День 122.40 ракет.

Вранці прокидаюсь, читаю: ти як? Нормально, пишу, а що? Виявляється, прилетіли знову подарунки від схибнутого діда - аж 40 штук, і половина у Десну. Кілька ракет пролетіли над містом, побудили людей. Одну збили на очах у подруги. А я все проспала).

Добре, що цього разу без жертв, наші після минулому прильоту порозумнішали.

Взяла участь у ще одному ресурсному пікніку. Було корисно, але замислилася: чи не забагато в мене психології?)) Бо щось я аж занадто спокійна наче вже стала).

Невідомо, коли і як закінчиться війна, краще б наче бути готовою до всього. Але жити весь час у тривозі мені важко - починається або метушня, або апатія і безсилля. Краще вже так, з опорою на пофігізм, робити своє і пересилати по можливості на ЗСУ.

Ходила по крамницях, роздивлялася українські сувеніри. Бачу або копіювання шароварних сувенірів, або запозичення трендів світового дизайну. Хочеться чогось реально крутого, з коренями з народного, але сучасним змістом. Як у Дахи Брахи). Такого мало поки що. Як думаєте, що це може бути?

Накидайте мені крутого українського дизайну, якщо знаєте.
Творчості і розвитку нам, незважаючи ні на що!
Обіймаю!

Тетяна КУЗИК