Біла круча
Чоловікові нарешті дали 10 днів відпустки. Співпало із закінченням моєї.
Вибралися перед його від'їздом на Білу кручу, хоч небо й переконливо погрожувало грозами з двох напрямків. От ця Біла круча! Вона знову обсипалася, потопила дебелі сосни, що росли на її схилах, утворила піщані каньйони над Десною і викинула купу всякого цікавого з глибин своїх білих пісків. Викинула купу обпалених битих керамічних горщиків, кахлів з фрагментами красивого геометрично-рослинного орнаменту, цегли і кісток. Хтось там вже все те склав в купку.
Мене вразила непоказна спочатку цегла. ВСІ знайдені уламки мали рисунок - борозенки від пальців. Мимоволі уявляєш цей момент процесу виготовлення цеглини - ось давній, для нас безіменний, майстер сформував з глини виріб, утрамбував у дерев'яну форму і залишив цей свій унікальний підпис - доріжки пальцями. Можу закластися, що на деяких цеглинах борозенки зроблені пальцями правої руки, а на інших - лівими 🙂
Цікаво, що всі ці знахідки виходять з гори лише в одному місці. І майже під самою поверхнею кручі можна розгледіти культурний шар з уламками кераміки і цегли.Навіть в нірках берегових ластівок.
Я вже про це колись писала... Тоді моя уява блукала між таємницями і якимись історичними припущеннями, які просили археологічних розвідок. Нині в мені багато прагматизму і я не вигадую довкола цих вікових решток фантастичних історій. Хоч і можна. Наприклад, про якісь обрядові поховання. Ритуальне вбивство. Про торгівця керамікою, який втонув з упряжжю, як колись припускав письменник і краєзнавець Микола Адаменко, - коли менше 10 років тому з кручі вимило велику кістку, подібну до лопатки коня. А може, тут відбулися якісь моторошні події, адже неподалік був монастир з темною легендою про монахів-гвалтівників. Монастир було закрито, а цеглу і кахлі ще довго селяни розбирали для своїх нужд. Тим більше, що торік в піску знайшовся людський череп - міг належати комусь, хто віз те монастирське добро крутосхилом й загинув у воді. Словом, можна себе не обмежувати.
Одначе, скачучи по білому піску, як героїня Шерліз Терон у "Верхівковому хижаку" (досить високо і в деяких місцях важкодоступно), я і мій прагматизм раптом придумали розгадку всіх цих страшних і цікавих знахідок... А що як це просто якесь середньовічне сміттєзвалище! Скидали люди непотріб в яму, Десна, що постійно перебуває в стані зміни русла, замулювала під час великих повеней, так і утворився культурний шар, який нині ріка оприявлює. Версія на любителя, як-то кажуть, але теж має право бути. 🙂
Можливо, ця біла Гора покаже нам ще щось цікаве колись, бо що тут лишень не знаходили - рештки мамутів, скіфські стріли, ямкову кераміку, козацькі люльки... Може, тут ще відкриється той міфічний підземний прохід під Десною, що викопали монахи в ХVIІ ст. на інший берег ріки і в якому сховали скарби....
А загалом сюди варто їхати не за тим, щоб опановувати висоту, а просто для відпочинку душею на віддалі від людей, токсичних соцмереж, реалій життя. Бо, як вважав Евола, там, де гора і вода зустрічаються, там - місце сили. Взагалі, мені здається і так відчувається, зараз треба частіше вибиратися зі стін до чогось живого і так забуватися й шукати бодай якісь сенси...
Ольга ЯРМУШ
Вибралися перед його від'їздом на Білу кручу, хоч небо й переконливо погрожувало грозами з двох напрямків. От ця Біла круча! Вона знову обсипалася, потопила дебелі сосни, що росли на її схилах, утворила піщані каньйони над Десною і викинула купу всякого цікавого з глибин своїх білих пісків. Викинула купу обпалених битих керамічних горщиків, кахлів з фрагментами красивого геометрично-рослинного орнаменту, цегли і кісток. Хтось там вже все те склав в купку.
Мене вразила непоказна спочатку цегла. ВСІ знайдені уламки мали рисунок - борозенки від пальців. Мимоволі уявляєш цей момент процесу виготовлення цеглини - ось давній, для нас безіменний, майстер сформував з глини виріб, утрамбував у дерев'яну форму і залишив цей свій унікальний підпис - доріжки пальцями. Можу закластися, що на деяких цеглинах борозенки зроблені пальцями правої руки, а на інших - лівими 🙂
Цікаво, що всі ці знахідки виходять з гори лише в одному місці. І майже під самою поверхнею кручі можна розгледіти культурний шар з уламками кераміки і цегли.Навіть в нірках берегових ластівок.
Я вже про це колись писала... Тоді моя уява блукала між таємницями і якимись історичними припущеннями, які просили археологічних розвідок. Нині в мені багато прагматизму і я не вигадую довкола цих вікових решток фантастичних історій. Хоч і можна. Наприклад, про якісь обрядові поховання. Ритуальне вбивство. Про торгівця керамікою, який втонув з упряжжю, як колись припускав письменник і краєзнавець Микола Адаменко, - коли менше 10 років тому з кручі вимило велику кістку, подібну до лопатки коня. А може, тут відбулися якісь моторошні події, адже неподалік був монастир з темною легендою про монахів-гвалтівників. Монастир було закрито, а цеглу і кахлі ще довго селяни розбирали для своїх нужд. Тим більше, що торік в піску знайшовся людський череп - міг належати комусь, хто віз те монастирське добро крутосхилом й загинув у воді. Словом, можна себе не обмежувати.
Одначе, скачучи по білому піску, як героїня Шерліз Терон у "Верхівковому хижаку" (досить високо і в деяких місцях важкодоступно), я і мій прагматизм раптом придумали розгадку всіх цих страшних і цікавих знахідок... А що як це просто якесь середньовічне сміттєзвалище! Скидали люди непотріб в яму, Десна, що постійно перебуває в стані зміни русла, замулювала під час великих повеней, так і утворився культурний шар, який нині ріка оприявлює. Версія на любителя, як-то кажуть, але теж має право бути. 🙂
Можливо, ця біла Гора покаже нам ще щось цікаве колись, бо що тут лишень не знаходили - рештки мамутів, скіфські стріли, ямкову кераміку, козацькі люльки... Може, тут ще відкриється той міфічний підземний прохід під Десною, що викопали монахи в ХVIІ ст. на інший берег ріки і в якому сховали скарби....
А загалом сюди варто їхати не за тим, щоб опановувати висоту, а просто для відпочинку душею на віддалі від людей, токсичних соцмереж, реалій життя. Бо, як вважав Евола, там, де гора і вода зустрічаються, там - місце сили. Взагалі, мені здається і так відчувається, зараз треба частіше вибиратися зі стін до чогось живого і так забуватися й шукати бодай якісь сенси...
Ольга ЯРМУШ
| Читайте також |
| Коментарі (0) |