Де поділися розслідувачі?
Ледве не щодня зустрічаю масу коментарів щодо різних негараздів останнього часу «а де ж наші Бігуси-Гнапи, чому принишкли і не розслідують?» Дозвольте вам дещо пояснити з цього приводу.
Переважна більшість журналістів-розслідувачів живі-здорові і цілком успішно (принаймні, не гірше, ніж раніше) працюють. Тільки от розслідування їхні мало кого цікавлять і тому не помітні. Причин декілька.
1. Для більшості, котра проголосувала за Зеленського, сприймати факти зловживань, непотизму та інших відвертих пороків уже нової влади означає визнати-таки себе дебілами (на що їм неодноразово вказувалося). А це не просто.
2. З відкликанням до США колишнього посла МарІванни пасіонарність підтримки антикорупційних ґрантоїдів відверто знизилася. Більше того, компетентні джерела розповідають, що у Держдепі непублічно визнають помилковість свого порядку денного останніх років в Україні: кажуть, пріоритетним завданням потрібно було зробити боротьбу з олігархатом, точніше, з надмірним політичним впливом великого бізнесу, бо без цього боротьба з корупцією не мала великих шансів. І тут ми логічно переходимо до головної причини.
3. Серйозний резонанс усі ці розслідування мають тільки тоді, коли вони розкручуються впливовими високорейтинговими медіа (у першу чергу, олігархічними телеканалами). Порошенко, який проводив антиколоніальну політику (а інтереси частини олігархів дуже зав’язані на Росію), відверто воював з Коломойським (і приховано з Фірташем), втричі зменшив корупційні потоки, з яких олігархи традиційно харчувалися, був природньою ціллю їхньої медійної атаки. Зеленський - ні (принаймні, поки що). Ось тому більшість людей нічого не чує про державні тендери, котрі масово почали виграватися фірмами Коломойського, суди проти нього в Штатах з приводу вкрадених у українців мільярдів чи про шалені прибутки Пінчука від експорту в Росію труб після повернення Кучми до Мінська з «новою аджендою».
Відповідно, справа не в тому, що більшість журналістів-розслідувачів є кон‘юнктурниками (хоча є там і такі). Їх, радше, використали як корисних ідіотів для знищення влади Майдану. Та головне - доки структура власності на медіа залишатиметься такою, як зараз, президентів і уряди нам визначатимуть Кремль, який також має серйозні медійні можливості, і олігархи (постмайданну ситуацію слід вважати винятковою).
До речі, саме про це, чітко передбачивши нашу нинішню ситуацію, я написав свого часу в тому знаменитому пості, після якого армади імбецилів оголосили мене захисником корупції. Сподіваюся, сьогодні кількість людей, котрі здатні зрозуміти, що світ не плаский і не чорно-білий, трошки зросла.
Хоча, не факт.
Карл ВОЛОХ
Переважна більшість журналістів-розслідувачів живі-здорові і цілком успішно (принаймні, не гірше, ніж раніше) працюють. Тільки от розслідування їхні мало кого цікавлять і тому не помітні. Причин декілька.
1. Для більшості, котра проголосувала за Зеленського, сприймати факти зловживань, непотизму та інших відвертих пороків уже нової влади означає визнати-таки себе дебілами (на що їм неодноразово вказувалося). А це не просто.
2. З відкликанням до США колишнього посла МарІванни пасіонарність підтримки антикорупційних ґрантоїдів відверто знизилася. Більше того, компетентні джерела розповідають, що у Держдепі непублічно визнають помилковість свого порядку денного останніх років в Україні: кажуть, пріоритетним завданням потрібно було зробити боротьбу з олігархатом, точніше, з надмірним політичним впливом великого бізнесу, бо без цього боротьба з корупцією не мала великих шансів. І тут ми логічно переходимо до головної причини.
3. Серйозний резонанс усі ці розслідування мають тільки тоді, коли вони розкручуються впливовими високорейтинговими медіа (у першу чергу, олігархічними телеканалами). Порошенко, який проводив антиколоніальну політику (а інтереси частини олігархів дуже зав’язані на Росію), відверто воював з Коломойським (і приховано з Фірташем), втричі зменшив корупційні потоки, з яких олігархи традиційно харчувалися, був природньою ціллю їхньої медійної атаки. Зеленський - ні (принаймні, поки що). Ось тому більшість людей нічого не чує про державні тендери, котрі масово почали виграватися фірмами Коломойського, суди проти нього в Штатах з приводу вкрадених у українців мільярдів чи про шалені прибутки Пінчука від експорту в Росію труб після повернення Кучми до Мінська з «новою аджендою».
Відповідно, справа не в тому, що більшість журналістів-розслідувачів є кон‘юнктурниками (хоча є там і такі). Їх, радше, використали як корисних ідіотів для знищення влади Майдану. Та головне - доки структура власності на медіа залишатиметься такою, як зараз, президентів і уряди нам визначатимуть Кремль, який також має серйозні медійні можливості, і олігархи (постмайданну ситуацію слід вважати винятковою).
До речі, саме про це, чітко передбачивши нашу нинішню ситуацію, я написав свого часу в тому знаменитому пості, після якого армади імбецилів оголосили мене захисником корупції. Сподіваюся, сьогодні кількість людей, котрі здатні зрозуміти, що світ не плаский і не чорно-білий, трошки зросла.
Хоча, не факт.
Карл ВОЛОХ
| Читайте також |
| Коментарі (0) |