Борис Дєдов відповідає на статтю "Як посварилися..."
Хоча насправді Закон, на який посилається автор, цього обов'язку не передбачає, ми розміщуємо відповідь Бориса Дєдова на статтю Василя Чепурного "Як посварилися Семен Бєльман з Борисом Дєдовим, або Про долю Чернігівського художнього музею імені Г.Ґалаґана". Розміщуємо без коментарів. Крім одного - Чепурного по-батькові звуть Федоровичем... Жодних правок у текст не вносимо, хоча й треба б привести текст до норм української мови... Аргументи автора можете порівняти з контрагументами у статті, що міститься на нашому ж інтернет- ресурсі.
Шановний Василю Григоровичу !
В інтернет-газеті «Сіверщина» від 2 жовтня ц.р. поміщено статтю за Вашим підписом під назвою «Як посварилися Семен Бельман з Борисом Дєдовим».
Оскільки деякі положення цієї статті суттєво зачіпають мої життєві інтереси як митця, громадянина і добропорядної людини, змушений звернутись з даною заявою.
Я дійсно вчився в одному класі з громадянином Бельманом С., проте ніколи ми з ним не сварились, оскільки не товаришували і ніяких контактів не підтримували. Спільних інтересів у нас немає і говорити мені з цією людиною немає про що.
Більша частина Вашої статті ґрунтується на тому, що розповів Вам Бельман або інші особи. Не бажаючи втягувати себе і Вас у позбавлену смислу брудну дискусію, мушу заявити, що ніколи я не використовував ніякого адміністративного тиску для вирішення творчих проектів. Я не буду заперечувати особистого знайомства з багатьма колишніми та нинішніми високопосадовцями на ниві мистецтва, але вважаю, що як митець я можу цим тільки гордитися. Переконаний, що мистецтво – це сила, яка дійсно може зрушити гори з місця. Але на тому зась. Закону я не порушував. Доречі, якщо Бельман С. або хтось інший говорив, що я робив безкоштовні послуги високопосадовцям нашої держави – не вірте, це неправда, ніяких доказів цьому немає і бути не може.
Щодо орендування кількох залів художнього музею ім. Галагана, то очевидно, Василю Григоровичу, що Вас свідомо ввели в оману. Організація «Пласт-Арт» дійсно орендує ці площі на підставі укладеного в законний спосіб договору оренди, регулярно і в повному обсязі сплачує художньому музею орендну плату, яка неспівставима і є набагато більшою, ніж, скажімо, доходи художнього музею від продажу квитків. Орендовані приміщення в момент укладання договору були в занедбаному стані і протягом кількох років ремонт в них вівся лише за рахунок «Пласт-Арту». А виставки сучасного мистецтва, які постійно діють, в дійсності приваблюють набагато більше відвідувачів, ніж власне сам художній музей, який уже, мені здається, виставив усі свої фонди в залах і більше йому виставляти нічого. Фламандські художники (в основному маловідомі або ж у копіях) там доречи теж експонуються і кожен може їх побачити. Досягнення ж «Пласт-Арту» на ниві мистецтва, пропаганда культури, відвідування його залів видатними людьми нашої держави займуть забагато місця, кому цікаво – зверніться до мене, я все розповім.
Один маленький штрих – я не маю ніякого відношення до покриття даху очеретом на будинку музею в Мотронівці. Ці роботи на вимогу місцевої адміністрації виконували місцеві робітники з Борзнянського району і виконали їх дійсно неякісно, я про це також шкодую, але, повторюю, це до мене відношення не має.
Взагалі, доведена до Вас інформація чимось подібна до рейдерського захоплення чужого майна, чим так славиться наша сучасність, оскільки має на меті внести розбрат у відносини працівників культури, які і без цього є складними.
Тепер про головне. Висловлені у статті судження з чужих слів принижують мою честь і гідність. Тому на підставі ст. 30 Закону України «Про інформацію», ст. 37 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», прошу опублікувати мою відповідь у виді даної заяви в інтернет-газеті «Сіверщина». Ця публікація являється моїм правом, передбаченим імперативною нормою вказаних Законів.
І насамкінець. Мистецтво прекрасне. Величне. Неосяжне. Всепроникаюче. Здатне розбудити душу кожного. Мистецтво – це любов. До себе. До родини. До своєї країни. Тільки Бог, любов і мистецтво в душі кожного допоможуть нам усім здолати сьогоденні труднощі.
У нас відкрилась нова прекрасна виставка. Заходьте.
З повагою,-
Борис Дєдов,
Заслужений діяч мистецтв України.
Шановний Василю Григоровичу !
В інтернет-газеті «Сіверщина» від 2 жовтня ц.р. поміщено статтю за Вашим підписом під назвою «Як посварилися Семен Бельман з Борисом Дєдовим».
Оскільки деякі положення цієї статті суттєво зачіпають мої життєві інтереси як митця, громадянина і добропорядної людини, змушений звернутись з даною заявою.
Я дійсно вчився в одному класі з громадянином Бельманом С., проте ніколи ми з ним не сварились, оскільки не товаришували і ніяких контактів не підтримували. Спільних інтересів у нас немає і говорити мені з цією людиною немає про що.
Більша частина Вашої статті ґрунтується на тому, що розповів Вам Бельман або інші особи. Не бажаючи втягувати себе і Вас у позбавлену смислу брудну дискусію, мушу заявити, що ніколи я не використовував ніякого адміністративного тиску для вирішення творчих проектів. Я не буду заперечувати особистого знайомства з багатьма колишніми та нинішніми високопосадовцями на ниві мистецтва, але вважаю, що як митець я можу цим тільки гордитися. Переконаний, що мистецтво – це сила, яка дійсно може зрушити гори з місця. Але на тому зась. Закону я не порушував. Доречі, якщо Бельман С. або хтось інший говорив, що я робив безкоштовні послуги високопосадовцям нашої держави – не вірте, це неправда, ніяких доказів цьому немає і бути не може.
Щодо орендування кількох залів художнього музею ім. Галагана, то очевидно, Василю Григоровичу, що Вас свідомо ввели в оману. Організація «Пласт-Арт» дійсно орендує ці площі на підставі укладеного в законний спосіб договору оренди, регулярно і в повному обсязі сплачує художньому музею орендну плату, яка неспівставима і є набагато більшою, ніж, скажімо, доходи художнього музею від продажу квитків. Орендовані приміщення в момент укладання договору були в занедбаному стані і протягом кількох років ремонт в них вівся лише за рахунок «Пласт-Арту». А виставки сучасного мистецтва, які постійно діють, в дійсності приваблюють набагато більше відвідувачів, ніж власне сам художній музей, який уже, мені здається, виставив усі свої фонди в залах і більше йому виставляти нічого. Фламандські художники (в основному маловідомі або ж у копіях) там доречи теж експонуються і кожен може їх побачити. Досягнення ж «Пласт-Арту» на ниві мистецтва, пропаганда культури, відвідування його залів видатними людьми нашої держави займуть забагато місця, кому цікаво – зверніться до мене, я все розповім.
Один маленький штрих – я не маю ніякого відношення до покриття даху очеретом на будинку музею в Мотронівці. Ці роботи на вимогу місцевої адміністрації виконували місцеві робітники з Борзнянського району і виконали їх дійсно неякісно, я про це також шкодую, але, повторюю, це до мене відношення не має.
Взагалі, доведена до Вас інформація чимось подібна до рейдерського захоплення чужого майна, чим так славиться наша сучасність, оскільки має на меті внести розбрат у відносини працівників культури, які і без цього є складними.
Тепер про головне. Висловлені у статті судження з чужих слів принижують мою честь і гідність. Тому на підставі ст. 30 Закону України «Про інформацію», ст. 37 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», прошу опублікувати мою відповідь у виді даної заяви в інтернет-газеті «Сіверщина». Ця публікація являється моїм правом, передбаченим імперативною нормою вказаних Законів.
І насамкінець. Мистецтво прекрасне. Величне. Неосяжне. Всепроникаюче. Здатне розбудити душу кожного. Мистецтво – це любов. До себе. До родини. До своєї країни. Тільки Бог, любов і мистецтво в душі кожного допоможуть нам усім здолати сьогоденні труднощі.
У нас відкрилась нова прекрасна виставка. Заходьте.
З повагою,-
Борис Дєдов,
Заслужений діяч мистецтв України.
| Читайте також |
| Коментарі (0) |