День 67.Війна, неробство, травень.

Сьогодні 1 травня. Колись це було свято миру, праці і весни. Мама любить розповідати, як загубила мене на демонстрації і знайшла біля оркестру.

А сьогодні - війна, хворий організм не дає працювати, і лише травень іде за планом.

Вирішила лікуватися сміхом, наскільки можливо - дивитися відео з котиками, гумор, меми з Джолі у Львові і відгородитися від трагедій (не вийшло, звичайно: переглядаєш фейсбук - а там квіточки, котики і акварелі упереміш із повідомленнями про загибель родичів, колег, зруйновані будинки).

Єдине, на що вистачило сил - дійти до магазину. Вперше за багато часу захотілося пива (естрогенів не вистачає?). Знову мало не розплакалася, побачивши порожні полиці з цінниками "Чернігівського". Пивзавод розбомбили. Не знаю, що в ньому такого стратегічного... Втім, пива мені б все одно не продали через заборону.

Провідала Персика, погладила, пригостила. Поряд із будинком, де він мешкає, - красива клумба з купою весняних квітів різних сортів, огороджена не просто парканчиком, а високим парканом із сітки. Подумалось, що ця клумба - як Україна наша: якщо хочеш зберегти щось цінне і красиве - треба мати міцні кордони. Хоча, звичайно, краще, коли у сусідів теж є свої гарні клумби і не треба ніяких парканів, бо всі одне одного цінують, поважають і ходять у гості милуватися.

Купила собі вчора зошит для ниття. Класна штука, рекомендую. Відкриваєте - і пишете 3 сторінки (не менше!) про все, що непокоїть.

Тоді, може, у голові з'явиться місце для нових думок. А у нас - щасливе майбутнє.
Обіймаю!

Тетяна КУЗИК