"Чорна преса чорних душ": відгук
Відгук читача на колонку редактора Пане редакторе!
Я завжди читаю Вашу колонку. В чомусь я цілком згодна з Вами, в чомусь – не зовсім. Але важливо те, що Ваші думки й погляди нікого не залишають байдужим.
В останньому номері газети за 4-е квітня, прочитавши «Чорна преса чорних душ», аж вигукнула: «Та я ж кілька разів поривалася написати те саме, але так і не наважилася, бо вважала, що не одержу підтримки, що Ви будете на стороні «колег». Але я помилялася.
Ви правильно розвінчали «чорну пресу». Я стовідсотково згодна з кожною Вашою фразою, з кожним словом. Часто роздумую над питанням: «Чому ж така справедлива газета, яка відкриває правду на все і на всіх, відстоює інтереси простих громадян, має тираж нижчий, ніж, приміром, той же «Вісник Ч»?»
Та відповідь дуже проста: «Сіверщина» розрахована на читача з більш-менш високим інтелектом, а «Вісник» зумів опустився до інтересів і примітивного мислення «низів». Я не хочу цим словом нікого образити, але «низами» я називаю не простих людей (серед них багато здравомислячих), а тих пліткарів, циніків, які «живуть і харчуються» чужим горем і негараздами. І чим більше горе, тим «цікавіше».
Чомусь такі люди чекають саме чорних новин. А якщо в когось щось трапилося, то факт обростає найстрашнішими домислами. Мені завжди було не по собі чути: «А ви чули новость…» і далі з пафосом повідомляють, що хтось помер, згорів чи захворів. А якщо вже захворів, то «бажано», щоб це була якась страшна й невиліковна хвороба, тоді новина «смачніша». В селі як кажуть: «А ви чули, що Івана (Петра, Романа) повезли в обласну больницу, це вже йому капець (слово трохи окультурила, бо звучить ненормативно). Ще лікарі можуть не знати діагнозу, а в селі вже «знають». Мені особисто доводилось «обривати» такі розмови.
Знаю навіть одну особу, яка свій робочий день починає зі збору новин і побрехеньок типу: «Іван пішов до Марусі, кинувши Катрусю». А коли одному із знайомих зробили операцію, то в неї вистачило розуму, нахабства й цинізму питати в інших: «А не знаєте, що там відрізали і скільки сантиметрів?» Втричі прикро, що таке питання задає не якась сільська бабуся, а людина з вищою педагогічною освітою. Мені незрозуміло, чому люди живуть не своїм життям, а плітками? Ось на такого невибагливого й «низькопробного» читача й розраховані деякі ЗМІ.
Вже дійсно набридло дивитися в новинах телебачення на трупи, кров, понівечені автівки, читати в тому ж «Віснику Ч» про якогось алкоголіка, якого роблять «зіркою» чи шизофреніка, який когось зарубав сокирою, та ще з подробицями, як текла кров і скільки її витекло. Скільки ж можна «розмазувати» чужу кров? А чи сподобалося б тим журналістам, якби інші писали про їх чи їхніх близьких? Адже ніхто й ні від чого не застрахований. І «чорні піарники» теж.
Після прочитаного страхіття, часто ловлю себе на думці: «Мабуть я не змогла б бути кореспондентом. Бо не змогла б прийти в дім, де трапилося нещастя і тицяти в обличчя родичам мікрофон, клацати фотоапаратом, задавати некоректні запитання, травмуючи і без того згорьовані душі».
А прочитавши колонку пана Чепурного, чітко зрозуміла: «Не змогла б бути саме чорним журналістом».
Віра МАГУЛА
| Читайте також |
| Коментарі (1) |
|
| |
0
