Чи можливе історичне примирення між Росією та Україною?
Щоб знати відповідь на це запитання, варто подивитися на те, чим є Росія, що сталося з росіянами.
Носій путінської ідеології — не президент Росії. Носій путінізму — 140 мільйонів маленьких путінів. Навіть вільні вибори в Росії не принесуть миру й порозуміння в наших відносинах. За кого голосуватимуть після Путіна? За «путіна». Чому в гітлерівській Німеччині одразу після краху гітлерівського режиму не було виборів? Бо та країна після Гітлера проголосувала б за «гітлера». Зомбування працює і через покоління — просто «відрізанням» минулого скальпелем ця хвороба не лікується. Мав минути час, змінитися покоління, щоб німці позбулися омани, визнали свою вину й були готові її спокутувати.
Путін створив спільноту, яка приймає його політику. То ж чи потрібні їй вільні вибори, свобода й демократія?
Чи вірить кремлівський диктатор у те, що говорить? Його генеральна ідея — влада, влада, влада… У країні без демократії не варто очікувати відповіді на запитання, як створити успішне майбутнє 140 мільйонам або як розбудувати країну, де живе майже сотня корінних народів. Але генеральної ідеї щодо справжньої федерації чи конфедерації немає не лише в Путіна, а й серед тих, хто вважає себе опозицією до нього. Росія мала би бачити свій порятунок у демократизації на основі здійснення проєктів корінних народів Росії. Проте для російських демократів демократія закінчується на імперії. Та й де сьогоднішні російські демократи? Де М. Касьянов? Б. Нємцов? В. Кара-Мурза? І ось тепер — А. Навальний? Хтось загинув, а інші в ув’язненні або в еміграції.
До війни проти Росії — і до 2014 року, і перед 2022 роком — у нас було багато такого, чого нам не хотілось би мати. І проросійська п’ята колона, і Московська церква, і корумповані чиновники. Проте тепер нам, як ніколи раніше, треба говорити єдиним голосом. І єднаємося ми, коли маємо спільні цінності — у ставленні до мови, до пам’яті, держави. Мова — це вмістилище нашого духу, наш кордон, основа наших цінностей, але це й тонкий лід, який вимагає поваги до кожної людини. Генетична пам’ять українців — це наша історія, це цільність нашої нації. І сьогодні ми бачимо зміну вектора в тому, як українці розуміють себе та своє коріння.
Україна стала прикладом усьому світові, як треба боротися за свою свободу й незалежність. Тож маємо зробити все, щоб світ дізнався правду про нас, щоб наблизити нашу перемогу.
Тож борімося за українське! Плекаймо українське! Розмовляймо українською! І все буде Україна.
Матеріал опубліковано у спеціальному випуску “Українського тижня”. Запитуйте журнал у Книгарнях «Є» або замовляйте в інтернет магазині
Віктор ЮЩЕНКО, "Український тиждень"
Носій путінської ідеології — не президент Росії. Носій путінізму — 140 мільйонів маленьких путінів. Навіть вільні вибори в Росії не принесуть миру й порозуміння в наших відносинах. За кого голосуватимуть після Путіна? За «путіна». Чому в гітлерівській Німеччині одразу після краху гітлерівського режиму не було виборів? Бо та країна після Гітлера проголосувала б за «гітлера». Зомбування працює і через покоління — просто «відрізанням» минулого скальпелем ця хвороба не лікується. Мав минути час, змінитися покоління, щоб німці позбулися омани, визнали свою вину й були готові її спокутувати.
Путін створив спільноту, яка приймає його політику. То ж чи потрібні їй вільні вибори, свобода й демократія?
Чи вірить кремлівський диктатор у те, що говорить? Його генеральна ідея — влада, влада, влада… У країні без демократії не варто очікувати відповіді на запитання, як створити успішне майбутнє 140 мільйонам або як розбудувати країну, де живе майже сотня корінних народів. Але генеральної ідеї щодо справжньої федерації чи конфедерації немає не лише в Путіна, а й серед тих, хто вважає себе опозицією до нього. Росія мала би бачити свій порятунок у демократизації на основі здійснення проєктів корінних народів Росії. Проте для російських демократів демократія закінчується на імперії. Та й де сьогоднішні російські демократи? Де М. Касьянов? Б. Нємцов? В. Кара-Мурза? І ось тепер — А. Навальний? Хтось загинув, а інші в ув’язненні або в еміграції.
До війни проти Росії — і до 2014 року, і перед 2022 роком — у нас було багато такого, чого нам не хотілось би мати. І проросійська п’ята колона, і Московська церква, і корумповані чиновники. Проте тепер нам, як ніколи раніше, треба говорити єдиним голосом. І єднаємося ми, коли маємо спільні цінності — у ставленні до мови, до пам’яті, держави. Мова — це вмістилище нашого духу, наш кордон, основа наших цінностей, але це й тонкий лід, який вимагає поваги до кожної людини. Генетична пам’ять українців — це наша історія, це цільність нашої нації. І сьогодні ми бачимо зміну вектора в тому, як українці розуміють себе та своє коріння.
Україна стала прикладом усьому світові, як треба боротися за свою свободу й незалежність. Тож маємо зробити все, щоб світ дізнався правду про нас, щоб наблизити нашу перемогу.
Тож борімося за українське! Плекаймо українське! Розмовляймо українською! І все буде Україна.
Матеріал опубліковано у спеціальному випуску “Українського тижня”. Запитуйте журнал у Книгарнях «Є» або замовляйте в інтернет магазині
Віктор ЮЩЕНКО, "Український тиждень"
| Читайте також |
| Коментарі (0) |