День державного прапору України: перша спроба підняття над Черніговом

Часто-густо можна почути, що Україна здобула незалежність випадково. Чи то через процеси, що відбувалися в Москві, чи то завдяки виключно боротьбі українських патріотів на західних теренах нашої держави. А на Сході і в Центрі за незалежність ніхто не боровся, ну хіба що кілька затятих рухівців.
Чи відповідає це дійсності?
Безумовно, проголошення 12 червня 1990 року Російською Федерацією Декларації про суверенітет підштовхнуло і Верховну Раду України, поки йшов у Москві останній XXVIII з'їзд КПРС, 16 липня того ж року прийняти Декларацію про суверенітет України, а Київраду прийняти історичне рішення про підняття перед Київ радою національного українського синє-жовтого прапора. При активній підтримці десятків тисяч киян влада не наважилась перешкодити втіленню цього рішення в життя. Тому синьо-жовтий прапор замайорів на київському Хрещатику вже в липні 1990 року задовго до Дня незалежності України.
Ця подія 25 років тому надихнула чернігівських рухівців на збір підписів під зверненням до голів виконкомів обласної, міської і районних Рад та депутатів з закликом підняти над будинками цих Рад українські національні синьо-жовті прапори.
До Чернігівської міської ради рухівцями було передано більше 900 підписів на підтримку цього звернення. Зараз це історичне звернення з підписами чернігівців зберігається у архіві міської ради.
7 грудня цього ж року депутати Чернігівської міської ради члени Народного Руху України за перебудову А. Т. Бабкін, В. Л. Дворянков, С. В. Соломаха, І. З. Чех ініціювали на IV сесії розгляд питання про підняття над Чернігівською міськрадою народних депутатів національного українського синьо-жовтого прапору поряд з державним червоно-синім УРСР.
Але якщо за поіменне голосування з цього питання висловилась більшість з 46 членів демократичної депутатської групи "Чернігів", яка була в опозиції до влади, то за те, щоб підняти синьо-жовтий над міськрадою поіменно проголосувало лише 22 депутати. "Проти" висловились 70 депутатів. "Утрималося" - 19.
До речі, за регламентом, у Чернігівській міській раді І-го демократичного скликання (1990-1994 р.р.) поіменне голосування відбувалося, якщо за це проголосувало більше як 1/5 частина депутатів від загального складу ради, тобто 30 депутатів. Така ж норма діяла в той час і у Верховній Раді України. У зв'язку з чим тільки у 1990 році за ініціативою членів демократичної депутатської групи "Чернігів" на ІІ-ій сесії поіменно голосували по двох питаннях, на ІІІ-ій сесії - 4, на IV сесії - 3.
Половина депутатів, що проголосували "за", на той час були працівниками найбільшого підприємства області виробничого об'єднання "Чернігівський радіо-приладний завод", а саме: Бабкін А.Т., Биченок І.М., Дворянков В.Л., Зінченко М.О., Кабенок М.В., Кидяєв В.А., Соломаха С.В., Шмотін О.М., Щербаков С.Г., Чех І.З., Яременко Т.П. Це засвідчило, що більшість делегованих радіоприладниками депутатів підтримують ідею суверенітету України.
"За" проголосували також представники трудових колективів підприємств, установ та медичних закладів міста: Бабич В.І., Баранов А.А., Богдан С.І., Дудко М.О., Молочко В.М., Петрук Р.С., Карнабед А.А., Курбацька Т.С., Сокольська Є.Я., Слюсаренко М.П., Раков Г.В.
Серед тих, хто а кінці 1990 року ще сумнівався, що настане 24 серпня 1991 року і проголосував "проти", переважна більшість керівників різного рівня, відомих на Чернігівщині людей, наприклад: Мельничук В.В., Тканко В.М., Косих В.А., Борисенко В.П., Дейкун М.П., а також депутати міськради багатьох скликань: Виноградов В.Г., Демшевський В.Ф., Ісаханов О.Г., Купріяненко В.П., Павленко В.П., Пахарь В.Л.
Тож не бракує тих, хто вважає, що не варто сьогодні згадувати минуле, хоч і не таке вже й далеке. Але щоб зрозуміти сьогодення, треба знати минуле. Чого, здається, так бракує багатьом українцям.