Відійшла епоха: помер Дмитро Павличко

Я буду на світі,
Допоки незнане світло
В обличчі твоєму світить.
Я житиму доти,
Допоки горіти буде
Долоні твоєї дотик.
(Дмитро Павличко. Таємниця твого обличчя. К. 1974).

Моментами здавалося, що так і буде. Змінюватимуться Президенти, проходитимуть покоління, триватимуть війни, - а над усім стоятиме Павличко з його романтичним "вірую": "Я син простого лісоруба".

Назви його поетичних збірок щось більше за метафори - це символи доби і поетової біографії.

Нині Дмитра Павличка (28 вересня 1929-29 січня 2023) не стало. Сотенний Кривоніс, який приймав підлітка Павличка у молодіжний вишкіл УПА, забрав його з собою.

Перегорнута ще одна сторінка складної епохи. Бог дав Павличкові тривале життя. Міг виповісти Велику Правду. Натомість виповів літературну.

І все ж - здійснив Великий Перехід Чоловік непересічний, талановитий. Ірина Вільде називала молодого Павличка геніяльним. Його біографія складна і суперечлива як українська історія. Багато чого забудеться. Багато чого переосмислиться. Але залишиться ліричний дар поета з контрасними двома кольорами життя і творчости...

Євген БАРАН

Як щойно повідомив голова НСПУ Михайло Сидоржевський з посиланням на дочку - помер Дмитро Павличко. 93 роки. Народжений у Польській Республіці, точніше в окупованій Польщею ЗУНР. Помер Героєм незалежної України.

Його біографію переказувати довго, але яскраві віхи згадати варто - поезія про Торквемаду з натяком на Сталіна і поезії з прокльонами бандерівцям, його хвала Жовтню- Лєніну- Росії і його ж прокльони Росії та Європі, яка мовчки дивилась на знищення Чечні ("А Європа, та курва стара..."). Його служіння компартії, за що його чехвостили в таборах політв'язні (у мене в книзі про Левка Лук'яненка буде про це окремий розділ "Читачі в зоні") і його ж лоббіювання того ж таки Лук'яненка на посаду першого посла України в Канаді. Його одноденки на злобу дня і його ж "Два кольори", що стали правдиво народною піснею. (Одного разу він сам казав - може, для того й варто було народитися, щоб написати цю поезію). Зрештою, його ж "Покаянні псальми" ( в надії на Нобелівську премію?) і його раптовий спогад про малолітню (і малоймовірну, як на мене) участь в УПА. Власне, про його колабораціонізм говорив і його однокласник по гімназії Роман Іваничук. Але ж і для України він зробив багато, наприклад, очоливши Товариство української мови імені Тараса Шевченка, яке виступило промотором захисту мови і культури. Не кажучи вже про переклади, редагування журналу "Всесвіт", робота послом у Польщі та Словаччині...

Складний чоловік у складний час. Відійшов по довгих роках.

Хай спочиває з миром. А якщо українці напишуть його біографію - вона буде ще й біографією часу.

Василь ЧЕПУРНИЙ

Не стало Дмитра Павличка.

Одна з найцікавіших особисто для мене постатей літературного і суспільного життя. Великий талант і великий конформіст. Я був свідком як він один раз картинно впав на коліна перед Михайлом Горинем і казав - вибач, друже, що я не був з вами [у таборах, мається на увазі]...

Він був одним з моторів національного відродження кінця 1980-х. Ми були ледве знайомі. Говорили кілька разів по кілька хвилин. Але одного разу у Коломиї він вичепив мене з натовпу гуком - "а це ж мій друг Кіпіані" (хоча бачив мене може третій раз у житті) і ми доволі довго говорили на вулиці. На жаль, про політику. На жаль, бо це те, що вмирає відразу після розмови. У мене була мрія колись неспішно поговорити з ним про початки Народного Руху, про шлях до незалежності, про його антинаціоналістичні та антиуніатські вірші, про пропагандистські поїздки до діаспори. Не вдалося. Як завжди не вистачило часу.

Вахтанг КІПІАНІ