Головна › Новини › ПОДІЇ
Чернігівщину будив «Дзвін – 90»
22-Лип-20 1302 5.0 0
До 30- річчя прийняття Декларації про державний суверенітет України

Якось Михайло Горинь на романтичному піднесенні пропонував їхати на конях по всіх селах і містах та урочисто, як у козацькі часи, оголошувати нашу Декларацію. Певно, це не було пов’язано прямо з його такою ідеєю, але з ініціативи московських українців, під якою підписався космонавт Павло Попович, Чернігівщиною і рушив культурологічний похід «Дзвін- 90» зразу після проголошення Декларації про державний суверенітет України.
Метою походу було пробудження національної свідомості українців, донесення до них змісту та значення Декларації про державний суверенітет України, прийнятої Верховною Радою УРСР 16 липня 1990 року.

Організаторами "Дзвону-90" на Чернігівщині були місцеві осередки Товариства української мови ім. Т. Г. Шевченка та Народного Руху України.

Координатор походу, на той час – відповідальний секретар обласного Товариства української мови імені Т.Шевченка Володимир Ступак пригадує, що лист за підписом московського космонавта – українця Павла Поповича дуже допоміг в організації походу: «Заступниця голови облвиконкому Тамара Литвин мусила уважно поставитись до листа за таким підписом – до Москви тоді прислухалися дуже уважно, - каже Володимир Ступак. – Але в її кабінеті я застав також завідуючого ідеологічним відділом обкому комуністичної партії Анатолія Близнюка і висловив своє невдоволення, що для них було шоком. Як це так – хтось сміє виступати проти комуністичної партії?! Але змовчали…»

Похід починався від залізничного вокзалу, куди прибули гості з Галичини. І що було несподіванкою для влади – на чолі колони походу став єпископ Української автокефальної православної церкви Роман Балащук. Адже, як розповідав секретар обкому КПРС Іван Леонов, «попи поламали їх наміри». Час уже був не той, щоб можна було відкрито нападати на священиків. Проте нападали в комуністичній пресі, а іншої не було. Ось як описав початок походу «Дзвін – 90» у компартійній «Деснянській правді» автор, що заховався за псевдонімом В.Данильченко: «21 липня чернігівці стали свідками незвичайного видовища: від площі залізничного вокзалу проспектом Жовтневої революції пройшла дивна процесія з жовто - блакитними прапорами, церковними хоругвами, гаслами на чорному тлі. А очолював цю «колону» служитель культу у чорній мантії… Якось дивно виглядало це на головному проспекті хоч і стривоженого, але ошатного, вимитого дощами Чернігова».

На головній площі Чернігова пройшов мітинг – тоді вона носила ім’я Куйбишева. Владика Роман та організатори промовляли зі сходинок обласного театру. Закликали любити українську мову, вивчати правдиву історію, знати свою Церкву. Мітинг на площі автор «Деснянської правди» назвав антирадянським шабашем, «де від початку до кінця лився бруд на адресу «Руської комуністичної імперії», комуністів – «вандалів ХХ віку», російського народу – «гнобителя». Владика Роман тут визначається «основним доповідачем».

Вперше була відслужена панахида по наказному гетьману, чернігівському полковнику Павлу Полуботку – біля його садиби, де зараз діючий храм святих мучеників князя Михайла і боярина Федора. У Батурині - кінцевій точці походу Чернігівщиною, відслужено вперше за радянських часів публічну панахиду по анафемованому Москвою гетьману Івану Мазепі. Це було на стадіоні, біля будинку військової канцелярії (будинок Кочубея), в присутності тисяч людей. Єпископ Чернігівський і Сумський Роман у співслужінні о. Володимира та хору під керуванням Лариси Куровської молив Господа оселити душу гетьмана «там, де праведні спочивають».

А в Ніжині до козацького Миколаївського храму, де вперше служилася Божа служба українською мовою, люду набилося стільки, що учасники походу побоювалися як би і хори не обвалилися. Влада після походу швиденько передала храм РПЦ…

А ось як бачив похід у Борзні місцевий мешканець Анатолій Дворник: «…На «Дзвін- 90» приїхали священики Київського патріархату до Борзни, то місцевому благочинному МП надійшла вказівка зверху, що приїдуть католики забирати церкви наші. Так він організував загін бабусь з палицями боронити свою парафію. І вони агресивно оточили автобуси і протестували. А деякі люди стояли осторонь і з страхом спостерігали, чим воно закінчиться. У людей ще був той страх, що роками практикувався владою».

Для боротьби з учасниками походу влада використовувала не тільки провокаторів, які намагалися зірвати мітинги, але й брехливі чутки. Так у селі Вертіївка Ніжинського району учасники походу здивувалися, не зустрівши практично жодної людини, тоді як скрізь зустрічали велелюдні, хоч і насторожені, зібрання. Виявилося, влада поширила брехню, що католики їдуть захоплювати вертіївську церкву і жителі села кинулися її захищати. Гострим було протистояння з учасниками походу у Борзні, де влада на передній край боротьби висунула активістів РПЦ, які навіть порвали спідницю Галині Нестеренко, намагаючись порвати український прапор. Проте був і кумедний випадок, коли одна з промосковських активісток таки прорвалася в розгойдуваний автобус, у якому знаходився єпископ УАПЦ Роман та побачивши його з панагією на грудях, у клобуці, налякалася і замість погроз чи якихось інших рішучих дій впала на коліна, просячи у нього благословення. Розгублений єпископ не знайшов нічого кращого, як передати їй коровай, піднесений йому раніше у селі Пальчики…

Знаменно, що перша панахида по гетьману Мазепі пройшла практично легально, з дозволу селищного голови Олександра Згурського, хоча він був членом бюро Бахмацького райкому комуністичної партії. Вже згодом, коли була незалежна Україна, я запитав у нього – як же так? А Олександр Згурський розповів, що дядько у нього був петлюрівським офіцером і він ніколи про це не забував… Незнищенна українська історія!

Влада готувала провокації, але учасники походу їх гасили … піснею. Згадує учасник походу, тоді - молодий рухівець, а нині - вчений секретар Національного архітектурно-історичного заповідника "Чернігів стародавній" Сергій Черняков: « Прибувши в населений пункт, ми починали з української пісні. Люди сходились, підспівували нам, іноді ми розповідали гуморески, тобто, всіляко приваблювали населення й налаштовували на розмову. Далі вели мову про символи Української держави, гетьманів, історичні події. Люди з цікавістю слухали нас, розпитували. Коли ж контакт було встановлено остаточно, ми переходили до політики, розмови про державність і незалежність, Декларацію про суверенітет. Люди сприймали інформацію і були налаштовані до нас дуже добре. Коли ми приїхали в Суми, пам'ятаю, то вже й голосу не було. Адже співати в поході доводилося щодня у 3-4 населених пунктах»

…Коли організатори походу вирішували – де завершити його чернігівську частину (далі естафету походу передавала на сусідню Сумщину), рішення прийшло зразу: у Батурині. В старій, забутій гетьманській столиці, на той час – заштатному селищі, навіть не райцентрі. Зі старовини там були лишень приміщення суду (будинок Кочубея) та обідраний палац Розумовського, на каміннях якого паслися кози. Згодом, коли ми організуємо з того походу щорічне вшанування пам’яті Батурина, Іван Драч напише: “І чорну грушку з Мотриної груші на чорну пам’ять я тобі привіз”. А на перше батуринське козацьке свято з’їхався люд з Конотопа, Бахмача, Ніжина, Коропа, Кролевця, Львова і Києва, розлого звучали забуті та заборонені українські пісні.

Саме з цього походу розпочалося відродження Батурина, як місця української слави. Пригадую, як ми боролися проти намірів «Олєнєгорскстроя», якому були передали палац гетьмана Розумовського, перебудувати його так, щоб не було видно сліду українського барокко. Як грав на власній лірі старий козак Антон Штепа – але тільки грав, бо співати перестав з 1933 року, коли від голодомору загинули його діти. Як виступав на сцені переповненого Будинку культури автор романів про Батурин Роман Іваничук. І як скромно зайшов до залу голова правління Національного банку Віктор Ющенко, який, певно, саме тоді й вирішив зробити все можливе для відродження Батурина. Але то все буде згодом, а перше козацьке свято вирувало на стадіоні і люди були знечулені свободою бути українцями.

Лариса Куровська, керівниця просвітянського хору, пригадувала, як хор пішов на Гончарівку, де колись стояв палац гетьмана Мазепи і там, в кущах, заспівали якусь патріотичну пісню. Несподівано з хащів вийшла жінка, яка пасла тут кіз – і вона плакала. Каже, що якась далека родичка Мазепи і вперше за життя своє і своїх батьків почула, що про Мазепу відгукуються добре, а не лайливо.

Вперше у Батурині при абсолютній тиші, в якій ще бринів страх, почули сіверяни і гімн «Ще не вмерла Україна».
…Наступного року, напередодні проголошення Незалежності, Чернігівщиною пройде похід «Козацькими шляхами» і цього разу вже північними, прикордонними з Росією районами та завершиться знову таки в Батурині.

На переконання експертів, саме завдяки тим просвітницьким походам, відсоток прихильників незалежності України на Чернігівщині був одним із найвищих у державі. Відповідний Акт 24 серпня 1991 року в області підтримало 93,74% внесених до списків для голосування громадян (по Україні в цілому - 90, 32%).

Василь ЧЕПУРНИЙ, "Голос України"
Чернігівська область.

На фото: афіша батуринського свята, похід очолив єпископ Романа Балащук, група учасників походу на кордоні з Сумською областю
Фото з архіву автора.





Допомога проекту СІВЕРЩИНА - благодійний внесок

Теги:Чернігівський Рух, Василь Чепурний, Дзвін - 90, Декларація про державний сувереніте, чернігівська Просвіта


Читайте також



Коментарі (0)
avatar