Без Віталія Шевченка Україна слабша
Сьогодні Віталієві Шевченку сповнилося б 65 років. Без Віталія Шевченка Україна слабша. Він зробив, що міг – і передав естафету нам.
Жаль, що про нього не можна писати в теперішньому часі. Він був сповнений спокою і відваги, самодостатності і простоти, за якою ховалися глибини професіоналізму, порядності і недекоративного патріотизму. Я особисто вдячний йому за те, що йому вдалося зрушити з мертвої точки питання квот на українську пісню та українську мову. Історія, яку я знаю зсередини.
Саме він ініціював рішення Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення від 14 квітня 2004 року «Про виконання законодавства України щодо мови телерадіопередач і програм», після чого щелепоязичні телеканали і радіостанції були змушені підписувати меморандуми.
Він, будучи заступником голови Нацради, зумів протиснути голову цього органу, людину Кучми Бориса Холода. Тоді цей «державний діяч» (який чомусь представляє Україну в Мінську) намагався своїми заявами про неконституційність рішення налякати Нацраду в особі Віталія. Але як можна голою ср..ю налякати озброєного тонкими пружними списами їжака і буй-тура в одній особі? Тоді ціла Адміністрація Президента вдалася до брехні про юридичний висновок, якого насправді не було, і я це довів у статті «Брехня з печаткою». http://www.umoloda.kiev.ua/number/230/187/8199/
Я був кревно зацікавлений у цій історії. Бо, очолюючи мовний сектор Кабміну в 2001 році, мав підготувати віце-прем'єрові відібрані для фінансування проекти з перших в українській історії після 1991 року 25 млн. гривень. На мою вимогу Міносвіти надіслало звіт про виділені кошти. Але на серпень 2001 року (коли я був звільнений з посади через 6 годин після прес-конференції в УНІАНі, на якій я повідомив, що новий уряд збирається зачистити мовний сектор) уряд виділив мізерну суму. Через якийсь час я додав кошти з різних проектів й оприлюднив цю суму, 2,13 млн. грн.
Яким же було моє здивування в 2003 році, коли Рахункова палата провела аудит усіх центральних органів виконавчої влади щодо виділених 25 млн. на мову й оприлюднила ту саму цифру, що й я восени 2001 року. На підставі цього розслідування Рахункова палата ухвалила офіційне рішення і надіслала в усі органи державної влади з конкретними рекомендаціями, як забезпечити українській мові конституційний статус у всіх сферах життя.
Цей документ з конкретними рекомендаціями Нацраді одержав і В. Шевченко. І тоді закрутилося. І вже важко було радіостанціям відмовляти українським виконавцям на підставі якогось ефемерного «неформату». Якщо б на місці Віталія опинився якийсь інший чиновник, Нацрада можливо проігнорувала б офіційний документ Рахункової, як це зробили більшість міністерств. Це був надзвичайно важливий психологічний крок у ламанні моксельської стіни...
Кожна людина, навіть якщо вона в самотині, але переконана у власній правоті, ці стіни руйнує. Таких, як Віталій Шевченко замало, їх нам бракує, тому маємо нині зеленських, які розраховують хапонути 21 липня більшість, призначити свій уряд, який матиме рік імунітет, встигнути щось заграбастати, якусь там нафту чи банк і телеграф, і встигнути накивати п'ятами – хто встигне, хто ні…
Україна і їх перетравить. Але нам потрібно більше Віталіїв Шевченків.
Це прекрасне фото, яке передає суть Віталія, запозичив в Оксани Шевченко.
Тарас МАРУСИК
Жаль, що про нього не можна писати в теперішньому часі. Він був сповнений спокою і відваги, самодостатності і простоти, за якою ховалися глибини професіоналізму, порядності і недекоративного патріотизму. Я особисто вдячний йому за те, що йому вдалося зрушити з мертвої точки питання квот на українську пісню та українську мову. Історія, яку я знаю зсередини.
Саме він ініціював рішення Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення від 14 квітня 2004 року «Про виконання законодавства України щодо мови телерадіопередач і програм», після чого щелепоязичні телеканали і радіостанції були змушені підписувати меморандуми.
Він, будучи заступником голови Нацради, зумів протиснути голову цього органу, людину Кучми Бориса Холода. Тоді цей «державний діяч» (який чомусь представляє Україну в Мінську) намагався своїми заявами про неконституційність рішення налякати Нацраду в особі Віталія. Але як можна голою ср..ю налякати озброєного тонкими пружними списами їжака і буй-тура в одній особі? Тоді ціла Адміністрація Президента вдалася до брехні про юридичний висновок, якого насправді не було, і я це довів у статті «Брехня з печаткою». http://www.umoloda.kiev.ua/number/230/187/8199/
Я був кревно зацікавлений у цій історії. Бо, очолюючи мовний сектор Кабміну в 2001 році, мав підготувати віце-прем'єрові відібрані для фінансування проекти з перших в українській історії після 1991 року 25 млн. гривень. На мою вимогу Міносвіти надіслало звіт про виділені кошти. Але на серпень 2001 року (коли я був звільнений з посади через 6 годин після прес-конференції в УНІАНі, на якій я повідомив, що новий уряд збирається зачистити мовний сектор) уряд виділив мізерну суму. Через якийсь час я додав кошти з різних проектів й оприлюднив цю суму, 2,13 млн. грн.
Яким же було моє здивування в 2003 році, коли Рахункова палата провела аудит усіх центральних органів виконавчої влади щодо виділених 25 млн. на мову й оприлюднила ту саму цифру, що й я восени 2001 року. На підставі цього розслідування Рахункова палата ухвалила офіційне рішення і надіслала в усі органи державної влади з конкретними рекомендаціями, як забезпечити українській мові конституційний статус у всіх сферах життя.
Цей документ з конкретними рекомендаціями Нацраді одержав і В. Шевченко. І тоді закрутилося. І вже важко було радіостанціям відмовляти українським виконавцям на підставі якогось ефемерного «неформату». Якщо б на місці Віталія опинився якийсь інший чиновник, Нацрада можливо проігнорувала б офіційний документ Рахункової, як це зробили більшість міністерств. Це був надзвичайно важливий психологічний крок у ламанні моксельської стіни...
Кожна людина, навіть якщо вона в самотині, але переконана у власній правоті, ці стіни руйнує. Таких, як Віталій Шевченко замало, їх нам бракує, тому маємо нині зеленських, які розраховують хапонути 21 липня більшість, призначити свій уряд, який матиме рік імунітет, встигнути щось заграбастати, якусь там нафту чи банк і телеграф, і встигнути накивати п'ятами – хто встигне, хто ні…
Україна і їх перетравить. Але нам потрібно більше Віталіїв Шевченків.
Це прекрасне фото, яке передає суть Віталія, запозичив в Оксани Шевченко.
Тарас МАРУСИК
| Читайте також |
| Коментарі (0) |