Деякі міфи щодо Франка
Оскільки мій попередній пост на Фейсбуці викликав різночитання та підняв нагору поширювані здавен про Франка міфи, маю за книгою сумлінного дослідника Романа Горака «Бажав я для скованих волі… Біографія Івана Франка» уточнити.
1. Національність.
Першою була брехня, що Іван Франко – єврей. Бо мав каштанове волосся, тобто був рудим. Коли Франко балотувався до сейму, чорні технології діяли вже тоді і про нього пустили чутку, що єврей, бо, мовляв, його мати зайшла в гріх з корчмарем – євреєм і старий коваль Яків Франко взяв молоду дружину, щоб приховати її гріх. Справжнім прізвищем Франка називали Френкель чи Франкель. Але 1926 року священик Іван Негребецький знайшов метрику одруження батьків Івана Франка, опублікував її у статті «До родоводу Івана Франка», хоча противники його продовжували твердити брехню…
Друга брехня – про його польське походження. Бо мати Марія Кульчицька була шляхтянкою. Сам Іван Франко кілька разів доводив, що шляхтянство було почесним титулом, яким нагороджувались люди за заслуги перед суспільством. Той же о. Іван Негребецький довів за записами у метричній книзі, що ні про римо- католицизм Марії Кульчицької (у заміжжі – Франко), ні про польськість не може йти мови.
Нарешті третя неправда – мовляв, Франко був німцем. Це взагалі на голову не налазить, бо родовід Якова Франка також відомий. Але й ця неправда була і є живучою досьогодні.
Загалом, багатьом так і хочеться кудись приткнути наших видатних українців – то Шевченка в позашлюбні діти царського брата Костянтина, то Франка до німців чи поляків. Заспокійтеся, українці вони, українці!
2. Безбожництво Франка.
Роман Горак документально, панове, документально (!) доводить, що Іван Франко перед смертю хотів сповідатися. Саме у православного священика. Але найшли тільки румунського, якому він вказав на двері. Звісно, греко- католикам це прикро читати, але така правда – і шлюб брав Франко в православній церкві, і просив до сповіді православного священика. Не знайшли. До речі, греко-католицький не прийшов до Франка, бо мав похорон. Ну, звісно, за похорон платять, а за сповідь – ні… Зрештою, через рік після смерті Франка митрополит Андрей Шептицький відслужив панахиду по нім (раніше не міг, бо був у російському полоні).
3. Сифіліс.
На кінець життя мав, бідака, так покручені руки, що не міг і пера тримати – син Андрій писав за нього, аж доки нагло сам не вмер, сердешний. Донедавна трималася брехня, що діагноз у Франка був – сифіліс. Але лікар аж у 90-х роках минулого століття документально, на основі рецептів, які виписували хворому, довів, що то було захворювання суглобів, яке має назву «синдром Рейтера» і передається спадково (у випадку Франка – від матері). Неправильний діагноз з лікуванням ртутними препаратами спричиняв у нього галюцинації. Франко був тікав в Одесу, де лікарі Липа та Луценко поставили правильний діагноз, але їх ніхто не послухав…
…Взагалі за життям українських класиків треба детективи писати та бойовики знімати. Наразі нікому…
Василь ЧЕПУРНИЙ
1. Національність.
Першою була брехня, що Іван Франко – єврей. Бо мав каштанове волосся, тобто був рудим. Коли Франко балотувався до сейму, чорні технології діяли вже тоді і про нього пустили чутку, що єврей, бо, мовляв, його мати зайшла в гріх з корчмарем – євреєм і старий коваль Яків Франко взяв молоду дружину, щоб приховати її гріх. Справжнім прізвищем Франка називали Френкель чи Франкель. Але 1926 року священик Іван Негребецький знайшов метрику одруження батьків Івана Франка, опублікував її у статті «До родоводу Івана Франка», хоча противники його продовжували твердити брехню…
Друга брехня – про його польське походження. Бо мати Марія Кульчицька була шляхтянкою. Сам Іван Франко кілька разів доводив, що шляхтянство було почесним титулом, яким нагороджувались люди за заслуги перед суспільством. Той же о. Іван Негребецький довів за записами у метричній книзі, що ні про римо- католицизм Марії Кульчицької (у заміжжі – Франко), ні про польськість не може йти мови.
Нарешті третя неправда – мовляв, Франко був німцем. Це взагалі на голову не налазить, бо родовід Якова Франка також відомий. Але й ця неправда була і є живучою досьогодні.
Загалом, багатьом так і хочеться кудись приткнути наших видатних українців – то Шевченка в позашлюбні діти царського брата Костянтина, то Франка до німців чи поляків. Заспокійтеся, українці вони, українці!
2. Безбожництво Франка.
Роман Горак документально, панове, документально (!) доводить, що Іван Франко перед смертю хотів сповідатися. Саме у православного священика. Але найшли тільки румунського, якому він вказав на двері. Звісно, греко- католикам це прикро читати, але така правда – і шлюб брав Франко в православній церкві, і просив до сповіді православного священика. Не знайшли. До речі, греко-католицький не прийшов до Франка, бо мав похорон. Ну, звісно, за похорон платять, а за сповідь – ні… Зрештою, через рік після смерті Франка митрополит Андрей Шептицький відслужив панахиду по нім (раніше не міг, бо був у російському полоні).
3. Сифіліс.
На кінець життя мав, бідака, так покручені руки, що не міг і пера тримати – син Андрій писав за нього, аж доки нагло сам не вмер, сердешний. Донедавна трималася брехня, що діагноз у Франка був – сифіліс. Але лікар аж у 90-х роках минулого століття документально, на основі рецептів, які виписували хворому, довів, що то було захворювання суглобів, яке має назву «синдром Рейтера» і передається спадково (у випадку Франка – від матері). Неправильний діагноз з лікуванням ртутними препаратами спричиняв у нього галюцинації. Франко був тікав в Одесу, де лікарі Липа та Луценко поставили правильний діагноз, але їх ніхто не послухав…
…Взагалі за життям українських класиків треба детективи писати та бойовики знімати. Наразі нікому…
Василь ЧЕПУРНИЙ
| Читайте також |
| Коментарі (0) |