Церковні ігри російських спецслужб

Цікаво, що багато людей вважають, ніби звільнення м. Іларіона Алфєєва та відправка його до Будапешта були «покаранням». І це після того, як за пару тижнів до великого нападу цей «дипломат» за чергову побрякушку на рясу вихваляв кремлівського тирана і називав свій відділ «чимось подібним до міністерства оборони».

На мою думку, в реальності:

- його вивели з під можливих санкцій та обмежень, надавши можливість залишитися в ЄС для переміщення та особистих зустрічей;

- з об’єктивних причин в ЄС лишилася лише одна столиця, де російські дипломати-шпигуни почувать себе більш-менш вільно, тому там необхідно було поставити людину з досвідом і відповідними зв’язками в Москві, щоби координувати і церковний напрямок кремлівської активності (хтось має сумнів у тісних зв’язках Алфєєва зі спецслужбами, без яких просто в принципі неможливо потрапити на вищі щаблі системи Відділу зовнішніх зв’язків РПЦ?);

- на випадок очікуваного краху нинішнього режиму Алфєєву створюють легенду «борця проти агресії» та «постраждалого від путінізму» - саме так створювали легенду Редігеру, супер-лояльному агенту КДБ, коли його звільнення з посади керуючого справами МП у 1980-х приправили чутками, що він нібито «написав Горбачову листа на захист Церкви, за що його покарали» (ага, лишивши в Синоді та призначивши в Ленінград, на другу за значенням єпархію в СРСР).

Архієпископ ЄВСТРАТІЙ ЗОРЯ