реклама партнерів:
Головна › Новини › ПОЛІТИКУМ

Чи можливе історичне примирення між Росією та Україною?

Щоб знати відповідь на це запитання, варто подивитися на те, чим є Росія, що сталося з росіянами.

Носій путінської ідеології — не пре­зидент Росії. Носій путінізму — 140 мільйонів маленьких путінів. Навіть вільні вибори в Росії не принесуть миру й по­розуміння в наших відносинах. За кого голосуватимуть після Путіна? За «пу­тіна». Чому в гітле­рівській Німеччині одразу після краху гітлерівського режи­му не було виборів? Бо та країна після Гіт­лера проголосувала б за «гітлера». Зомбу­вання працює і через покоління — просто «відрізанням» мину­лого скальпелем ця хвороба не лікується. Мав минути час, змі­нитися покоління, щоб німці позбулися омани, визнали свою вину й були готові її спокутувати.

Путін створив спільноту, яка приймає його політику. То ж чи потрібні їй вільні вибори, свобода й демократія?

Чи вірить кремлівський диктатор у те, що говорить? Його генеральна ідея — влада, влада, влада… У країні без демо­кратії не варто очікувати відповіді на за­питання, як створити успішне майбутнє 140 мільйонам або як розбудувати країну, де живе майже сотня корінних народів. Але генеральної ідеї щодо справжньої федерації чи конфедерації немає не ли­ше в Путіна, а й серед тих, хто вважає себе опозицією до нього. Росія мала би бачити свій порятунок у демократизації на основі здійснення проєктів корін­них народів Росії. Проте для російських демократів демократія закінчується на імперії. Та й де сьогоднішні російські демократи? Де М. Касьянов? Б. Нємцов? В. Кара-Мурза? І ось тепер — А. Наваль­ний? Хтось загинув, а інші в ув’язненні або в еміграції.

До війни проти Росії — і до 2014 ро­ку, і перед 2022 роком — у нас було бага­то такого, чого нам не хотілось би мати. І проросійська п’ята колона, і Московська церква, і корумповані чиновники. Проте те­пер нам, як ніколи ра­ніше, треба говорити єдиним голосом. І єд­наємося ми, коли ма­ємо спільні цінності — у ставленні до мови, до пам’яті, держави. Мова — це вмістили­ще нашого духу, наш кордон, основа наших цінностей, але це й тонкий лід, який ви­магає поваги до кожної людини. Генетич­на пам’ять українців — це наша історія, це цільність нашої нації. І сьогодні ми бачимо зміну вектора в тому, як українці розуміють себе та своє коріння.

Україна стала прикладом усьому сві­тові, як треба боротися за свою свободу й незалежність. Тож маємо зробити все, щоб світ дізнався правду про нас, щоб на­близити нашу перемогу.

Тож борімося за українське! Пле­каймо українське! Розмовляймо україн­ською! І все буде Україна.

Матеріал опубліковано у спеціальному випуску “Українського тижня”. Запитуйте журнал у Книгарнях «Є» або замовляйте в інтернет магазині

Віктор ЮЩЕНКО, "Український тиждень"



Теги:Віктор Ющенко, російсько - українська війна


Читайте також






Коментарі (1)
avatar
0
1
Побудовано Анти-Державу, хоч і з українською мовою і демократичними виборами. У результаті - скорочення населення на 1/3, зубожіння решти, відсутність перспектив і бажання покинути державу, що означає добровільну відмову від її громадянства. Чому так сталося? Так, усе гучніше лунають голоси про потребу перезаснування держави, зміни Конституції, повернення, принаймні, до засад Декларації про державний суверенітет України. Щось таки не так у нашому характері як нації. Хотілося б про це почути від Віктора Ющенка, найуспішнішого з Президентів України, а не тільки про зовнішніх ворогів, що їх число, як виявляється, одною росією не обмежується.
avatar