Брати Тичини та український церковно-визвольний рух
23 січня виповнилося 130 років від дня народження поета Павла Тичини. Здавалося б, що про життя українського поета та перекладача, академіка, совєцького колаборанта, автора гімну окупованої Совєцької Української Павла Тичину відомо все. Адже Павла Тичину і його вірші кожен українець вивчав і вивчає в школі.
Та мало хто знає, що Павло Тичина та його брат Євген були учасниками українського церковно - визвольного руху. Уродженці козацького села Піски, Козелецького повіту (насправді - Басанської сотні Переяславського полку) брати Павло та Євген Тичини походили з родини церковного паламаря та псаломщика, вчителя безкоштовної української школи грамоти Григорія Тичини та Марії Савицької. Загалом у родині Тичин було 12 дітей. Усі діти виховувалися у православному дусі і були активними членами місцевої православної громади, співали у церковному хорі.
В 1900 році 9-річний Павло, повторно й успішно пройшовши проби голосу, став співаком архієрейського хору при Єлецькому монастирі. Одночасно він навчався в Чернігівському духовному училищі. Регент хору виділяв Павла з-поміж інших хлопчиків-співаків, доручав йому навчати нотної грамоти новачків. Як правило, навчання відбувалося на могилі Леоніда Глібова, похованого в Чернігові на території Троїцького монастиря. У такий спосіб Тичина навчав нот свого брата Євгена, а також майбутнього хорового диригента Григорія Верьовку.
Євген Тичина теж став співцем архієрейського хору у Чернігові. І Павло і Євген Тичини навчалися у Чернігівській духовній семінарії.
Брати Тичини ще до Української Революції 1917 року і розпаду Російської імперії були членами Чернігівського самостійницького братства - молодіжної підпільної організації, яка боролася за незалежність України.
Під час Української революції Павло та Євген Тичини стали прихильниками українського церковно - визвольного руху. Зокрема у 1920 році Павло Тичина разом з Агатангелом Кримським, Григорієм Голоскевичем та Сергієм Єфремовим співпрацювали з Перекладовою комісією Всеукраїнської Православної Церковної Ради під керівництвом протоієрея Нестора Шараївського. Також відомо, що у 1921 році Павло Тичина був членом Братства робітників слова УАПЦ і писав тоді багато віршів на церковну тематику. Зокрема його вірші цитував під час роботи Першого Всеукраїнського Православного Церковного Собору брат Маленко.
Євген Тичина був активнішим членом церковно-визвольного руху, аніж його брат. Відтак Євген Тичина був головноуповноваженим Всеукраїнської Православної Церковної Ради та благовісником УАПЦ на Козельщині та Остерщині, а також керівником хору та благовісником храму Різдва Пресвятої Богородиці у Новій Басані.
За свідченням протодиякона Василя Потієнка - Євген Тичина був найактивнішим та найбільш поінформованим у складі чернігівської делегації на Першому Всеукраїнському Православному Церковному Соборі Євген Тичина був активним учасником місцевих соборів та нарад УАПЦ на Чернигівщині, Ніженщині, Остерщині та Козельщині. Його дуже шанували в середовищі УАПЦ на теренах сучасної Чернигівщини, зокрема він був запрошений на хіротонію єпископа Ніженського Миколи (Ширяя) у липні 1922 року.
У 1923 році до Нової Басані прибув загін окупаційного ГПУ, який арештував 23 найактивніші парафіян з громади УАПЦ на три місяці. Серед них арештували і регента та благовісника Євгена Тичину, якого звинувачували в організації «петлюровской банди з целью подріва Совєцкой власті».
Павло Тичина дізнався про арешт брата і поїхав до Чернигова, де окупанти тримали бранців визволяти Євгена. Він обійшов багатьох компартійних чиновників з проханням помилувати брата і все-таки витяг брата з катівні ГПУ. Дехто з середовища УАПЦ стверджував, що після того Євген нібито зрікся Церкви. Але це не правда, оскільки є свідчення, що згодом Євген Тичина навіть став священиком УАПЦ, про це пише дослідник Арсен Зінченко.
Згодом, у 1930-х роках і перед Другою світовою війною Євген Тичина викладав українську мову та літературу в одній із середніх шкіл Харкова.
З початок Другої Світової війни Євген Тичина став активним учасником Другого відродження УАПЦ. Зокрема наприкінці грудня 1941 року Євген Тичина в Полтаві керував церковним хором Покровського храму, де настоятелем був очільник Полтавського єпархіального управління УАПЦ та ректор полтавських пастирських курсів УАПЦ протоієрей Олексій Потульницький.
Андрій КОВАЛЬОВ
На світлині: ліворуч - Павло Тичина, праворуч - Євген Тичина.
Та мало хто знає, що Павло Тичина та його брат Євген були учасниками українського церковно - визвольного руху. Уродженці козацького села Піски, Козелецького повіту (насправді - Басанської сотні Переяславського полку) брати Павло та Євген Тичини походили з родини церковного паламаря та псаломщика, вчителя безкоштовної української школи грамоти Григорія Тичини та Марії Савицької. Загалом у родині Тичин було 12 дітей. Усі діти виховувалися у православному дусі і були активними членами місцевої православної громади, співали у церковному хорі.
В 1900 році 9-річний Павло, повторно й успішно пройшовши проби голосу, став співаком архієрейського хору при Єлецькому монастирі. Одночасно він навчався в Чернігівському духовному училищі. Регент хору виділяв Павла з-поміж інших хлопчиків-співаків, доручав йому навчати нотної грамоти новачків. Як правило, навчання відбувалося на могилі Леоніда Глібова, похованого в Чернігові на території Троїцького монастиря. У такий спосіб Тичина навчав нот свого брата Євгена, а також майбутнього хорового диригента Григорія Верьовку.
Євген Тичина теж став співцем архієрейського хору у Чернігові. І Павло і Євген Тичини навчалися у Чернігівській духовній семінарії.
Брати Тичини ще до Української Революції 1917 року і розпаду Російської імперії були членами Чернігівського самостійницького братства - молодіжної підпільної організації, яка боролася за незалежність України.
Під час Української революції Павло та Євген Тичини стали прихильниками українського церковно - визвольного руху. Зокрема у 1920 році Павло Тичина разом з Агатангелом Кримським, Григорієм Голоскевичем та Сергієм Єфремовим співпрацювали з Перекладовою комісією Всеукраїнської Православної Церковної Ради під керівництвом протоієрея Нестора Шараївського. Також відомо, що у 1921 році Павло Тичина був членом Братства робітників слова УАПЦ і писав тоді багато віршів на церковну тематику. Зокрема його вірші цитував під час роботи Першого Всеукраїнського Православного Церковного Собору брат Маленко.
Євген Тичина був активнішим членом церковно-визвольного руху, аніж його брат. Відтак Євген Тичина був головноуповноваженим Всеукраїнської Православної Церковної Ради та благовісником УАПЦ на Козельщині та Остерщині, а також керівником хору та благовісником храму Різдва Пресвятої Богородиці у Новій Басані.
За свідченням протодиякона Василя Потієнка - Євген Тичина був найактивнішим та найбільш поінформованим у складі чернігівської делегації на Першому Всеукраїнському Православному Церковному Соборі Євген Тичина був активним учасником місцевих соборів та нарад УАПЦ на Чернигівщині, Ніженщині, Остерщині та Козельщині. Його дуже шанували в середовищі УАПЦ на теренах сучасної Чернигівщини, зокрема він був запрошений на хіротонію єпископа Ніженського Миколи (Ширяя) у липні 1922 року.
У 1923 році до Нової Басані прибув загін окупаційного ГПУ, який арештував 23 найактивніші парафіян з громади УАПЦ на три місяці. Серед них арештували і регента та благовісника Євгена Тичину, якого звинувачували в організації «петлюровской банди з целью подріва Совєцкой власті».
Павло Тичина дізнався про арешт брата і поїхав до Чернигова, де окупанти тримали бранців визволяти Євгена. Він обійшов багатьох компартійних чиновників з проханням помилувати брата і все-таки витяг брата з катівні ГПУ. Дехто з середовища УАПЦ стверджував, що після того Євген нібито зрікся Церкви. Але це не правда, оскільки є свідчення, що згодом Євген Тичина навіть став священиком УАПЦ, про це пише дослідник Арсен Зінченко.
Згодом, у 1930-х роках і перед Другою світовою війною Євген Тичина викладав українську мову та літературу в одній із середніх шкіл Харкова.
З початок Другої Світової війни Євген Тичина став активним учасником Другого відродження УАПЦ. Зокрема наприкінці грудня 1941 року Євген Тичина в Полтаві керував церковним хором Покровського храму, де настоятелем був очільник Полтавського єпархіального управління УАПЦ та ректор полтавських пастирських курсів УАПЦ протоієрей Олексій Потульницький.
Андрій КОВАЛЬОВ
На світлині: ліворуч - Павло Тичина, праворуч - Євген Тичина.
| Читайте також |
| Коментарі (0) |