реклама партнерів:
Головна › Новини › СУСПІЛЬСТВО
Без храму...
04-Лис-20 578 0.0 0
Сьогодні в моїй Авдіївці - храм. Як правило, від школи до моста вирував ярмарок, авдіївці виглядали храмових, вносячи з сіней та погребів сивий захолод, дістаючи з печей налисники, лисніючі від домашнього масла, голубці та кашу - о, таку кашу, як в Авдіївці на храм, я їв тільки один раз ув Олешні - жовтющу від жовтків, розсипчасту і солодку... А ще пироги викутують із лежанок, вносять "шуби" та всякі новомодні салати, дістають із смальцю ковбаси та ковбики... А головне - це спілкування.

Пригадую, як храмували в нас дядьки та тітки - статечно віталися, ручкаючись, та після розмов про погоду і дорогу, балакали про хазяйство і батько вів братів показувати щось - чи то посаджене, чи то куплене... А після храмового обіду обов'язково щось баба Лисаветка чи мама Софія замотувала кожному храмовому - як правило, це були пироги.

Батьки давно вже спочивають поруч з бабами на мОгилках біля тракторної. Там же й інші родичі - хресний Іван, якого в селі прозивали чомусь Ґенец, його жінка Марія Дем'янівна, тітка Анюта і дядько Дмитро РоманОвичі, баби - якісь далекі родички, що прозивані були іронічно Царицями (так і не вийшли заміж на повоєнному безчоловіччі, а скупі були до черствого хліба замість свіжого), а ще, осторонь - дід Іван, якого вбили партизани. Біля баби Лисаветки - її сестра, баба Мар'я, тої невістка Горпина...

Храмування я починав з провідування родичів. Цього року для мене храму не буде - ковід зробив небажаним візит. А так хотілося сину показати мОгилки наших родичів, хати на Чепурнівці та в Лузіках, де я жив, школу, де вчився, лікарню, біля якої юна баба Лисаветка, 1905 року народження, садила липи, рештки економії Скоропадського, "хату Адамчика", Понорницький шлях, Білишину вуличку, де водилися раказори, і Поділ, четверту бригаду, де я навчився їздити на коні верхи і запрягати його...

Син, звичайно, був і раніше в селі, але малим. Таким малим, що півень був йому вище колін і він гордо казав: "Мама, до мене півень підходив, а я й не боявся!" :)

Хотілося показати і церкву. Власне, про церкву більше - вона, звісно, ікони Казанської Божої Матері. І церкві тій більше ста років. Але мій земляк, однопартієць і хороший старший друг, попри те, що числить себе атеїстом, Іван Захарович Чех якось сказав: "Не може бути, щоб церква була історично Казанською - до чого ця Московія до нашої Авдіївки?!". Заінтригував і дійсно - виявляється, історично в Авдіївці церква була посвячена Різдву. Але була дерев'яною і коли згоріла - правітєльствующій Синод постановив нову церкву посвятити російській іконі.

Русифікація настільки в'їлася в нас, що не відідрати повністю. А треба!
Із храмом вас, авдіївці!

Василь ЧЕПУРНИЙ


Допомога проекту СІВЕРЩИНА - благодійний внесок

Теги:русифікація, народні звичаї, храм, Василь Чепурний, Авдіївка


Читайте також



Коментарі (0)
avatar