Без Драча...

Як сумно, що нема нині в Україні Драча! А ви скажете, що є багато хороших поетів, а Драч- він же різним був, і вгнутим, і не вгнутим, і не таким бездоганним, як ми, вигнуті і вирівняні, як цвяхи!

І накидають історики безлітературної літератури своєї балачки, наче соломи на соломотряс... І те згадають, і тим дорікнуть, а вже ось це не пробачать ніколи!

В Кончі Озерній побіг небом особливий сонячно-новоденний промінь- по соснах, по кленах, де ще невидимі павучки висотують із себе тисячі ниток для бабиного літа. Відпустять їх в небо, а люди проведуть ті шовки очима і обов'язково згадають ці чи інші вірші Великого Чоловіка, який жив Словом і Україною. А своє життя визначив написом на могилі в Теліжинцях, де народився: "Іван Федорович Драч. Поет".("Поховайте мене в Теліжинцях -там ніколи я не помру").Живіть, Поете!

Любов ГОЛОТА

ІВАН ДРАЧ

***
Біліють пасма бабиного літа.
Нема вже літа - бабине ще є.
І доля, з буйних келихів пролита
Зі дна солодкий осад дістає.
Стає все вище, все стає прозоріш,
Наскрізь все бачиш- видно з верховин,
І з горами, і з зорями говориш.
Вже можеш розмовляти сам-один.
А де ж життя? Лишилося в болотах,
Втопилося в багнах на самому дні,
Де пещена згуртована босота
Ще ділить нам скажені трудодні
Та що ж ти виніс з того павутиння,
Що ж на горбі вдалося пронести
Крізь глад, і чад, і вири отупіння?
Сенс правоти і недоцільність мсти.
Встає Вкраїна -ось найбільше диво.
Без нас і з нами. Матінка-вдова.
А хижий світ то заздрісно, то мстиво
На ній ще вишиванку розрива.
Біліють пасма, дишуть сивиною.
Горить земля, та з попелу встає.
І сивий світ лежить мені виною,
Що і його спалив таким, як є.