Чотири роки без Драча
...Чотири останніх роки, які Іван Федорович Драч споглядав за нашим життям із небес, минули блискавично і, здається, ніхто зараз не зміг би сказати, чи стали читати/купувати поета Драча більше, аніж за життя... Не сказали би, чи хтось із молодих і талановито зухвалих приїжджав на його могилу в рідні Теліженці чи, бодай, зібрали товариство у славнозвісному спілчанському ЕНЕЇ у день народження знаменитого поета...
Мало хто би помітив, що у різних президіях не стало завжди привітного, зовні - навіть веселого і дотепного "шістдесятника" - майже класика сучасної української літератури.
Тобто: він міг би там сидіти, віджартовуючись від якихось офіціозів, або міг би грати роль суворо-недоступного посадовця, міг би щось очолювати і говорити від імені тієї самої чи іншої інституції, когось із чимось вітати і бажати, як завжди, з роси і з води...
Міг би - ЯК І ХТОСЬ ІНШИЙ, - але ЙОГО МІСЦЕ і досі ніхто не відважився зайняти... не через досить відчутний розрив поетичних поколінь, а через те, що ЦЕ МІСЦЕ було НЕ АЖ ТАКЕ ЦАРСЬКЕ і сам поет - при усій великій до нього пошані та любові читачів, - не був таким "неймовірно винятковим" у плеяді корифеїв, а просто - ЗБІСА ТАЛАНОВИТИМ ІВАНОМ ДРАЧЕМ - з усіма його поетичними збірниками, перекладами, званнями, посадами і тихими щорічними нагородами...
Комусь із тодішньої літ братії цього було би замало, а Іванові Федоровичу - відомому українському поетові, кінодраматургові та громадському діячеві - цілком усього вистачало і від цього створювалось враження, що він ІНШИЙ, що невідомо чим він у житті займається, хоча у Незалежній Україні без нього не обходилася ЖОДНА (я підкреслюю - жодна!) велика державницька справа, починаючи із Руху за перебудову і аж до Революції гідності.
Коли Україну вже несло із Перестройкі у Незалежність (і до Помаранчевого майдану) я працювала із Іваном Федоровичем на ТБ, у різних громадських організаціях та урядових і культуртрегерських програмах, то мала можливість бачити цього цікавого чоловіка зблизька і можу сказати, що це була дуже колоритна, самобутня і крупна постать у сучасній історії. Драч , насправді, зробив дуже багато для становлення Незалежності України, її виходу на міжнародний рівень і світової діаспори, політики щодо кримських татар, українського пограниччя Угорщини, Румунії і проблем Закарпаття разом із Сходом України...
Це все неоцінЕнно! Час показав, що рішення про лідерство письменників і поетів у русі України до демократії та свободи було абсолютно вірним, бо ХТО, КРІМ НИХ знав тодішнє життя краще, а людську душу і природу українців - глибше?
Але паралельно до політичної діяльності, Іван Федорович все таки був і залишався поетом і тому для мене особисто існує питання, на яке я не маю відповіді.
А якби Драч не сидів роками у президіях і не очолював сотні якихось заходів? Якби у його кишенях не були би десятки різних посвідчень і ключів від сейфів та кабінетів- так щоби пані Марії ( услід за дружиною Загребельного) не доводилось зашивати ті кишені в нових піджаках!? А якби весь цей час, витрачений на літературно-політичні та невідомо якої якості соціальні процеси можна було би використати для ...створення ПОЕЗІЇ? І ми, як читачі і він, як автор був би від цього набагато щасливішим?!
Бо ж поезія, як і саме "дратівливе плем"я поетів"(Горацій), це МІСІЯ ВИБРАНИХ ІЗ ОБРАНИХ! Поетами народжуються. На них (вибачте) ніде не вчаться. Вони мають природній ДАР ОДУХОТВОРЕННЯ всього живого і сущого. Вони випереджають свою епоху - щоби відчути і порівняти її з добою потомків та часом прийдешніх поколінь... Тому, мені здається, поетів, їхні долі та творчі доробки не завжди слід аналізувати й препарувати сучасними тенденціями та концепціями, а СПРАВЖНІМ поетам слід вірити, довіряти їхнім окремішнім світам... Не знаю кому як, а мені здається, що такі обставини, такий ЧИН літератури наближають функцію української поезії до покликання і ЧИНУ нашої Церкви...
... І де тут правда, де істина? ЩО важливіше? Чи, врешті, вдалися життя і творчість поета, який обрав ДОЛЮ УКРАЇНИ як власний і безумовний пріоритет?
Мій друг і соратник Іван Федорович Драч про таке вже ніколи мені не скаже і не розтлумачить мотивів своєї сумно-веселої та загадкової вдачі...
Утім, є вихід: я візьму його ПОЕЗІЮ і буду там шукати ... Напевно, між рядками є якщо не відповіді, то натяки на щастя - ймовірніше всього...
Людмила ЛИСЕНКО
На фото: Іван Федорович розв"язує пута на ніжках казахського хлоп"яти - такий етнічний символ свободи, - Дні українського мистецтва і культури у Казахстані.
Мало хто би помітив, що у різних президіях не стало завжди привітного, зовні - навіть веселого і дотепного "шістдесятника" - майже класика сучасної української літератури.
Тобто: він міг би там сидіти, віджартовуючись від якихось офіціозів, або міг би грати роль суворо-недоступного посадовця, міг би щось очолювати і говорити від імені тієї самої чи іншої інституції, когось із чимось вітати і бажати, як завжди, з роси і з води...
Міг би - ЯК І ХТОСЬ ІНШИЙ, - але ЙОГО МІСЦЕ і досі ніхто не відважився зайняти... не через досить відчутний розрив поетичних поколінь, а через те, що ЦЕ МІСЦЕ було НЕ АЖ ТАКЕ ЦАРСЬКЕ і сам поет - при усій великій до нього пошані та любові читачів, - не був таким "неймовірно винятковим" у плеяді корифеїв, а просто - ЗБІСА ТАЛАНОВИТИМ ІВАНОМ ДРАЧЕМ - з усіма його поетичними збірниками, перекладами, званнями, посадами і тихими щорічними нагородами...
Комусь із тодішньої літ братії цього було би замало, а Іванові Федоровичу - відомому українському поетові, кінодраматургові та громадському діячеві - цілком усього вистачало і від цього створювалось враження, що він ІНШИЙ, що невідомо чим він у житті займається, хоча у Незалежній Україні без нього не обходилася ЖОДНА (я підкреслюю - жодна!) велика державницька справа, починаючи із Руху за перебудову і аж до Революції гідності.
Коли Україну вже несло із Перестройкі у Незалежність (і до Помаранчевого майдану) я працювала із Іваном Федоровичем на ТБ, у різних громадських організаціях та урядових і культуртрегерських програмах, то мала можливість бачити цього цікавого чоловіка зблизька і можу сказати, що це була дуже колоритна, самобутня і крупна постать у сучасній історії. Драч , насправді, зробив дуже багато для становлення Незалежності України, її виходу на міжнародний рівень і світової діаспори, політики щодо кримських татар, українського пограниччя Угорщини, Румунії і проблем Закарпаття разом із Сходом України...
Це все неоцінЕнно! Час показав, що рішення про лідерство письменників і поетів у русі України до демократії та свободи було абсолютно вірним, бо ХТО, КРІМ НИХ знав тодішнє життя краще, а людську душу і природу українців - глибше?
Але паралельно до політичної діяльності, Іван Федорович все таки був і залишався поетом і тому для мене особисто існує питання, на яке я не маю відповіді.
А якби Драч не сидів роками у президіях і не очолював сотні якихось заходів? Якби у його кишенях не були би десятки різних посвідчень і ключів від сейфів та кабінетів- так щоби пані Марії ( услід за дружиною Загребельного) не доводилось зашивати ті кишені в нових піджаках!? А якби весь цей час, витрачений на літературно-політичні та невідомо якої якості соціальні процеси можна було би використати для ...створення ПОЕЗІЇ? І ми, як читачі і він, як автор був би від цього набагато щасливішим?!
Бо ж поезія, як і саме "дратівливе плем"я поетів"(Горацій), це МІСІЯ ВИБРАНИХ ІЗ ОБРАНИХ! Поетами народжуються. На них (вибачте) ніде не вчаться. Вони мають природній ДАР ОДУХОТВОРЕННЯ всього живого і сущого. Вони випереджають свою епоху - щоби відчути і порівняти її з добою потомків та часом прийдешніх поколінь... Тому, мені здається, поетів, їхні долі та творчі доробки не завжди слід аналізувати й препарувати сучасними тенденціями та концепціями, а СПРАВЖНІМ поетам слід вірити, довіряти їхнім окремішнім світам... Не знаю кому як, а мені здається, що такі обставини, такий ЧИН літератури наближають функцію української поезії до покликання і ЧИНУ нашої Церкви...
... І де тут правда, де істина? ЩО важливіше? Чи, врешті, вдалися життя і творчість поета, який обрав ДОЛЮ УКРАЇНИ як власний і безумовний пріоритет?
Мій друг і соратник Іван Федорович Драч про таке вже ніколи мені не скаже і не розтлумачить мотивів своєї сумно-веселої та загадкової вдачі...
Утім, є вихід: я візьму його ПОЕЗІЮ і буду там шукати ... Напевно, між рядками є якщо не відповіді, то натяки на щастя - ймовірніше всього...
Людмила ЛИСЕНКО
На фото: Іван Федорович розв"язує пута на ніжках казахського хлоп"яти - такий етнічний символ свободи, - Дні українського мистецтва і культури у Казахстані.
| Читайте також |
| Коментарі (0) |