День пам'яті жертв геноциду вірмен

Сьогодні особливий день для всього вірменства - День пам'яті по півтора мільйонах безневинно убієнних вірмен в Османській імперії.

Сталося це далекого вже 1915 року, але трагедія ця кривоточить досі, відлунює невимовною скорботою у серцях наших вірменських сестер і братів. Сотні тисяч їхніх предків змушені були полишити рідні домівки, землі, на яких вони жили з діда-прадіда, й розсипатися по всьому світу.

Болить вона і нам-українцям, зрештою, як усім чесним людям на землі. І не лише через ті небачені звірства та муки, які випало пережити вірменам і про які не можна не згадувати без жаху і сліз (повірте мені-вірменисту, що перечитав про це тисячі сторінок, а кілька з тих книжок переклав українською). А й тому, що це був перший спланований і підступно здійснений геноцид влади супроти власного населення, що ввірило їй своє життя, супроти працьовитого, талановитого і мирного народу, який не з власної волі опинився у складі Османської Туреччини.

Можуть сказати, що це було так давно, що вже, мовляв, час і забути про цю чорну сторінку історії, і навіщо, мовляв, тривожити старі рани. Але саме звідти - з далекого 1915 року бере початок Голокост у гітлерівській Німеччині, Голодомор 1932-33 років в радянській Україні, масові депортації народів сталінським режимом, криваве божевілля червоних кхмерів у Кампучіїї в 1975-77 роках. І поділяючи у цей скорботний день біль наших вірменських братів і сестер, надто тих, хто живе з нами в Україні, пам'ятаймо і не забуваймо цей жахливий урок історії.

Бо забутий урок історії, на жаль, має здатність повторюватися.

Олександр БОЖКО