Дев'яностолітній Павличко
Його не можна малювати лишень рожевими а чи чорними фарбами. Але Павличко - це явище.
Вашій увазі - уривок із моєї майбутньої книги - біографії Левка Лук'яненка.
"Певно, не раз гикалося Дмитрові Павличку після його патетично - викривальних виступів «бандерівських злочинів», адже на зоні його лаяли на всі заставки, особливо за поїздку в США, інспіровану і фінансовану КГБ – там він на зустрічах з емігрантами виконував ганебну ролю виправдовувача окупантів і брехуна щодо УПА та ОУН (І як тепер дивно було читати тому ж Лук’яненку спогади Павличка, де він говорить, що підлітком був в …УПА). Хоча, люби, Боже, правду, внесок Павличка в українську скарбницю великий – згадаймо хоча б пісню Олександра Білаша «Два кольори» на його слова, що стала народною. Проте в мордовських та уральських таборах люди, засуджені на 15 – 25- річне нидіння і вмирання, мали право на різкі, однозначні чорно- білі оцінки.
Що, власне, не завадило Левку Лук’яненку і Дмитру Павличку тісно співпрацювати, коли останній, як голова парламентської комісії, лобіював кандидатуру Левка Лук’яненка на посаду посла України в Канаді. Але й після цього Левко Григорович не вважає за можливе замовчувати своє табірне ставлення до відомого поета – конформіста.
Навіть через два десятки років після проголошення незалежности України, навіть його друг з гімназійних років, який і сам пригинався, називаючи це валенроддизмом, - Роман Іваничук в лекціях студентам запитував сам себе: «Чи повинен я все сказати про Д.Павличка?» І говорить, що хоча сам особисто не допустив славослів’я ворога і ганьблення національних святощів, проте це не дає підстав бути суддею тим, хто нині розкаявся. Не судять і політв’язні, хоча їх оцінки й дуже схожі на суддівські вироки в публіцистичній формі…"
Василь ЧЕПУРНИЙ
Вашій увазі - уривок із моєї майбутньої книги - біографії Левка Лук'яненка.
"Певно, не раз гикалося Дмитрові Павличку після його патетично - викривальних виступів «бандерівських злочинів», адже на зоні його лаяли на всі заставки, особливо за поїздку в США, інспіровану і фінансовану КГБ – там він на зустрічах з емігрантами виконував ганебну ролю виправдовувача окупантів і брехуна щодо УПА та ОУН (І як тепер дивно було читати тому ж Лук’яненку спогади Павличка, де він говорить, що підлітком був в …УПА). Хоча, люби, Боже, правду, внесок Павличка в українську скарбницю великий – згадаймо хоча б пісню Олександра Білаша «Два кольори» на його слова, що стала народною. Проте в мордовських та уральських таборах люди, засуджені на 15 – 25- річне нидіння і вмирання, мали право на різкі, однозначні чорно- білі оцінки.
Що, власне, не завадило Левку Лук’яненку і Дмитру Павличку тісно співпрацювати, коли останній, як голова парламентської комісії, лобіював кандидатуру Левка Лук’яненка на посаду посла України в Канаді. Але й після цього Левко Григорович не вважає за можливе замовчувати своє табірне ставлення до відомого поета – конформіста.
Навіть через два десятки років після проголошення незалежности України, навіть його друг з гімназійних років, який і сам пригинався, називаючи це валенроддизмом, - Роман Іваничук в лекціях студентам запитував сам себе: «Чи повинен я все сказати про Д.Павличка?» І говорить, що хоча сам особисто не допустив славослів’я ворога і ганьблення національних святощів, проте це не дає підстав бути суддею тим, хто нині розкаявся. Не судять і політв’язні, хоча їх оцінки й дуже схожі на суддівські вироки в публіцистичній формі…"
Василь ЧЕПУРНИЙ
| Читайте також |
| Коментарі (0) |