Чи треба співати Гімн в школі...
Влітку 2015 у нас було шикування бату в Бахмуті, на якому нагороджували першу хвилю демобілізації.
Я стояв позаду поповнення, яке привіз з Бердичева, за яке так-сяк відповідав, бо так-сяк пару тижнів мав час готувати цивільних мобілізованих людей до війни. Насправді, я старався. Навіть фізику намагались підтягнути, підтримати, згуртувати. Намагались досягти того, щоб вони переінакшили мислення, внутрішньо зібралися але й не переживали. Просив командування частину з них не брати, але взяли всіх.
На шикуванні почали виконувати Гімн. Я сам його не завжди співаю (під натхнення), не тримаю руку біля серця, хіба лише - до військового кашкета, та й те, якщо впевнений, що це відповідає Статуту (а я його забув). Втім, маю повагу.
Але бат заспівав. Дємбєля... всі трохи розчулені...
Дивлюся - в задньому ряду стоїть "поповнення", одну руку тримає в кишені й чухає яйця, а іншою в носі довбе. Не жартую.
Ну, я зарядив у вухо (псіхонув :( ).
Підняв. Пояснив пошепки (ну, щоб урочистість моменту не псувати), що, мовляв, он, дивися, падло, співають люди, які втратили товаришів, з якими під цю "пєсєнку" й під цим прапором йшли воювати. І мені нетолерантненько, якщо не поважають товариство в такі моменти.
"Поповнення" не сильно й опиралося. Але я й далі, на якийсь час, вдався до педагогічного морального насильства. Показового. З поясненням теми особовому складу. Бо, як виявив, для купи мобілізованих Україна і її символи ніхріна не значили.
Результати були позитивні. Я ще й після дємбєля у комбата питав постійно про те, як служиться цій групі. І вони під Авдіївкою, у складі 72-ки, чесно відвоювали. Краще за нас. Абсолютно патріотичні хлопці. А ніхто краще за рускіх братьєв не робить з нас патріотів :)
Втім, якби, починаючи зі школи, нас вчили шанувати нашу незалежність, державу і символи, ми б витрачали час не на міжусобицю й недоречне виховання дядьків у 30 років, не на пояснення - де свої і куди насипать. Ми б займалися виключно тим, як краще одвохсотить непрошених братушек. І мали б менше втрат.
Тому оці всі "непотрібні речі", типу співання Гімну, насправді, нас бережуть. Оце дрібне "насильство" з щоденного прослуховування (та ясно, що хтось співатиме, а хтось - не буде) колись може вберегти вашій дитині життя. Хіба що ви виростите запроданця, уклоніста й падлюку.
І мені дивно, коли піднімають подібну дискусію у воюючій країні. Це - найменша підтримка нашим на фронті.
І, дорогі наші вчителі, не забудьте, що серед дітей повно тих, чиї батьки й матері за ті символи загинули. Спробуйте сприяти тому, щоб їх почуття не ображали з задніх рядів діти тих, хто ухилився, кому какаяразніца. Звісно, у випадку, якщо тих дітей виховали неправильно. А виховуйте з них співгромадян, які, рано чи пізно, займуть один окоп. Бо від братньої любові відкараскатись нам ще довго не світить.
Олександр СОСНИЦЬКИЙ
Я стояв позаду поповнення, яке привіз з Бердичева, за яке так-сяк відповідав, бо так-сяк пару тижнів мав час готувати цивільних мобілізованих людей до війни. Насправді, я старався. Навіть фізику намагались підтягнути, підтримати, згуртувати. Намагались досягти того, щоб вони переінакшили мислення, внутрішньо зібралися але й не переживали. Просив командування частину з них не брати, але взяли всіх.
На шикуванні почали виконувати Гімн. Я сам його не завжди співаю (під натхнення), не тримаю руку біля серця, хіба лише - до військового кашкета, та й те, якщо впевнений, що це відповідає Статуту (а я його забув). Втім, маю повагу.
Але бат заспівав. Дємбєля... всі трохи розчулені...
Дивлюся - в задньому ряду стоїть "поповнення", одну руку тримає в кишені й чухає яйця, а іншою в носі довбе. Не жартую.
Ну, я зарядив у вухо (псіхонув :( ).
Підняв. Пояснив пошепки (ну, щоб урочистість моменту не псувати), що, мовляв, он, дивися, падло, співають люди, які втратили товаришів, з якими під цю "пєсєнку" й під цим прапором йшли воювати. І мені нетолерантненько, якщо не поважають товариство в такі моменти.
"Поповнення" не сильно й опиралося. Але я й далі, на якийсь час, вдався до педагогічного морального насильства. Показового. З поясненням теми особовому складу. Бо, як виявив, для купи мобілізованих Україна і її символи ніхріна не значили.
Результати були позитивні. Я ще й після дємбєля у комбата питав постійно про те, як служиться цій групі. І вони під Авдіївкою, у складі 72-ки, чесно відвоювали. Краще за нас. Абсолютно патріотичні хлопці. А ніхто краще за рускіх братьєв не робить з нас патріотів :)
Втім, якби, починаючи зі школи, нас вчили шанувати нашу незалежність, державу і символи, ми б витрачали час не на міжусобицю й недоречне виховання дядьків у 30 років, не на пояснення - де свої і куди насипать. Ми б займалися виключно тим, як краще одвохсотить непрошених братушек. І мали б менше втрат.
Тому оці всі "непотрібні речі", типу співання Гімну, насправді, нас бережуть. Оце дрібне "насильство" з щоденного прослуховування (та ясно, що хтось співатиме, а хтось - не буде) колись може вберегти вашій дитині життя. Хіба що ви виростите запроданця, уклоніста й падлюку.
І мені дивно, коли піднімають подібну дискусію у воюючій країні. Це - найменша підтримка нашим на фронті.
І, дорогі наші вчителі, не забудьте, що серед дітей повно тих, чиї батьки й матері за ті символи загинули. Спробуйте сприяти тому, щоб їх почуття не ображали з задніх рядів діти тих, хто ухилився, кому какаяразніца. Звісно, у випадку, якщо тих дітей виховали неправильно. А виховуйте з них співгромадян, які, рано чи пізно, займуть один окоп. Бо від братньої любові відкараскатись нам ще довго не світить.
Олександр СОСНИЦЬКИЙ
| Читайте також |
| Коментарі (0) |