Бувальщина Москалів
Про сільську лавку, кукурудзяну булку, Зєніну Євдоху та Кобця-продавця ( у прозі та віршах).
Було це за часів правління Микити Хрущова. Кукурудзяні булки – наслідок його «кукурудзяної лихоманки» – уже через декілька годин після випікання починали черствіти, а щоб «дістатися» їм до сільської лавки, треба було подолати довгий шлях із вибоїнами та брудом, і не машиною, а трактором із дерев’яною будкою на його причепі, де і розташовувалися лотки з хлібом. Тепер можна лише уявити, якими булки доходили до споживача. Крім того, починаючи з осені 1962 року, були введені норми відпусту хліба – 2,5 кг в одні руки. Вищесказане лягло в основу однієї сільської бувальщини.
Сільська лавка була розташована в самісінькому центрі села. Складалося вона з двох приміщень: невеличкої торгівельної зали із заґратованим-заштангованим вікном зі ставнями, що були відкритими лише вдень, а на ніч закривались, подвійними дверима: внутрішні – двополовинчаті зі склом замість верхніх фільонок, зовнішні – одинарні масивні, які, окрім замків, загвинчувались ще й двома металевими штангами, та підсобним приміщенням, яке мало вхід як із торговельної зали, так і з вулиці. Збоку підсобне приміщення мало також невелике вікно. Єдина широка (на всю ширину вікна) ставня ніколи не відкривалась, навскіс була перехвачена металевою штангою, яка загвинчувалась ізсередини приміщення. В одному з верхніх кутів ставня мала круглий отвір для металевої труби – димоходу від буржуйки, біля якої грівся нічний сторож, охороняючи лавку від зазіхань післявоєнних грабіжницьких банд. По всій довжині передньої сторони лавки був ганок, від землі на стоянах і чотирма опірними колонами до даху. Місце біля лавки було одним з улюблених гульбищ сільських дітлахів, які запускали опуку-штандара по металевому покриттю даху, вертілися, обхопивши однією рукою, довкіл колон. Крім того, можна було просто так сидіти на ґанку і кивати ногами, що не торкалися землі. В останньому створювали конкуренцію і сільські діди, які полюбляли посидіти на ґанку, покурити та поділитись новинами. На стіні лавки була прилаштована поштова скринька, яку час від часу доводилось прикріплювати заново, бо ми – дітлахи – збивали її, намагаючись дістатись головою і не розрахувавши удар. Продавцями лавки за період її існування були: Б. Яків (шприцом відбирав горілку з пляшок, решту – розбавляв водою, за що отримав рік позбавлення волі), К. Параска (для будівництва нової хати «напозичалася» з каси три тисячі карбованців. Лише стараннями односельця-інваліда 1 групи М.В. Подорвана врятувалась від тюрми. Зважили на те, що мала грудну дитину та хутко повернула борг), Клоновець Никифор, Семирозум Марія (родом із Гірманки, квартирувала у Дахно Любові та Гавкун Варвари. Випадково продала моїй бабі Катерині Валяні валянці зі схованою в одному з них виручкою грошової готівки і за що була безмежно вдячна за повернуті гроші), Кобець Петро (бувальщина «Про сільську лавку, кукурудзяну булку, Зєніну Євдоху та Кобця-продавця"). Останній із продавців лавки був шибиринівець М. Борис (це при ньому в день колгоспної зарплати лавка працювала цілодобово. Колгоспники-пияки самі пили і лавочника пригощали, а після похмілля довго ламали голови, чому так багато грошей витратили. Мав місце випадок, коли одна з жінок в очікуванні п’яного дебошу, закрила зовні двері лавки, заткнула пробій кілком та й пішла спокійно спати).
Щойно вивантажили хліб, Явдоха, що мешкала поряд, хутко з’явилась до сільської лавки. Полиці з хлібом були розташовані у невеличкій торговій залі і перебували у вільному доступі покупців. Не взявши з дому кашолки чи торбинки, жінка стала накладати собі хліб та булки на руку, та ще й ж стільки, скільки вважала за потрібне. На зауваження продавця, про дотримання норми відпуску хліба виставила свій аргумент, що має багато дітей. Зав’язалася суперечка, яка призвела до того, що розгніваний продавець вискочив із-за прилавку і почав виривати хліб зі рук Євдокії. Маючи залізний характер, жінка і не думала поступатись. І коли на підлогу покотилась булка з кукурудзяного борошна, хутко підняла її і, не довго думаючи, огріла нею продавця по голові. Знепритомлений Петро Дмитрович грохнувся на підлогу. Явдоха поклала гроші за хліб на прилавок, переступила через продавця і подалася додому. Довго довелося потім сільським жінкам, що прийшли по хліб, обмахувати подолами спідниць та збризкувати водою, приводячи чоловіка до тями.
Ця розповідь надихнула мою доньку Dariia Dakhno на віршовану версію описаної бувальщини.
Яко́сь Явдоха до обіду,
Прийшовши у торговий зал,
Узявши більше норми хліба,
Невмисно встряла у скандал,
Бо тут із-за прилавку Кобець
Розвів справжнісінький базар
І як природжений торговець
Почав відстоювать товар.
«Ти подивись, яка нахаба!» –
Донісся ошалілий крик.
«В мене сім’я!», – кричала баба.
«А в мене – норма! – зливсь крамни́к. –
Куди гребеш? Я не дозволю.
Лиш дві хлібини дам до рук!».
І щоби зупинить сваволю
Почав обходити рундук1.
Він руки тягне до хлібини,
Вона – задкує до дверей
Й за ненаявності торбини
Буханки тулить до грудей.
Та продавець не відступає,
З очей метає блискавиць,
Нахабно руки простягає
До затверділих паляниць.
І тут Явдоха безпардонно
(Хтозна із умислом чи ні)
Та Кобцеві сухим батоном
Вперіщила по голові.
А той від сильного удару,
Не дожидаючись реприз2,
Зваливши стелажі товару,
Без тями гепнувся униз.
Явдоха ж, перелізши тіло,
Лишивши мідяки за хліб,
Додому рушила сміливо
Докуховарювать обід.
1Рундук – прилавок для дрібної торгівлі
2Реприза – повторний удар
Дарія Дахно
06.09.2019
Юрій ДАХНО
Було це за часів правління Микити Хрущова. Кукурудзяні булки – наслідок його «кукурудзяної лихоманки» – уже через декілька годин після випікання починали черствіти, а щоб «дістатися» їм до сільської лавки, треба було подолати довгий шлях із вибоїнами та брудом, і не машиною, а трактором із дерев’яною будкою на його причепі, де і розташовувалися лотки з хлібом. Тепер можна лише уявити, якими булки доходили до споживача. Крім того, починаючи з осені 1962 року, були введені норми відпусту хліба – 2,5 кг в одні руки. Вищесказане лягло в основу однієї сільської бувальщини.
Сільська лавка була розташована в самісінькому центрі села. Складалося вона з двох приміщень: невеличкої торгівельної зали із заґратованим-заштангованим вікном зі ставнями, що були відкритими лише вдень, а на ніч закривались, подвійними дверима: внутрішні – двополовинчаті зі склом замість верхніх фільонок, зовнішні – одинарні масивні, які, окрім замків, загвинчувались ще й двома металевими штангами, та підсобним приміщенням, яке мало вхід як із торговельної зали, так і з вулиці. Збоку підсобне приміщення мало також невелике вікно. Єдина широка (на всю ширину вікна) ставня ніколи не відкривалась, навскіс була перехвачена металевою штангою, яка загвинчувалась ізсередини приміщення. В одному з верхніх кутів ставня мала круглий отвір для металевої труби – димоходу від буржуйки, біля якої грівся нічний сторож, охороняючи лавку від зазіхань післявоєнних грабіжницьких банд. По всій довжині передньої сторони лавки був ганок, від землі на стоянах і чотирма опірними колонами до даху. Місце біля лавки було одним з улюблених гульбищ сільських дітлахів, які запускали опуку-штандара по металевому покриттю даху, вертілися, обхопивши однією рукою, довкіл колон. Крім того, можна було просто так сидіти на ґанку і кивати ногами, що не торкалися землі. В останньому створювали конкуренцію і сільські діди, які полюбляли посидіти на ґанку, покурити та поділитись новинами. На стіні лавки була прилаштована поштова скринька, яку час від часу доводилось прикріплювати заново, бо ми – дітлахи – збивали її, намагаючись дістатись головою і не розрахувавши удар. Продавцями лавки за період її існування були: Б. Яків (шприцом відбирав горілку з пляшок, решту – розбавляв водою, за що отримав рік позбавлення волі), К. Параска (для будівництва нової хати «напозичалася» з каси три тисячі карбованців. Лише стараннями односельця-інваліда 1 групи М.В. Подорвана врятувалась від тюрми. Зважили на те, що мала грудну дитину та хутко повернула борг), Клоновець Никифор, Семирозум Марія (родом із Гірманки, квартирувала у Дахно Любові та Гавкун Варвари. Випадково продала моїй бабі Катерині Валяні валянці зі схованою в одному з них виручкою грошової готівки і за що була безмежно вдячна за повернуті гроші), Кобець Петро (бувальщина «Про сільську лавку, кукурудзяну булку, Зєніну Євдоху та Кобця-продавця"). Останній із продавців лавки був шибиринівець М. Борис (це при ньому в день колгоспної зарплати лавка працювала цілодобово. Колгоспники-пияки самі пили і лавочника пригощали, а після похмілля довго ламали голови, чому так багато грошей витратили. Мав місце випадок, коли одна з жінок в очікуванні п’яного дебошу, закрила зовні двері лавки, заткнула пробій кілком та й пішла спокійно спати).
Щойно вивантажили хліб, Явдоха, що мешкала поряд, хутко з’явилась до сільської лавки. Полиці з хлібом були розташовані у невеличкій торговій залі і перебували у вільному доступі покупців. Не взявши з дому кашолки чи торбинки, жінка стала накладати собі хліб та булки на руку, та ще й ж стільки, скільки вважала за потрібне. На зауваження продавця, про дотримання норми відпуску хліба виставила свій аргумент, що має багато дітей. Зав’язалася суперечка, яка призвела до того, що розгніваний продавець вискочив із-за прилавку і почав виривати хліб зі рук Євдокії. Маючи залізний характер, жінка і не думала поступатись. І коли на підлогу покотилась булка з кукурудзяного борошна, хутко підняла її і, не довго думаючи, огріла нею продавця по голові. Знепритомлений Петро Дмитрович грохнувся на підлогу. Явдоха поклала гроші за хліб на прилавок, переступила через продавця і подалася додому. Довго довелося потім сільським жінкам, що прийшли по хліб, обмахувати подолами спідниць та збризкувати водою, приводячи чоловіка до тями.
Ця розповідь надихнула мою доньку Dariia Dakhno на віршовану версію описаної бувальщини.
Яко́сь Явдоха до обіду,
Прийшовши у торговий зал,
Узявши більше норми хліба,
Невмисно встряла у скандал,
Бо тут із-за прилавку Кобець
Розвів справжнісінький базар
І як природжений торговець
Почав відстоювать товар.
«Ти подивись, яка нахаба!» –
Донісся ошалілий крик.
«В мене сім’я!», – кричала баба.
«А в мене – норма! – зливсь крамни́к. –
Куди гребеш? Я не дозволю.
Лиш дві хлібини дам до рук!».
І щоби зупинить сваволю
Почав обходити рундук1.
Він руки тягне до хлібини,
Вона – задкує до дверей
Й за ненаявності торбини
Буханки тулить до грудей.
Та продавець не відступає,
З очей метає блискавиць,
Нахабно руки простягає
До затверділих паляниць.
І тут Явдоха безпардонно
(Хтозна із умислом чи ні)
Та Кобцеві сухим батоном
Вперіщила по голові.
А той від сильного удару,
Не дожидаючись реприз2,
Зваливши стелажі товару,
Без тями гепнувся униз.
Явдоха ж, перелізши тіло,
Лишивши мідяки за хліб,
Додому рушила сміливо
Докуховарювать обід.
1Рундук – прилавок для дрібної торгівлі
2Реприза – повторний удар
Дарія Дахно
06.09.2019
Юрій ДАХНО
| Читайте також |
| Коментарі (0) |