Поразка резидента

Взагалі, правильніше було б назвати цей матеріал «Поразка агента», але надто уже прямі аналогії для нашого юного героя. Хоча, щоб він знову не побіг до суду, зразу пояснимо – під словами «агент» і «резидент» ми розуміємо не шпигунів іноземних розвідок, і навіть не агента СБУ, який фігурував у справі, що хочемо розповісти. А лише ці слова у нашій себе агентами західного впливу, європейськості, свободи у нашому пострадянському суспільстві.

Тож агента не вносимо у заголовок і щоб аналогії зайвої уникнути, і тому, що наш герой, який є не просто керівником обласного партійного осередку, а заступником голови цілої партії (правда, партій тих, як гороху), не образився за пониження його статусу…

Отож апеляційний суд Чернігівської області у складі головуючого судді В.Шевченка та суддів Є. Бечка і Н.Хромець, розглянувши у кількох судових засіданнях апеляційні скарги Володимира Поліщука та Василя Чепурного на рішення судді Деснянського районного суду В. Коверзнєва по справі за позовом Ігоря Андрійченка до вказаних апелянтів (та ще до Олександра Ясенчука) ухвалив рішення районного суду відмінити. Позовні вимоги Ігоря Андрійченка за відшкодування начебто завданої йому моральної шкоди – скасувати (а це було по дві тисячі з кожного відповідача), натомість тепер Андрійченко має повернути Поліщуку і Чепурному витрачені ними по 597 гривень судового збору.

Про що ж писав «Люстраційний бюлетень»

Саме через нього і виник судовий спір – у цьому виданні була розміщена стаття «Політичний заробітчанин Андрійченко знову балотуватиметься по 205 округу». Нагадаємо, ситуація була передвиборча.

Андрійченка образили твердження статті, про те що він «не забуває допомагати своїм колишнім побратимам у владі», що був «штабним учасником АТО», що «за свою підтримку пропрезидентського кандидата… отримав близько 400 тисяч гривень», що є «ручним демократом Атрошенка» і що був засланим на Майдан Службою безпеки України як агент «Легіонер». За це все він хотів стягнути 30 тисяч гривень.

Проте Андрійченко чомусь не вважав образливим твердження цієї ж статті, де йдеться про його кар’єризм, коли він вступав у Партію регіонів…

Як проходив суд

Дуже цікаво – суддя Деснянського суду пан Коверзнєв так поспішав винести рішення перед Новим роком, що складається враження наче хотів зробити все для унеможливлення апеляції – строки доволі обмежені, а новорічне розслаблення могло вберегти Андрійченка від апеляції. Та Поліщук і Чепурний встигли таки їх подати, кожен окремо.

Цікаво, що Чепурний і Ясенчук появилися в якості відповідачів по цій справі практично випадково – їх прізвища стоять у складі редколегії згаданого «Люстраційного бюлетеня». Що й дало привід Чепурному на засіданні апеляційного суду резонно заявити: «А якщо моє прізвище на паркані напишуть із закликом до ДНР – так що, мене СБУ буде тягати за посягання на державний суверенітет?!».

А ще в апеляційній скарзі Чепурний, у властивому для нього журналістському стилі, що не дуже поважає суху мову судових документів, яскраво розповів як його прізвище появилося в числі співвідповідачів після того, коли він намагався до суду примирити Андрійченка з Поліщуком. І, як він пояснив у суді, намагався це зробити на прохання голови обласного товариства «Просвіта» імені Т.Шевченка, оскільки обоє суперників були членами штабу національного спротиву і сварка між ними радує тільки комуністів та регіоналів. Проте Андрійченко виставив замість пошуку шляхів примирення завідомо неприйнятні умови: публікація вибачення Поліщука у трьох газетах та спеціальна його прес- конференція, де Поліщук ще й публічно має вибачитися… Зрозуміло, що емоційний Поліщук послав такі умови Андрійченка туди, куди ви й подумали… А Чепурний натякнув на моральні норми Андрійченка. До речі, Чепурний, як тодішній голова «Просвіти», підписував з Андрійченком, тодішнім головою місцевого осередку «Демократичного альянсу» договір про співпрацю – не помогло…

По суті

Рішення судді Коверзнєва про вибачення Поліщука, навіть якщо його визнати правильним, неможливо було виконати в принципі: адже газета «Чернігівські відомості», у якій Деснянський суд зобов’язував вмістити статтю, має не 20 тисяч, а менше двох.

Проте і Поліщук, і Чепурний не могли з рішенням суду і по суті.

Як, наприклад, можна трактувати образою твердження про допомогу побратимам у владі? Побратимам треба помагати скрізь – чи у владі, чи у тюрмі. Де ж тут образа?

Або хіба не був Андрійченко членом штабу спротиву і, відповідно, «штабним учасником АТО», як про це написав невідомий автор Юрій Коваленко у «Люстраційному бюлетені». До речі, суд особу автора так і не встановив…
Що ж до агента СБУ «Легіонера», засланого на Майдан – матеріали про це подав сам позивач, а саме твердження генерала Москаля. І там вказано, що той агент був членом партії «Демократичний альянс». Але ж ніде не було твердження, що мова йде саме про Андрійченка. І чого він так запереживав? Не змогла його юридичний представник довести, що це йде мова саме про Андрійченка…

Не знаємо про гроші, отримані від Атрошенка, але й у цьому факті, якщо підходити юридично відсторонено, також важко вбачати образу честі і гідності. Он в одного нардепа дружина в декреті мільйон заробила – і нічого…

Апеляційний суд

Він констатував, що дійсно ні за «побратимів у владі», ні за «агента «Легіонера» судитися Андрійченко не може. А головне, що відповідачами можуть бути автор і засіб масової інформації. А оскільки автора не встановлено, а «Люстраційний бюлетень» не є зареєстрованим ЗМІ, а тільки «має ознаки ЗМІ», той відповідати нема кому.

Так, можна сказати, що юридичні тонкощі зіграли на руку Поліщуку і Чепурному, але ж у Андрійчнка була юридичний представник – Катерина Данкова. Тож «колегія суддів вважає, що в розумінні ст..1 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» даний бюлетень не є друкованим засобом масової інформації, висновок суду першої інстанції… не підтверджено передбаченими законом доказами…».

І далі: «Таким чином за відсутності належних доказів є недоведеними твердження Андрійченка І.В., що Поліщук та Чепурний поширили про нього недостовірну інформацію…»

Перепалка в інтернеті

Після апеляційного суду Володимир Поліщук написав: ««Сьогодні Андрійченко програв справу в Апеляційному суді проти мене, Чепурного та Ясенчука. Шановні друзі, що порадите? Кричати про це на кожному кутку, як він робив після виграшу в першій інстанції чи написати статтю про те що Андрійченко займається тільки піаром?»

Мусив зреагувати і Андрійченко: «Панове Володимир Поліщук, Vasyl Chepurnyi Ви виграли апеляцію — вітаю. Проте згадаю декілька важливих ремарок:
— в суді Ви та ваш адвокат робили все, щоб довести свою непричетність до бюлетеня або статті, а не довести правдивість інформаційних матеріалів по мені:)
— Володимир Андрійович, при нашому спілкуванні на останній річниці Революції Гідності в сквері Попудренка, Ви підтвердили, що не вірите в моє шпигунство та проплачену роботу на Атрошенка. Проте ситуація вимагала про це писати.
— Василь Федорович під час зустрічі дійсно пропонував помиритись, але мотивував мене тим, що статтю в газеті він редагував достатньо вміло — так, що шансів довести щось в суді буде мало. Цікавим є те, що в суді пан Василь обурювався своїм залученням до справи:).
Роблю висновок, що робота судової системи зараз перетворилось не на пошук і відстоювання істини, а легітимізацію уникнення відповідальності за явно здійснені вчинки».

На цей закид відповів Чепурний: «А як можна довести образливість тверджень про «допомогу побратимам у владі» чи фразу «штабний учасник АТО»? А про агента СБУ на чернігівському майдані з кличкою «Легіонер»? Саме ці твердження були в позові позначені як образливі. Плюс про 400 тисяч… І я дійсно обурююсь залученням мене до справи, оскільки це сталося після моєї спроби помирити вас з Поліщуком — це така мораль? Апеляційний суд цілком справедливо відхилив претензії до мене, оскільки я не є ні автором матеріалу, ні ЗМІ...»

Кажуть, що тепер Андрійченко не вітається ні з Поіщуком, ні з Чепурним – важко змиритися з програшем? (Ясенчук чомусь не подавав апеляції і рішення про сплату ним на користь Андрійченка 2 тисяч, таким чином, лишилося в силі, хоча він теж непричетний до цього бюлетеню)

А Чепурний на своїй сторінці в Фейсбуці розповів як президента США Рузвельта товкла преса, хоча троє його синів воювали. Один із них навіть написав – краще б когось із нас уже вбило, щоб преса заткнулася. І президента США до суду не подавав, бо в західній демократії свобода слова, навіть кривого слова, є визначальною. Шкода, що цього не розуміють юні політики, які вважають себе агентами вільного світу в совковій державі, не помічаючи як і самі стають совками.
Народні блоги