терпіння не вистачило…

Радість душі Івана Омеляновича – дача, яку він вперто називає садом. Там він учив мене щепити дерева.

Звісно, сім’ я – двоє синів та невісток люблять його, але жити з ними дід Іван не хоче. Сам собі хазяїн. Хоча вже наймає жінку – колишню медсестру, яка двічі на тиждень прибирає в хаті та борщі варить.

І головне для здоров’я – інтерес до життя.

Телефоную діду Івану, каже: «Не спалося, так я читав книжку про отаманів гайдамацького краю». Я не стримався: «Воно вам треба?!». «Е-е, - каже, - помру і не знатиму що на моїй земля творилося?!». Адже цю правду приховували старанно комуністи, з якими Іван Омелянович був завжди в конфлікті.

Що й не дивно – він із сім‘ї розкуркулених. Село Городище Бахмацького району, де його пуповина закопана, пережило сталінське лихоліття, як і всі українські села. Родина Горілих не вивезена, але хату відібрали, жили в землянці. А дід Ілля так і помер від безвиході – отак одвернувся до стіни, затих і віддав Богу душу. А в колгосп не пішов.

—Голод планували заздалегідь, — упевнений 92-річний чернігівець. — У 1929 році до нашого села приїхала міліція з Батурина. Почали робити обшуки і забирати усю зброю. Бо передчували, що люди протестуватимуть.

Його батько, Омелян Горілий, ще 1908-го очолив місцеву кооперацію, мав великий авторитет серед селян. Родина Горілих та ще кілька десятків сімей, щоб жити ближче біля наділеної землі, заснували біля села хутір Петровського. Утім переселенці невдовзі стали заручниками колективізації. Бідняки-активісти організовували колгосп, і їм сподобалася добротна садиба Горілих.

— Наклали у 1931 році на нас немилосердний податок, — згадує Іван Омелянович. — Думали, що Горілі не виплатять. Та батько сплатив. Вони принесли додатковий податок — довелося продати корову, кобилу, лошицю, кілька овець, свині. Розплатилися! Тоді сільське начальство ще обкладає господарство податком, який мали сплатити за десять днів. Але вже на третій день (а було це в листопаді) вигнали з хати, все розпродали за безцінь. А в сім’ї було десять душ. Куди йти? Пішли до материного брата. А його попередили: якщо не виженеш, то й тебе розкуркулимо. Потім ще жили у свояків. Аж доки нам не виділила кімнатку родина залізничника. Батькові не було місця, і він ходив ночувати по сусідах.

У листопаді 1932 року ми приховали в яму зібрану картоплю, але навесні 1933-го, щойно її дістали, щоб просушити, хтось доніс голові сільради і той з комуністами прийшов її конфіскувати. Мати не давала, то керівник акції Плевако почав її штурляти. Я, одинадцятирічний, учепився у нього. Він повалив мене на землю і почав душити колінами. Активісти заарештували мене і матір та тримали в сільраді, доки нас не випустив якийсь уповноважений.

Я, вже офіцер-орденоносець, у 1945 році, повернувшись до села, зустрівся на вулиці з тим Плеваком, він мав жалюгідний вигляд. І хоч я йому нічого не казав, подався невідомо куди із села...

Патріархальна пастораль

Та дуже часто згадує дід Іван до колгоспне життя. Ото були сніги минулого року і він розповів, як малим хлопцем йшов засніженою вулицею села, темною, що тільки від снігу світилася, а перед ним гепнув чобіт. Хлопець злякався, але чобіт схопив і побіг – виявилося, дівчата гадали перед Катериною і чобіт кидали куди носком впаде – звідти наречений прийде.

А як мій армійський друг зацікавився саморобним хлібом, то дід Іван пригадав, що в їх хаті завжди стояла пікна діжка – саме в ній пекли хліб. І більше ні для чого її не використовували. На дні завжди була балабуха тіста, прикрита від мух – вона й слугувала дріжджами для наступного заходу. «Домашній хліб ніколи не приїдався!» - згадує Іван Омелянович. А вже тільки після війни стали брати хліб магазинний і то від безвиході.

Та найсмачніші спогади – рижієва олія. «О, тут я спеціаліст!» - каже він гордо, адже з 14 років давив олію з цього забутого нині бур’яну. Я купив на базарі плящчину такої олії і приніс діду – каже, що не дотримана технологія. До речі, я й сам зараз «підсів» на рижієву олію і вам раджу – смачно і корисно.


…Життя не балувало Івана Омеляновича, але інтерес до життя тримає його на білому світі. Церква, народна медицина (до сказаного слід додати, що він увірував у цілющість методів Наталії Земної, постійним завсідником аптеки якої став), відсутність алкоголю (хіба що зрідка вино домашнє), родина (діда люблять онуки), політика (у нього в залі – портрети Юлії Тимошенко, Віталія Кличка і Олега Тягнибока), щоденна молитва – зранку від молиться хвилин зо 20, не менше, спогади – оце все тримає його на білому світі.

Дай, Боже, здоров’ я!

Василь ЧЕПУРНИЙ

Фото Сергія ПАВЛЕНКА


Допомога проекту СІВЕРЩИНА - благодійний внесок

Теги:Василь Чепурний, фронтовики, секрети здоров'я, старожили


Читайте також



Коментарі (0)
avatar