Чому Андрій Курков не напише про Вадима Собка
Михайло Сидоржевський, голова Національної Спілки письменників, спровокував подивитися розмову Сергія Жадана із Андрієм Курковим. Перший нарікав на двох інших, що ті говорять про Спілку. Так і каже голова НСПУ – чого вони, мовляв, про Спілку говорять?! Так каже, наче Спілка – це інтимне життя пана Михайла, куди стороннім зась. Відкрию секрет голові НСПУ – говорять про Спілку тому, що вона Національна. Тож і говорити про неї мають право всі – навіть двірники та маркетологи, якби вони того захотіли… До речі, якби про Спілку саме оці категорії говорили – то й доводило б усім і вся, що Спілка дійсно Національна…
До речі, принагідно – а чому б не поговорити про Спілку, яка би мала ініціювати державотворчі процеси у сфері культури? Починаючи, скажімо, зі створення профспілки письменників, яка би відстоювала їх інтереси перед видавцями, котрі видають книгу накладом 10 тисяч, а пишуть – 3 тисячі і платять письменникові нещасні копійки, як за 3. Або чому б Спілці не ініціювати процес пропаганди української книги через посольства – хтось пробував? Чи ініціювати випуски фронтових пісенників, «Кобзарів» тощо? Чи розпочати разом зі снулою «Просвітою» війну проти вивісок іноземною мовою в наших містах ( і ця мова не російська, до речі)? Та багато чого могла би зробити Спілка зі статусом Національної, але оскільки я не член Спілки, то й за логікою її очільника говорити про це не маю права…
Та й Бог з ним! Хоча, між іншим, кажуть, Юрій Винничук десь щось висміював з мого писання, назвавши попутно мене членом НСПУ. Виправте, пане Юрію, я не в тому реєстрі…
Але власне я хотів сказати про інше. Андрій Курков у тій передачі говорить інколи про цікаві речі. Мені, як людині, що працює над життєписом Левка Лук’яненка, було цікаво почути як він нарікає на відсутність в Україні біографічної літератури. При цьому правильно зауважує, що було цікаво читати не тільки біографії так би мовити позитивних письменників, дійсних володарів дум, але й тих пристосуванців, тих адептів «соціалістичного реалізму», які були ще порівняно недавно в каноні. При цьому він назвав Вадима Собка.
Дійсно, було би добре, якби така біографія з’явилася, бо зрозуміти епоху можна не тільки через долі героїв, але й через антигероїв. (Для юних - Вадим Собко це такий кондовий український радянський письменник, залізобетонний класик комуністичної літератури). Проте дивно чути нарікання письменника на відсутність якихось творів. Таж сядь і напиши! Ти ж письменник!
Але ні, Андрій Курков про Вадима Собка не напише. Знаєте чому? Бо ж ніхто під таку книгу грант не дасть. Ніхто не позве Куркова з такою книгою на представлення у Франкфурт чи Барселону. Та навіть його жінка – англійка такої книжки читати не буде. Вона їм нецікава. Українська історія цікава перш за все українцям, а російський письменник, що живе в Україні, і не стане писати, і не зобов’язаний писати про нашу українську історію. До речі, біографія Петра Шелеста, про відсутність якої говорив А.Курков, в Україні вийшла – її автор Юрій Шаповал. Ну, але голова Українського Пен- клубу Андрій Курков про неї не чув…
Розмову можна було б продовжити, але не знаю чи варто. Бо й мені пан Сидоржевський скаже - чого ти про ту Спілку говориш!
Василь ЧЕПУРНИЙ
До речі, принагідно – а чому б не поговорити про Спілку, яка би мала ініціювати державотворчі процеси у сфері культури? Починаючи, скажімо, зі створення профспілки письменників, яка би відстоювала їх інтереси перед видавцями, котрі видають книгу накладом 10 тисяч, а пишуть – 3 тисячі і платять письменникові нещасні копійки, як за 3. Або чому б Спілці не ініціювати процес пропаганди української книги через посольства – хтось пробував? Чи ініціювати випуски фронтових пісенників, «Кобзарів» тощо? Чи розпочати разом зі снулою «Просвітою» війну проти вивісок іноземною мовою в наших містах ( і ця мова не російська, до речі)? Та багато чого могла би зробити Спілка зі статусом Національної, але оскільки я не член Спілки, то й за логікою її очільника говорити про це не маю права…
Та й Бог з ним! Хоча, між іншим, кажуть, Юрій Винничук десь щось висміював з мого писання, назвавши попутно мене членом НСПУ. Виправте, пане Юрію, я не в тому реєстрі…
Але власне я хотів сказати про інше. Андрій Курков у тій передачі говорить інколи про цікаві речі. Мені, як людині, що працює над життєписом Левка Лук’яненка, було цікаво почути як він нарікає на відсутність в Україні біографічної літератури. При цьому правильно зауважує, що було цікаво читати не тільки біографії так би мовити позитивних письменників, дійсних володарів дум, але й тих пристосуванців, тих адептів «соціалістичного реалізму», які були ще порівняно недавно в каноні. При цьому він назвав Вадима Собка.
Дійсно, було би добре, якби така біографія з’явилася, бо зрозуміти епоху можна не тільки через долі героїв, але й через антигероїв. (Для юних - Вадим Собко це такий кондовий український радянський письменник, залізобетонний класик комуністичної літератури). Проте дивно чути нарікання письменника на відсутність якихось творів. Таж сядь і напиши! Ти ж письменник!
Але ні, Андрій Курков про Вадима Собка не напише. Знаєте чому? Бо ж ніхто під таку книгу грант не дасть. Ніхто не позве Куркова з такою книгою на представлення у Франкфурт чи Барселону. Та навіть його жінка – англійка такої книжки читати не буде. Вона їм нецікава. Українська історія цікава перш за все українцям, а російський письменник, що живе в Україні, і не стане писати, і не зобов’язаний писати про нашу українську історію. До речі, біографія Петра Шелеста, про відсутність якої говорив А.Курков, в Україні вийшла – її автор Юрій Шаповал. Ну, але голова Українського Пен- клубу Андрій Курков про неї не чув…
Розмову можна було б продовжити, але не знаю чи варто. Бо й мені пан Сидоржевський скаже - чого ти про ту Спілку говориш!
Василь ЧЕПУРНИЙ
| Читайте також |
| Коментарі (0) |