Депутат у сьомому ступеню
Про справді «народного» обранця Василя Леоненка.
Василь ЛЕОНЕНКО (на знімку) про себе каже: «Депутат, не виходячи із залу», бо спершу був депутатом Березнянської селищної ради, з 1990-го по 2015-й — депутат Менської райради і нині — депутат облради. Тобто всі роки незалежності України!
І він справді «народний» обранець — досить сказати, що не тільки ніде нічого не хапонув, не приторочив до своїх статків, а й навіть нині в облраді є одним із 5—6 депутатів, які на сесію добираються громадським транспортом, а не власною машиною. Проте принциповість і знання народного життя посприяли його обранню головою постійної комісії облради з питань депутатської етики та правопорядку. Колеги дослухаються до позиції обранця із народу, який часто і доволі різко ставить їх на місце. Так було, скажімо, коли його однопартієць почав захищати інтереси московської церкви, а інший колега хвалився своїми грошима...
Із роду розкуркулених
Його мати у Рогізках сусіднього району була першою трактористкою у селі, а потім і головою колгоспу. Хоча сама із розкуркуленого польського роду Бистревських: у її батька Данила Костянтиновича одного лісу було більш як 10 десятин... Але матір Василя Леоненка так поважали, що навіть коли вони вже переїхали в Березну, звідки родом батько, колишній голові рогізківці безплатно привозили дрова.
Бистревські давно, років сто, як перебралися із Польщі на сіверське Полісся і втратили польські звичаї, чи, може, їх вивітрили роки радянських переслідувань. Проте закваска лишалася: у тітки було 14 дітей, і 12 із них вона дала вищу освіту!
А Василь Миколайович обійшовся технікумом, що нині зветься Ніжинським коледжем культури, отримав спеціальність організатора клубної роботи. Перед тим встиг попрацювати слюсарем. Але з того часу й до сьогодні Василь Леоненко — директор Березнянського будинку культури.
До речі, у Березній було розкуркулено і вислано на північ радянської імперії 330 селянських родин. Однак і сьогодні селище славиться в окрузі працьовитістю місцевого люду — досить сказати, що тут картоплю тричі за сезон садять! У це мало хто вірить, проте це правда: тільки сніг зійде — під плівку висаджують суперранню, потім ще одну ранню, а тоді вже звичайну. Мені доводилось писати про березнянця, який садив і чотири рази — востаннє під зиму, укушкавши соломою. Мороки, щоправда, мав багато через мишей та колорадів, зате на Новий рік гонорово вгощав гостей молодою картоплею з-під снігу...
«Політика і робота»
Він і живе практично на батьківщині (наголос у нас ставлять на першому складі, коли йдеться про місце родове, батьківське) — на кутку, що зветься Білоусівкою. З дружиною Галиною тримають хазяйство, але Василь Миколайович зізнається, що тільки політика й робота — його клопоти, а за господарством доглядає дружина. Вона за освітою зоотехнік, родом із Охрамієвичів Корюківського району. Спершу приїхала юною практиканткою у Березну, де й познайомилася з Василем Леоненком. Але поїхала собі й... вийшла заміж. Після нетривалого і невдалого заміжжя повернулася в Березну, і тут уже вони з Василем Миколайовичем одружилися.
Про хазяйство депутат не хоче розповідати. Проте знаю, що тримають в’єтнамських свиней, індиків, курей та іншу невелику живність.
А ще пані Галина готує такі смачні страви, що й за вуха не відтягнеш! Коли у Березні відкривали стелу на честь видатного земляка — композитора Григорія Верьовки, а районна влада зігнорувала урочистості і треба було погодувати артистів обласного філармонійного центру, то дружина Василя Миколайовича наварила казан смачного кулешу та пригостила домашнім вином (вино таки робить хазяїн!).
А пам’ятний знак Григорію Верьовці виготовлено за ініціативи депутата Василя Леоненка та за кошти, передбачені на депутатську діяльність. Так само, як і пам’ятник видатному земляку, що було вкрали, а тепер поставлено з матеріалу, на який злодії не зазіхнуть.
Онучка Софія
Дочку з’їла хвороба, і нині онучка Софія — радість і тривога діда та баби. Щоправда, й тривожитися нема чого: дівчина гарно вчилася і тепер працює у столиці юристом-менеджером одного з телевізійних каналів. «Сумлінна, старанна, уважна до людей», — хвалиться Василь Миколайович. І, звісно, хвилюється — як то в неї складеться доля, адже хлопця на показ ще не привозила...
Прапор над селищем
Згадали в розмові і про перший синьо-жовтий прапор у Березні. Його тут підняли 26 квітня 1991 року, тобто ще до проголошення незалежності України. І сталося це за рішенням сесії селищної ради: з 60 депутатів (тоді місцеві ради були величезними) «за» проголосували 58, і тільки двоє — «проти». А ініціатором став осередок Народного руху за перебудову, який згодом очолив Василь Леоненко. Він же і приніс жовту матерію, директорка побуткомбінату Олександра Присівок дала синю, а пошив майстер побуткомбінату Іван Кочмар. До речі, в селищі за союзний договір на референдумі проголосували чи не найменше в області — лише 20 виборців із 7 тисяч.
...Власне, статті для рубрики «Приватне життя депутата» так і не вийшло — просто депутат Василь Леоненко, схоже, й не живе приватним життям, лише громадським.
Василь ЧЕПУРНИЙ, "Голос України"
Василь ЛЕОНЕНКО (на знімку) про себе каже: «Депутат, не виходячи із залу», бо спершу був депутатом Березнянської селищної ради, з 1990-го по 2015-й — депутат Менської райради і нині — депутат облради. Тобто всі роки незалежності України!
І він справді «народний» обранець — досить сказати, що не тільки ніде нічого не хапонув, не приторочив до своїх статків, а й навіть нині в облраді є одним із 5—6 депутатів, які на сесію добираються громадським транспортом, а не власною машиною. Проте принциповість і знання народного життя посприяли його обранню головою постійної комісії облради з питань депутатської етики та правопорядку. Колеги дослухаються до позиції обранця із народу, який часто і доволі різко ставить їх на місце. Так було, скажімо, коли його однопартієць почав захищати інтереси московської церкви, а інший колега хвалився своїми грошима...
Із роду розкуркулених
Його мати у Рогізках сусіднього району була першою трактористкою у селі, а потім і головою колгоспу. Хоча сама із розкуркуленого польського роду Бистревських: у її батька Данила Костянтиновича одного лісу було більш як 10 десятин... Але матір Василя Леоненка так поважали, що навіть коли вони вже переїхали в Березну, звідки родом батько, колишній голові рогізківці безплатно привозили дрова.
Бистревські давно, років сто, як перебралися із Польщі на сіверське Полісся і втратили польські звичаї, чи, може, їх вивітрили роки радянських переслідувань. Проте закваска лишалася: у тітки було 14 дітей, і 12 із них вона дала вищу освіту!
А Василь Миколайович обійшовся технікумом, що нині зветься Ніжинським коледжем культури, отримав спеціальність організатора клубної роботи. Перед тим встиг попрацювати слюсарем. Але з того часу й до сьогодні Василь Леоненко — директор Березнянського будинку культури.
До речі, у Березній було розкуркулено і вислано на північ радянської імперії 330 селянських родин. Однак і сьогодні селище славиться в окрузі працьовитістю місцевого люду — досить сказати, що тут картоплю тричі за сезон садять! У це мало хто вірить, проте це правда: тільки сніг зійде — під плівку висаджують суперранню, потім ще одну ранню, а тоді вже звичайну. Мені доводилось писати про березнянця, який садив і чотири рази — востаннє під зиму, укушкавши соломою. Мороки, щоправда, мав багато через мишей та колорадів, зате на Новий рік гонорово вгощав гостей молодою картоплею з-під снігу...
«Політика і робота»
Він і живе практично на батьківщині (наголос у нас ставлять на першому складі, коли йдеться про місце родове, батьківське) — на кутку, що зветься Білоусівкою. З дружиною Галиною тримають хазяйство, але Василь Миколайович зізнається, що тільки політика й робота — його клопоти, а за господарством доглядає дружина. Вона за освітою зоотехнік, родом із Охрамієвичів Корюківського району. Спершу приїхала юною практиканткою у Березну, де й познайомилася з Василем Леоненком. Але поїхала собі й... вийшла заміж. Після нетривалого і невдалого заміжжя повернулася в Березну, і тут уже вони з Василем Миколайовичем одружилися.
Про хазяйство депутат не хоче розповідати. Проте знаю, що тримають в’єтнамських свиней, індиків, курей та іншу невелику живність.
А ще пані Галина готує такі смачні страви, що й за вуха не відтягнеш! Коли у Березні відкривали стелу на честь видатного земляка — композитора Григорія Верьовки, а районна влада зігнорувала урочистості і треба було погодувати артистів обласного філармонійного центру, то дружина Василя Миколайовича наварила казан смачного кулешу та пригостила домашнім вином (вино таки робить хазяїн!).
А пам’ятний знак Григорію Верьовці виготовлено за ініціативи депутата Василя Леоненка та за кошти, передбачені на депутатську діяльність. Так само, як і пам’ятник видатному земляку, що було вкрали, а тепер поставлено з матеріалу, на який злодії не зазіхнуть.
Онучка Софія
Дочку з’їла хвороба, і нині онучка Софія — радість і тривога діда та баби. Щоправда, й тривожитися нема чого: дівчина гарно вчилася і тепер працює у столиці юристом-менеджером одного з телевізійних каналів. «Сумлінна, старанна, уважна до людей», — хвалиться Василь Миколайович. І, звісно, хвилюється — як то в неї складеться доля, адже хлопця на показ ще не привозила...
Прапор над селищем
Згадали в розмові і про перший синьо-жовтий прапор у Березні. Його тут підняли 26 квітня 1991 року, тобто ще до проголошення незалежності України. І сталося це за рішенням сесії селищної ради: з 60 депутатів (тоді місцеві ради були величезними) «за» проголосували 58, і тільки двоє — «проти». А ініціатором став осередок Народного руху за перебудову, який згодом очолив Василь Леоненко. Він же і приніс жовту матерію, директорка побуткомбінату Олександра Присівок дала синю, а пошив майстер побуткомбінату Іван Кочмар. До речі, в селищі за союзний договір на референдумі проголосували чи не найменше в області — лише 20 виборців із 7 тисяч.
...Власне, статті для рубрики «Приватне життя депутата» так і не вийшло — просто депутат Василь Леоненко, схоже, й не живе приватним життям, лише громадським.
Василь ЧЕПУРНИЙ, "Голос України"
| Читайте також |
| Коментарі (0) |