Банка з бринзою

В січні ми булии в Карпатах - Артем катався на лижах а я спала в дерев’яному будиночку, де смереки лізли лапами в вікна.

А коли їхали назад то втрапили на якийсь базарчик, де ходили коти, і купили там бринзу в банці.
«Нащо нам це?!» - казала я. «От настане червень - казав Артем - На Лук'янівці будуть дешеві помідори….»

А потім був лютий і я кричала - давай все-таки їхати і збирала дітей і діти їли обід, сніданок чи вечерю хапком, а потім була Буча та сама і ми не могли звідти вирватись і вирвались дивом.

А потім був березень і кільце кругом Києва стискалося, а Чернігів був оточений.

І було темно, вічно темно через затемнення і холодно, і постійні тривоги, підвали, ракетні удари, пожежі.
І я не взяла з Києва нічого, крім лептопа і документів.

А потім вони відійшли і ми приїхали в Київ на самому початку квітня, і йшли пішки додому від вокзалу бо нічого не їздило - через блок-пости, окопи на клумбах.

А вдома досі стояла їжа, дітьми не доїдена і речі розкидані і прання сохне вже місяць.
І я багато плакала і прибирала

А потім настав травень. І червень. І на Лук'янівці з’явились помідори.
І Артем дістав з холодильника банку з бринзою.

Олена ЗАХАРЧЕНКО