Головна › Новини › ПОГЛЯД
БІЛОРУСИЗАЦІЯ ЧИ ІМІТАЦІЯ?
07-Квіт-11 920 0.0 0
Інформацію про те, що в Білорусі почали переводити діловодство на білоруську мову, доволі широко подали засоби інформації України. Захотілося більш детально дізнатися про цю білоруську новацію. Добре, що я маю давні й добрі стосунки з колегами — членами Білоруської асоціації журналістів, незалежного об’єднання працівників медіа, альтернативного провладній Спілці журналістів Білорусі.
Зокрема, чимало років спілкуюся з головою Гомельської організаціїх БАЖ паном Анатолем Гатовчицем, його дружиною Марією Шимановською — обоє добре знані в Білорусі журналісти.

І залишається лише подякувати пані Марії, яка детально описала мовну ситуацію в Білорусі. Її матеріал (у перекладі) й пропоную читачам. Як ми ще мало поінформовані про сьогодення Білорусі! По-друге, буде дуже прикро, якщо і наші правителі згадуватимуть про національні інтереси, мову, культуру лише через те, що “Віктор Федорович посварився з Дмитром Анатолійовичем і Володимиром Володимировичем”, не поділивши якогось комбінату чи газопроводу.

Довідка. Президент Білорусі Олександр Лукашенко через рік після свого обрання (у травні 1995 року) провів у країні референдум, в результаті якого російська мова одержала в Білорусі статус другої державної мови. У результаті інтенсивної русифікації кількість міських білоруськомовних шкіл практично було зведено нанівець. Основна зона викладання в школах білоруською мовою зосередилася в сільській місцевості. На початок 2008 року всього в білоруськомовних школах навчалося 195 тисяч 592 дітей (18,4%), при цьому в містах цей показник становив лише 1,9%. Діловодство в Білорусі також було переведене на російську.

Петро АНТОНЕНКО

Коментар з Білорусі

Шаноўны Пятро Якаўлевіч! Была вельмі ўсцешана, атрымаўшы Ваш допіс, і з радасцю адказваю на яго. Не толькі таму, што заўсёды гатовая дапамагчы Вам і не чужой мне Украине, але і таму, што вельмі балючая гэта для беларусаў тэма – моўная.
З павагай — Марыя Шыманоўская,
Гомель

БАГНЕТ АСИМІЛЯЦІЇ

Інформацію про те, що недавно призначений головою Гродненського облвиконкому Семен Шапіро почав проводити засідання-наради білоруською мовою, а також рекомендував своїм співробітникам спілкуватися між собою і з відвідувачами рідною мовою, опублікували всі недержавні газети Білорусі та деякі Інтернет-сайти.
Звичайно ж, треба тільки радіти почину голови Гродненської виконавчої влади. Але в мене ця радість з домішкою такої гіркоти!

Серце болить, що в моїй рідній Білорусі мою рідну мову не просто знищують. Білоруська мова для тих, для кого Білорусь не більше, ніж територія проживання, — постійна тема для торгу, знущань, спекуляцій і багато чого іншого. Дивлячись, що для них актуальне в даний момент. Ось посварилися Олександр Григорович з Дмитром Анатолійовичем і Володимиром Володимировичем (персонажів трохи більше, ніж у безсмертного Миколи Васильовича) — і тут раптом у білоруських верхах знадобилася білоруська мова. Не знаю точно, як там формулювали нове завдання, але, думаю, що смисл міг бути й приблизно таким: ми — країна, з усім своїм, у нас навіть своя мова є. І думаю я так тому, що яким би культурним та інтелігентним не був Семен Шапіро, він дуже і дуже залежна людина. Не може він сам на таке зважитися. Адже ще зовсім недавно його призначали на посаду міністра сільського господарства. І там він починав працювати старанно, навіть були невеликі успіхи. Великих за лічені місяці досягти було неможливо. Як писав один наш колега, оцінюючи зусилля міністра Шапіро та труднощі, з якими тому довелося боротися, “якщо б навіть у Семена Шапіро голова була квадратна”, і то не зміг би він швидко реформувати білоруське сільське господарство, страшенно занедбане, таке, що не має нині жодних короткотермінових і стратегічних планів перебудови й облаштування життя села.

Чому Семена Шапіро стрімко перемістили з крісла міністра в крісло голови облвиконкому, невідомо. Може, за те, що не “тикав” людям, не принижував їх, а говорив нормальним тоном і нормальною мовою? Мова та тоді була російською, принаймні у тих телерепортажах, де звучав голос Семена Шапіро. А обрати місцем мовного експерименту Гродненський облвиконком і його керівника Семена Шапіро могли тому, що знає мову, добре вчився в школі. І на публічних заходах буде говорити грамотно, а не смішити людей.

Тому я боюся, що це просто чергова кампанія. З розряду “наша відповідь Чемберлену”. Не можуть білоруські чиновники в теперішніх умовах наважуватися на якісь вчинки з гучними публічними наслідками. Тим більше, що саме чиновники з радістю кинулися знищувати білоруську мову скрізь, де можливо, після згаданого у цій інформації референдуму, результатом якого стала так звана “двомовність”. Немає ніякого двомовності! Скрізь панує російська мова. Руками тих же чиновників знищені майже всі білоруські школи. В усякому разі в Гомельській області таких явна меншість, та й ті переважно в сільській місцевості. У Гомелі залишилася лише одна 36-а школа (білорусько-слов’янська гімназія), але і в ній у цьому навчальному році лише один клас навчається білоруською мовою.

На початку 1990-их років у Гомелі білоруською мовою навчалося 74 відсотки першокласників, але вже у 2005 році — тільки 0,74 відсотка. Білоруську мову діти вчать у школі нарівні з англійською, німецькою, французькою. У Білорусі немає жодного вищого навчального закладу, де навчання ведеться білоруською мовою!

Людина, що говорить білоруською мовою, в Гомелі викликає, м’яко кажучи, здивування. Ось приклади. Знайомий розповідає: “Заходжу в магазин, бачу — продавщиця начебто знайома. Кажу: “Мені ваша твар знайома”. Відповідь (російською): “Сам ты тварь”.

Ось інший приклад. Невеликий кіоск “Белсоюзпечати” на вулиці Радянській, центральній у Гомелі. Дідусь з онукою запитують “часопис”. Продавець відповідає: “Часописа” нет¸есть “журнал”.

Дійшло до того, що газета “Гомельская праўда “, яка ще на початку 1991 року була білоруською і тираж суботнього номера міг перевищувати сто тисяч, стала повністю російськомовною. Білоруською — хіба що рідкісні публікації про літературні події. Навіть інформацію про День білоруської писемності друкують російською.

А нещодавно журналістка цієї газети зважилася на експеримент: тиждень намагалася говорити білоруською. Потім описала свої страждання в статті під назвою “Do you speak на беларускай мове?”

Повністю статтю читайте в газеті "Сіверщина" за 7 квітня




Теги:мова, Гомель, Білорусь, П.Антоненко


Читайте також



Коментарі (0)
avatar