реклама партнерів:
Головна › Новини › КУЛЬТУРА
"Безумці" -- нова книга про любов чернігівців
30-Лис-12 1788 5.0 2
Щойно побачила світ книга Барбари Редінґ (не напружуйтесь -- це українська ваторка, що ховається за таким імпортним псевдонімом) про любов Михайла Коцюбинського і Олександри Аплаксіної. Вашій увазі -- уривок рецензії з сайту "Буквоїд".
Історію кохання Михайла Коцюбинського й Олександри Аплаксіної ніхто не засекречував архівним пилом, могильною плитою, спаленими листами, щоденниками і спогадами. Не велися (?) розмови про розтлінно-дидактичну мораль, не спліталися міфи (?) про Олександрину втрату зору, яку відбувала свого часу мати Коцюбинського, не (?) розводили руками про факт заборони Віри-дружини пускати Аплаксіну-коханку до катафалку – для одної – чоловіка – для іншої – коханця...

Історія вміє чекати. І повторюватись. Чекати, поки не повториться в чиїйсь свідомості – свідомості обраного. Обраної. Сьогодні їхня драма реанімувалася новим диханням у тексті Барбари Редінґ «Безумці».

Роман письменниці можна назвати романом-«реплікою», викладеною на майже двохстах сторінках. Це, свого роду, діалог, позбавлений чоловічого голосу, але не чоловічого адресата. Власне останній, в особі Михайла Коцюбинського, переважає над самою адресанткою, в персоні Олександри Аплаксіної. Його аурою позначена кожна думка, навіть, якщо вона не про нього, навіть, якщо текстові пасажі стосуються прання, їжі, деталей одягу, описів вулиць, міст, сіл, островів etc.

А може, це була зовсім не любов. Лише хвороблива прив’язаність до старшого (на 16 років) чоловіка, у якому побачила колись давно померлого батька. З яким могла називатися «дитинкою»: «Дорога моя дитинка, єдина, кохана...», «Твоя дитинка у світло-жовтій сукенці й усміхається». Може, зупинення на ньому – єдиний сенс перебування у прісному просторі сірого бюро й не менш сірого дому. Може, «бути з ним» – варіант взаємин зі світом власного Я, власного не-Я. Може, це форма мазохістичного безумства – кохати одруженого чоловіка, батька чотирьох маленьких дітей – «...ясно усвідомлювала, що можливі стосунки в невеличкому місті з одруженим чоловіком – це безум. А чи я – безумна? А чи безумний ти?.. Відчувала колосальної сили потяг до тебе. Й притлумляла. І не дозволяла». Може, їхнє кохання – занедбаний плід вищого задуму: «Мені лише шістнадцять, і я бачу сни, що мені не належать: я не знаю ні такої місцевості, ні таких розташувань», «Я вже живу тобою, хоча ще кілька років ми не знайомі», «Хоча поки і досі ми не знайомі, ти вже видаєшся Моїм ». Може, так має бути – відчувати все, що з ним відбувається, жити ним – не собою, і разом з тим, мати «відчуття повної неприсутності (марності) у твоєму житті. <...> Коли ані доступу, ані приступу до твоєї реальності, від якої віддалена тисячами світів, що холодно й відчужено сприймають найменші прояви мого наближення до тебе», усвідомлювати його егоїстину чоловічу природу, надіючись на прозріння: «Якби ти знав, що я почуваю насправді, якби ти тільки міг уявити цю кровотечу безуму в моїй голові, якби...».

Такі версії на сторінках роману Барбари Редінґ лише можливі можливості – не більші й не менші, ніж інші версії внутрішнього театру Аплаксіної-Коцюбинського, очима Олександри-(Барбари).


Допомога проекту СІВЕРЩИНА - благодійний внесок

Теги:нові книги, любов, Безумці, Михайло КОЦЮБИНСЬКИЙ


Читайте також



Коментарі (2)
avatar
1
Копатися в чужій білизні, плодити та розповсюджувати плітки - наша національна риса.
Невже це одне з завдань "Просвіти", пане Василю?
avatar
2
Чому мовчите, пане Василю?
Чи Ви стали прихильником Бузини, що знущається над Шевченком? І тепер взялися за іншого класика української літератури?
Вам що - недоступне те високе і велике, що зробило їх класиками, і Ви опустилися до того, що Вам доступніше?
avatar