реклама партнерів:
Головна › Новини › Гарячий коментар
Демократ Андрійченко засудив майданівців і жодного регіонала
30-Груд-15 1408 3.7 3
Деснянський районний суд (суддя Коверзнєв) з якогось дива визнав Володимира Поліщука, мене та Олександра Ясенчука винними в образі честі, гідності й ділової репутації Ігоря Андрійченка за статтю "Політичний заробітчанин Ігор Андрійченко...", яку ми не писали. Наші суди - це, звичайно, ще та пєсня, але щоб отак цинічно засуджувати - хотів написати, що такого не було: ні, було, чернігівський суд, всупереч рішенню Вищого господарського суду, було став на сторону приватного підприємця Тетяни Жогалко проти "Просвіти". Звісно, виключно з любові до права, яке грубо порушив...

Зрештою, рішення чернігівського суду було скасовано. А щодо цього, свіжого - я відповім пізніше, щоб не псувати читачам новорічного настрою. А поки що - моя справжня стаття від 5 вересня 2014 року. За неї чомусь Андрійченко до суду не побіг...

Оскільки одні вибори закінчились, а нові ще не розпочались - мій виступ не повинен сприйматися як агітація проти. Адже Ігор Андрійченко – мій земляк із Сосниці, симпатичний молодий чоловік, що був не без впливу «смотрящого» від «Батьківщини» і посланий на фронт – аби не заважав «розводити» опозицію...

Ігор вчився в німецькому Трірі і в шведському парламенті – це тільки те, що я знаю. Він має свіже, нове бачення багатьох міських ситуацій, бо сьогоднішня міська влада – це клубок старих інтриганів, які нічого не роблять для міста. Тому й смердить зараз Чернігів пожежею смітника, а міський голова Олександр Соколов разом з Валентином Мельничуком клепле партію «Наш край». Замість того, щоб зайнятися сміттям…

Тож загалом я з симпатією придивляюсь до Ігоря Андрійченка. Але – не голосував за нього свідомо. І оскільки обіцяв розповісти про причини публічно – роблю це після виборів.

Перша причина – команда «Демальянсу» не справляє враження відкритої, а якоїсь сектантської. Скажімо, коли обговорюють проблеми міської медицини – обминаючи тих людей, що відомі демальянсівцям, і є авторитетами в медицині. Попри позірну відкритість фінансування партії – витискаються брудні руки Віктора Лазаря, який разом з Аверченком угробив газету «Сіверщина». І Андрійченко це чудово знає… Гроші, звісно, не пахнуть, але моя справа тоді – голосувати чи ні за команду, яка фінансується з-за вугла Лазарем…

Друга причина більш серйозніша. Як виборець, я хочу про свого кандидата знати все – аж до коханки включно, не кажучи про політичні метанія та фінансову залежність. І коли Володимир Поліщук у «Люстраційному бюлетені» надрукував критичну статтю про Андрійченка (а ще були про Міщенка, Березенка…) – той побіг судитися.

Та мене суд не цікавить – мене цікавлять факти, які викладені у статті. Якщо брехливі – скажи, я може й повірю. Якщо ж нема чого сказати, а змушуєш у суді доводити критику – це не європейський політик, це типовий совок.

Я коли був у США на стажуванні в редакціях – мене заінтригувало терпеливе ставлення суспільства до вільного слова. В тому числі – ахтунг, ахтунг! – і до кривого, неправдивого слова. Логіка американців така: а хто бере на себе сміливість визначити – де слово правдиве, а де брехливе?! Тому і шановного президента Франкліна Делано Рузвельта преса товкла, як кота в тапок і він терпів. Один із синів, що воював на фронті, не витримав і написав – я хочу, щоб один із нас ( у Рузвельта було четверо синів) загинув, щоб преса заткнулася…

Хлопці їздять по трієрах і стортингах, бачать красиву споживацьку картинку, присмачену бургундським чи шампанським, а суті європейської політики і не бачать. Вона ж – нагадаю – у свободі слова. Коли ж партійні друзі Андрійченка – як, скажімо, Геннадій Висоцький - стали з притиском виясняти – хто ж таки автор статті? – мені це знову запахло рецидивами совєтського котка… Не суть статті їх цікавила, а – найти і наказати автора! Це Європа? Сплюньте! Бажано - через ліве плече...

Європейське законодавство захищає не політика, якого обізвали чи звинуватили, а – таки журналіста. А тут – такий нєжний молодий український політик, що побіг судитися за статтю. До речі, а я так і не зрозумів – так був Ігор Андрійченко членом Партії регіонів чи ні?

Василь ЧЕПУРНИЙ


Допомога проекту СІВЕРЩИНА - благодійний внесок

Теги:Василь Чепурний, Демальянс, Деснянський суд, Володимир Поліщук, Ігор Андрійченко


Читайте також



Коментарі (3)
avatar
1
Андрійченко-депутат, поважна людина. А хто Ви такі панове?
avatar
2
Дякую ситуації, автору і Господу Богу за можливість прочитать цю статю. Я за свої 37 років так і недопетрав якого чорта у нас в країні таке "лайно" твориться. Ну а тепер все зрозумів... Все стало на своє місце. Я так і "не допер" хто правий і хто винуіватий, бо у нас давно "справедливість" і "рішення суду" часто протилежні поняття. Але тут автор статті підказав певні міркування. Скажу не зовсім коротко, але інакше не вмію... Табличка Київського зоопарку "обережно - мавпи кидаються лайном" може висіть тільки до часу поки мавпи не отримають журналістське посвідчення. Бо далі вони вже експерти, а "лайно" то вже експертні висновки. До чого я?? Мо Андрійченка захищаю? Ба, ні. Якщо завтра він помре, а я про це дізнаюсь = навіть апетит не зіпсується. Просто з тексту статті видно, що автор обстоює думку, що журналіст це не суддя і прокурор. На відміну від останніх журналіст не зобов'язаний дотримуватися "презумпції невинності" і може де йому хочеться і коли у нього є така потреба "клеїть" ярлики-звинувачення. Більше того, автор посилається на якийсь європейський досвід демократії, де, начебто, можна "ляпать що в голову прийде". Тільки автор забуває, що в основі європейської системи знаходиться не "триндьож", а професіоналізм. Тобто , якщо є докази - маємо Уотергейтський процес (хоча це і Ааамерика, а не Європа), а як доказів нема -БІДА ЖУРНАЛІСТУ!!! А у нас журналістика це "ляпання мокрими штанами об забор"!!!
avatar
0
3
Судитися із журналістом чи громадською організацією публічній людині-політикові або держслужбовцю - на це треба мати підстави ще й які.
Та в нас на викривальні(доказові) публікації не зважають, добровільно у відставку не йдуть.
То у кого перевага? Одна справа Гонгадзе чого варта! У справі, де замішані держслужбовці.
Тому суспільство має підтримувати професійну журналістику. Адже це його, суспільства, контроль за владою.
avatar