100-ліття хіротонії Ніжинського єпископа УАПЦ
Сенсація! У результаті кропітких архівних пошуків вдалося з’ясувати точну дату архієрейської хіротонії єпископа Ніжинського Миколи (Ширяя).
Сто років тому, у неділю 9 липня 1922 року, згідно Першого правила Святих Апостолів за Божественною Літургією у Благовіщенському соборі у Ніженю відбулася архієрейська хіротонія протоієрея Миколи Ширяя на єпископа Ніженського, яку очолив отець-митрополит Київський і всієї України Василь (Липківський) у співслужінні архієпископа Нестора Шараївського.
Єпископ Ніжинський Микола Ширяй (в деяких документах Ширай, Шарай, Хиряй) народився 1870 року на Суражчині, або Стародубщині, але точно з козацького роду з Гетьманщини. Закінчив Чернігівську духовну семінарію. Після завершення семінарії одружився і рукоположився на диякона, а згодом і священика.
За свідченням диякона Василя Потієнка, - отець Микола Ширяй «колись видавав у Чернігові газету «Черниговское Слово» (виходила у Чернігові у 1906-1917 роках), але ймовірніше отець Микола там тільки друкував статті. Також Потієнко свідчить, що до революції 1917 року отець Микола належав до братства святого Архистратига Михаїла - чернігівська місцева організація «Союзу руського народу» - російської чорносотенної структури. Потієнко ніби-то навіть бачив у їдальні в хаті отця Миколи його знимку зроблену після хіротонії на священика: «в новій рясі, з новим хрестом і зі значком Братства Архістратига Михаїла.
За свідченням Потієнка два сини Ширяя «були білогварійцями» і опинилися десь на еміграції. Жив отець Микола з дружиною, донькою, зятем і внучкою у селі Прохори, де він був настоятелем парафії. Під час Української Революції 1917 року отець Микола Ширяй стає активістом українського церковно-визвольного руху.
Отець Микола Ширяй був делегатом Православного Собору у Києві у січні у 1918 року від Чернігівської Губерніальної Церковної Ради. Там він утвердився у правильності своєї боротьби за українізацію Православної Церкви в Україні. У березні 1918 року отець Микола Ширяй був запрошений настоятелем громади у селі Сваричивці на Борзенщині. Він одразу почав поминати за богослужінням «Богом храниму Україну нашу». Отець Микола багато проповідував. Розповідав людям про історію України і Українську Православну Церкву. Служив славянською мовою з українським виголосом, читав Євангеліє українською мовою. Коли з’явився переклад Літургії українською мовою – почав виголошувати ектенії українською мовою.
1 вересня 1921 року отець Микола Ширяй провів збори парафіян у Сваричівці. Ці збори ухвалили рішення про приєдання парафії до УАПЦ.
Отець Микола Ширяй був делегатом передсоборного з’їзду українських правосланих парафій Борзенщини, що відбувся 28-29 серпня 1921 року у містечку Плиски. На цьому з’їзді його обрали делегатом Першого Всеукраїнського Православного Церковного Собору.
Як уповноважений Всеукраїнської Православної Церковної Ради отець Микола Ширяй зустрічався з українофобом єпископом Чернігівським Пахомієм (Кедровим), щоб розповісти тому про український церковно-визвольний рух, але Кедров не став слухати Ширяя і назвав його безбожником і єретиком. Як виявило під час розмови, Кедров писав доноси в ЧК на всіх священиків і мирян, які боролися за українізацію Православної Церкви називаючи їх у доносах «петлюрівщиною». Кедров називав український церковно-визвольний рух – «єресью українской».
У 1921 році був делегатом Першого Всеукраїнського Православного Церковного Собору УАПЦ 14–30 жовтня як священик села Сваричівка Борзнянського повіту.
Ще 31 грудня 1920 року до УАПЦ приєдналася парафія у селі Прохори Ніжинського повіту. У грудні 1921 року парафіяни закликали на посаду настоятеля парафії у Прохорах отця Миколу Ширяя і з 25 грудня отець Микола офіційно став настоятелем у Прохорах.
9 липня 1922 року, згідно Першого правила Святих Апостолів за Божественною Літургією у Благовіщенському соборі у Ніжині відбулася архієрейська хіротонія протоієрея Миколи Ширяя на єпископа Ніженського, яку очолив отець-митрополит Київський і всієї України Василь (Липківський) у співслужінні архієпископа Нестора Шараївського. На той час під його архієрейською опікою було близько сорока парафій, зокрема храми Борзенського повіту.
З часом, єпископ Ніжинський Микола Ширяй переїхав зі свого кафедрального міста на парафію у місто Носівку. У 1924 році посварився з власною Ніжинською округовою радою і наступного 1925 року перейшов до ДХЦ - Діяльно-Христової церкви. Був обраний настоятелем Троїцького храму у Києві.
25 грудня 1925 року разом із єпископами втікачами з УАПЦ: Петром (Тарнавським) і Володимиром (Бржосньовським) хіротонізував на єпископа Новомиргородського і Зінов'євського Феофана (Хомжу).
Ще з 1926 року владика Микола (Ширяй) разом із Тарнавським і Бржосньовським спробував повернутися до УАПЦ, однак хоч і усі були прийняті, проте залишилось відкритим питання про те, чи залишати їм єпархії і парафії.
Єпископ Микола (Ширяй) мешкав і служив у Михайлівському Золотоверхому монастирі у Києві.
21 січня 1927 Микола (Ширяй) очолив самоліквідаційні збори Ради спілки релігійних громад ДХЦ.
Служив короткий час на парафії УАПЦ у Любечі, але округовий єпископ УАПЦ попросив його залишити парафію.
Після того, як владика Микола (Ширяй) поїхав з Любеча, навесні 1927 року, його настоятелем обрала парафія на честь ікони Божої Матері «Живоносне Джерело» УАПЦ у селі Братська Борщагівка. Коли Ширяй прибув і почав служити у храмі в Братській Борщагівці, то Київська окружна церковна рада на чолі з архієпископом Нестором (Шараївским) визнала таке рішення парафії – неприпустимим.
9 травня 1927 року єпископ Микола (Ширяй) на запрошення парафії очолив Божественну Літургію на храмовому святі у містечку Мрин та після читання Євангелія закликав усіх людей єднатися із Українською Автокефальною Православною Церквою. Згодом була запущена чутка, що мовляв Ширяй закликав до єднання зі Синодальною церквою. Це богослужіння у Мрині Всеукраїнська Православна Церковна Рада визнала «анархічним» актом.
14 травня 1927 року владика Микола (Ширяй) приїхав до Софійського собору у Києві на святкування пам’яті священомученика Макарія Київського, але єпископат УАПЦ не допустив його до Літургії.
Брав участь у Другому Всеукраїнському Православному Церковному Соборі, де зокрема, 19 жовтня 1927 року звернувся з покаяльною заявою до Собору і проханням визначити його канонічний статус в лоні УАПЦ.
21 листопада 1927 року в Троїцькому храмі у Києві відбувся акт офіційного повернення єпископів Якова (Чулаївського), Петра (Тарнавського), Миколи (Ширяя) до УАПЦ.
З початку 1928 року єпископ Микола (Ширяй) обраний на правлячого архієрея Роменської округи із об’єднання з Прилуцькою округою, відтак став єпископом Роменським і Прилуцьким.
У 1933 році митрополит Василь Липківський писав в листі до отця Петра Маєвського, що знає, що єпископ Микола Ширяй став настоятелем парафії. Є свідчення, що владика Микола Ширяй був заарештований совецькми катами з НКВД і не повернувся із заслання. Точна доля владики Миколая наразі невідома.
Андрій КОВАЛЬОВ
На фото: Благовіщенський собор у Ніжені - у 1922 році кафедральний собор УАПЦ, в якому 9 липня 1922 року за Божественною Літургією відбулася архієрейська хіротонія протоієрея Миколи Ширяя на єпископа Ніженського.
Сто років тому, у неділю 9 липня 1922 року, згідно Першого правила Святих Апостолів за Божественною Літургією у Благовіщенському соборі у Ніженю відбулася архієрейська хіротонія протоієрея Миколи Ширяя на єпископа Ніженського, яку очолив отець-митрополит Київський і всієї України Василь (Липківський) у співслужінні архієпископа Нестора Шараївського.
Єпископ Ніжинський Микола Ширяй (в деяких документах Ширай, Шарай, Хиряй) народився 1870 року на Суражчині, або Стародубщині, але точно з козацького роду з Гетьманщини. Закінчив Чернігівську духовну семінарію. Після завершення семінарії одружився і рукоположився на диякона, а згодом і священика.
За свідченням диякона Василя Потієнка, - отець Микола Ширяй «колись видавав у Чернігові газету «Черниговское Слово» (виходила у Чернігові у 1906-1917 роках), але ймовірніше отець Микола там тільки друкував статті. Також Потієнко свідчить, що до революції 1917 року отець Микола належав до братства святого Архистратига Михаїла - чернігівська місцева організація «Союзу руського народу» - російської чорносотенної структури. Потієнко ніби-то навіть бачив у їдальні в хаті отця Миколи його знимку зроблену після хіротонії на священика: «в новій рясі, з новим хрестом і зі значком Братства Архістратига Михаїла.
За свідченням Потієнка два сини Ширяя «були білогварійцями» і опинилися десь на еміграції. Жив отець Микола з дружиною, донькою, зятем і внучкою у селі Прохори, де він був настоятелем парафії. Під час Української Революції 1917 року отець Микола Ширяй стає активістом українського церковно-визвольного руху.
Отець Микола Ширяй був делегатом Православного Собору у Києві у січні у 1918 року від Чернігівської Губерніальної Церковної Ради. Там він утвердився у правильності своєї боротьби за українізацію Православної Церкви в Україні. У березні 1918 року отець Микола Ширяй був запрошений настоятелем громади у селі Сваричивці на Борзенщині. Він одразу почав поминати за богослужінням «Богом храниму Україну нашу». Отець Микола багато проповідував. Розповідав людям про історію України і Українську Православну Церкву. Служив славянською мовою з українським виголосом, читав Євангеліє українською мовою. Коли з’явився переклад Літургії українською мовою – почав виголошувати ектенії українською мовою.
1 вересня 1921 року отець Микола Ширяй провів збори парафіян у Сваричівці. Ці збори ухвалили рішення про приєдання парафії до УАПЦ.
Отець Микола Ширяй був делегатом передсоборного з’їзду українських правосланих парафій Борзенщини, що відбувся 28-29 серпня 1921 року у містечку Плиски. На цьому з’їзді його обрали делегатом Першого Всеукраїнського Православного Церковного Собору.
Як уповноважений Всеукраїнської Православної Церковної Ради отець Микола Ширяй зустрічався з українофобом єпископом Чернігівським Пахомієм (Кедровим), щоб розповісти тому про український церковно-визвольний рух, але Кедров не став слухати Ширяя і назвав його безбожником і єретиком. Як виявило під час розмови, Кедров писав доноси в ЧК на всіх священиків і мирян, які боролися за українізацію Православної Церкви називаючи їх у доносах «петлюрівщиною». Кедров називав український церковно-визвольний рух – «єресью українской».
У 1921 році був делегатом Першого Всеукраїнського Православного Церковного Собору УАПЦ 14–30 жовтня як священик села Сваричівка Борзнянського повіту.
Ще 31 грудня 1920 року до УАПЦ приєдналася парафія у селі Прохори Ніжинського повіту. У грудні 1921 року парафіяни закликали на посаду настоятеля парафії у Прохорах отця Миколу Ширяя і з 25 грудня отець Микола офіційно став настоятелем у Прохорах.
9 липня 1922 року, згідно Першого правила Святих Апостолів за Божественною Літургією у Благовіщенському соборі у Ніжині відбулася архієрейська хіротонія протоієрея Миколи Ширяя на єпископа Ніженського, яку очолив отець-митрополит Київський і всієї України Василь (Липківський) у співслужінні архієпископа Нестора Шараївського. На той час під його архієрейською опікою було близько сорока парафій, зокрема храми Борзенського повіту.
З часом, єпископ Ніжинський Микола Ширяй переїхав зі свого кафедрального міста на парафію у місто Носівку. У 1924 році посварився з власною Ніжинською округовою радою і наступного 1925 року перейшов до ДХЦ - Діяльно-Христової церкви. Був обраний настоятелем Троїцького храму у Києві.
25 грудня 1925 року разом із єпископами втікачами з УАПЦ: Петром (Тарнавським) і Володимиром (Бржосньовським) хіротонізував на єпископа Новомиргородського і Зінов'євського Феофана (Хомжу).
Ще з 1926 року владика Микола (Ширяй) разом із Тарнавським і Бржосньовським спробував повернутися до УАПЦ, однак хоч і усі були прийняті, проте залишилось відкритим питання про те, чи залишати їм єпархії і парафії.
Єпископ Микола (Ширяй) мешкав і служив у Михайлівському Золотоверхому монастирі у Києві.
21 січня 1927 Микола (Ширяй) очолив самоліквідаційні збори Ради спілки релігійних громад ДХЦ.
Служив короткий час на парафії УАПЦ у Любечі, але округовий єпископ УАПЦ попросив його залишити парафію.
Після того, як владика Микола (Ширяй) поїхав з Любеча, навесні 1927 року, його настоятелем обрала парафія на честь ікони Божої Матері «Живоносне Джерело» УАПЦ у селі Братська Борщагівка. Коли Ширяй прибув і почав служити у храмі в Братській Борщагівці, то Київська окружна церковна рада на чолі з архієпископом Нестором (Шараївским) визнала таке рішення парафії – неприпустимим.
9 травня 1927 року єпископ Микола (Ширяй) на запрошення парафії очолив Божественну Літургію на храмовому святі у містечку Мрин та після читання Євангелія закликав усіх людей єднатися із Українською Автокефальною Православною Церквою. Згодом була запущена чутка, що мовляв Ширяй закликав до єднання зі Синодальною церквою. Це богослужіння у Мрині Всеукраїнська Православна Церковна Рада визнала «анархічним» актом.
14 травня 1927 року владика Микола (Ширяй) приїхав до Софійського собору у Києві на святкування пам’яті священомученика Макарія Київського, але єпископат УАПЦ не допустив його до Літургії.
Брав участь у Другому Всеукраїнському Православному Церковному Соборі, де зокрема, 19 жовтня 1927 року звернувся з покаяльною заявою до Собору і проханням визначити його канонічний статус в лоні УАПЦ.
21 листопада 1927 року в Троїцькому храмі у Києві відбувся акт офіційного повернення єпископів Якова (Чулаївського), Петра (Тарнавського), Миколи (Ширяя) до УАПЦ.
З початку 1928 року єпископ Микола (Ширяй) обраний на правлячого архієрея Роменської округи із об’єднання з Прилуцькою округою, відтак став єпископом Роменським і Прилуцьким.
У 1933 році митрополит Василь Липківський писав в листі до отця Петра Маєвського, що знає, що єпископ Микола Ширяй став настоятелем парафії. Є свідчення, що владика Микола Ширяй був заарештований совецькми катами з НКВД і не повернувся із заслання. Точна доля владики Миколая наразі невідома.
Андрій КОВАЛЬОВ
На фото: Благовіщенський собор у Ніжені - у 1922 році кафедральний собор УАПЦ, в якому 9 липня 1922 року за Божественною Літургією відбулася архієрейська хіротонія протоієрея Миколи Ширяя на єпископа Ніженського.
| Читайте також |
| Коментарі (0) |