Багряний і Солженіцин, "Бабин яр" і Голодомор
Цьогорічний Оскар росіянам нагадує ситуацію з Багряним і Солженіциним.
Багряний розповідав світові про жахи радянських таборів і тюрем з 1944 року. Українці видали за кордоном "Сад Гетсиманський", "Тигроловів", "Чому я не хочу вертатись до СССР" англійською, німецькою, французькою в 50-60-тих роках. Але іноземці не чули. Натомість вони зачекали років 20, коли на цю тему написав росіянин Солженіцин і почали носитися з ним, як курка з яйцем. Нобелівську премію йому вручили «За моральну силу, з якою він додержувався непорушних традицій російської літератури».
І прямо зараз в книгарнях за кордоном можна купити "Архіпелаг ГУЛАГ" Солженіцина хоч англійською, хоч німецькою, хоч французькою, але ви не знайдете там сучасних перевидань творів Івана Багряного.
А тим часом "харошіє русскіє" працюють в інтересах Москви, навіть коли вони критикують російську політику. Так Солженіцин викривав в своїх творах злочинний радянський режим, але його твори спрацювали на пожвавлення інтереса до РФ і на поліпшення уявлень про російський народ в очах іноземців. Саме на Солжениціна посилався один знайомий швейцарський професор, коли в 2014 році виправдовував напад Російської федерації на Україну.
Ось так і з цим Оскаром, як і з багатьма попередніми "Оскарами" росіянам.
--------------------------------------------------------------------
Але тут питання і до так званої "української культурної дипломатії".
Згадалася мені розмова від 24 листопада 2024 року з Олегом Коцюбою - Директором Українського інституту в Гарварді, який друкує переклади українських книг англійською мовою, але відмовився друкувати твори Івана Багряного.
- Пане Коцюба, які художні твори про Голодомор ви надрукували англійською? Пересічні громадяни не читають наукових статей, вони читають художню літературу. Про Голокост ви, наприклад, розповідаєте пересічному читачу віршами Кіяновської та зворушливими ілюстраціями, які мають зачепити читача на емоційному рівні.
- Ну ми ж не агенція з виконання ваших замовлень - ми маємо власну візію того, які підходи використовувати для ефективної розповіді про ті чи інші моменти української історії у різних форматах. Ми також знаємо те суспільство, в якому живемо, і що спрацьовує. Збірка ж Маріанни Кіяновської - це геніальна річ, могутня розповідь про людське страждання. Страждання і мученицьку смерть наших людей, до речі - українських євреїв. Ця розповідь не заперечує Голодомор і не займає його місце - вона розширює простір нашого співпереживання горя до наших сусідів, друзів і рідних. Бо ж ми просимо про таке також у інших - не лише щодо Голодомору, а й зараз, коли Росія у геноцидальний спосіб знищує українців.
- Ця книга зайняла місце книги, яка могла б розповісти світу про українців. Якщо ви хотіли розповісти "про людське страждання", то чому не "Сад Гетсиманський" Багряного, а "Бабин Яр" Кіяновської? Світ мало знає про страждання євреїв і Голокост?
- Зовсім не обов'язково, що одна книжка витіснила іншу - з чого ви це взяли? Тут у кожному випадку складна комбінація: перекладач (до нас із готовим перекладом звернулися самі перекладачі), пріоритети на конкретний момент, наші знання про якість («Жовтий князь» не найкраще, що розповідає про Голодомор, а видавати те, що відкинуть як слабкий мистецький твір, тільки наробить більше шкоди) і бюджети (подивіться на довжину двотомника Барки, а «Сад Гетсиманський» Багряного—це 172 500 слів: при звичайній вартості перекладу у 20 центів за слово, вартість лише перекладу буде 34,5 тис. дол, не кажучи про вартість редагування, дизайну і верстки, друку і розповсюдження).
Знову ж, ніхто і ніщо не заважає вам реалізовувати власну візію: беріть і видавайте переклади Барки і Багряного, особисто я буду дуже радий і вдячний, що ще хтось хоч щось на цьому полі робить. Якщо ні, то знайдіть 100 тис, дол., які потрібні для видання «Саду Гетсиманського» і я радо візьмуся за цей проєкт!
Успіху!
- А хто вам дав гроші на видання "Бабиного яру"? До речі, якщо у вас є гроші лише на друк коротких творів, то "Чому я не хочу вертатись в СССР?" Багряного і про історію України яскраво розповідає, і про Голодомор, і про колективізацію, і про репресії, і бюджет ваш не обтяжить. Не плануєте надрукувати?
- Усі, хто профінансував книжку Маріанни Кіяновської, зазначені у форзаці книжки - ви можете у будь-який момент це самі для себе прочитати.
Стосовно видання тих чи інших конкретних творів: ще раз кажу - беріть і видавайте. У вас, очевидно, є своя візія, що більше допомогло б Україні - от і реалізовуйте її, ніхто вас не зупиняє. А ми маємо свою візію і саме її будемо реалізовувати.
- Отже, не Український інститу в Гарварді вирішує, з якими творами української літератури варто познайомити іноземного читача, а замовник, що приносить вам книгу і гроші на її друк? А ви лише друкуєте її під вивіскою Українського наукового інституту в Гарварді? Я правильно зрозуміла?
- Ні, зовсім неправильно. Відкрийте книжку і подивіться, не полінуйтеся уже.
- Думаєте, у мене на столі лежить ця книга?
- То як же виглядає в Українському інституті в Гарварді процес відбору творів для перекладу і друку?
1. "Сад Гетсиманський" Багряного, який я запропонувала до друку, ви погодились прийняти до друку лише разом зі 100.000 доларів, бо він "занадто довгий".
2. В той же час, ви відмовляєтесь друкувати і коротке, дуже актуальне і насичене інформацією необхідною для розуміння історії України, звернення Багряного "Чому я не хочу вертатись в СССР?"
То що ж вирішальне під час відбору твору - гроші, які вам дадуть на друк, довжина тексту, чи його "нейтральність" і відсутність в ньому історичної правди про Україну?
- То вам ще й книжку дати в ручки і вголос прочитати, що там пише, можливо? Хочете критикувати, то вже не полінуйтеся домашню роботу виконати.
У нас свої критерії відбору тих чи інших проєктів до видання. Інколи неможливість видати якусь книжку зумовлена питанням високого бюджету, а інколи—низькою мистецькою якістю конкретного твору, про який ідеться. Ми даємо собі раду із прийняттям рішень самі, тому не турбуйтеся так за нас, будь ласка.
Конкретно «Сад Гетсиманський» ми готові розглядати, за наявності необхідних коштів, які суттєві. Ви готові такі кошти організувати? Ні? Ну то ідіть собі далі і троліть когось іншого, будь ласка, кому немає більше чого робити
- Чому ви не хочете надрукувати "Чому я не хочу вертатись в СССР?" Багряного?
- Тому що ми не аґенція з виконання ваших побажань - беріть і друкуйте, що вам заважає??
Марина ЗЕЛЕНЮК
Багряний розповідав світові про жахи радянських таборів і тюрем з 1944 року. Українці видали за кордоном "Сад Гетсиманський", "Тигроловів", "Чому я не хочу вертатись до СССР" англійською, німецькою, французькою в 50-60-тих роках. Але іноземці не чули. Натомість вони зачекали років 20, коли на цю тему написав росіянин Солженіцин і почали носитися з ним, як курка з яйцем. Нобелівську премію йому вручили «За моральну силу, з якою він додержувався непорушних традицій російської літератури».
І прямо зараз в книгарнях за кордоном можна купити "Архіпелаг ГУЛАГ" Солженіцина хоч англійською, хоч німецькою, хоч французькою, але ви не знайдете там сучасних перевидань творів Івана Багряного.
А тим часом "харошіє русскіє" працюють в інтересах Москви, навіть коли вони критикують російську політику. Так Солженіцин викривав в своїх творах злочинний радянський режим, але його твори спрацювали на пожвавлення інтереса до РФ і на поліпшення уявлень про російський народ в очах іноземців. Саме на Солжениціна посилався один знайомий швейцарський професор, коли в 2014 році виправдовував напад Російської федерації на Україну.
Ось так і з цим Оскаром, як і з багатьма попередніми "Оскарами" росіянам.
--------------------------------------------------------------------
Але тут питання і до так званої "української культурної дипломатії".
Згадалася мені розмова від 24 листопада 2024 року з Олегом Коцюбою - Директором Українського інституту в Гарварді, який друкує переклади українських книг англійською мовою, але відмовився друкувати твори Івана Багряного.
- Пане Коцюба, які художні твори про Голодомор ви надрукували англійською? Пересічні громадяни не читають наукових статей, вони читають художню літературу. Про Голокост ви, наприклад, розповідаєте пересічному читачу віршами Кіяновської та зворушливими ілюстраціями, які мають зачепити читача на емоційному рівні.
- Ну ми ж не агенція з виконання ваших замовлень - ми маємо власну візію того, які підходи використовувати для ефективної розповіді про ті чи інші моменти української історії у різних форматах. Ми також знаємо те суспільство, в якому живемо, і що спрацьовує. Збірка ж Маріанни Кіяновської - це геніальна річ, могутня розповідь про людське страждання. Страждання і мученицьку смерть наших людей, до речі - українських євреїв. Ця розповідь не заперечує Голодомор і не займає його місце - вона розширює простір нашого співпереживання горя до наших сусідів, друзів і рідних. Бо ж ми просимо про таке також у інших - не лише щодо Голодомору, а й зараз, коли Росія у геноцидальний спосіб знищує українців.
- Ця книга зайняла місце книги, яка могла б розповісти світу про українців. Якщо ви хотіли розповісти "про людське страждання", то чому не "Сад Гетсиманський" Багряного, а "Бабин Яр" Кіяновської? Світ мало знає про страждання євреїв і Голокост?
- Зовсім не обов'язково, що одна книжка витіснила іншу - з чого ви це взяли? Тут у кожному випадку складна комбінація: перекладач (до нас із готовим перекладом звернулися самі перекладачі), пріоритети на конкретний момент, наші знання про якість («Жовтий князь» не найкраще, що розповідає про Голодомор, а видавати те, що відкинуть як слабкий мистецький твір, тільки наробить більше шкоди) і бюджети (подивіться на довжину двотомника Барки, а «Сад Гетсиманський» Багряного—це 172 500 слів: при звичайній вартості перекладу у 20 центів за слово, вартість лише перекладу буде 34,5 тис. дол, не кажучи про вартість редагування, дизайну і верстки, друку і розповсюдження).
Знову ж, ніхто і ніщо не заважає вам реалізовувати власну візію: беріть і видавайте переклади Барки і Багряного, особисто я буду дуже радий і вдячний, що ще хтось хоч щось на цьому полі робить. Якщо ні, то знайдіть 100 тис, дол., які потрібні для видання «Саду Гетсиманського» і я радо візьмуся за цей проєкт!
Успіху!
- А хто вам дав гроші на видання "Бабиного яру"? До речі, якщо у вас є гроші лише на друк коротких творів, то "Чому я не хочу вертатись в СССР?" Багряного і про історію України яскраво розповідає, і про Голодомор, і про колективізацію, і про репресії, і бюджет ваш не обтяжить. Не плануєте надрукувати?
- Усі, хто профінансував книжку Маріанни Кіяновської, зазначені у форзаці книжки - ви можете у будь-який момент це самі для себе прочитати.
Стосовно видання тих чи інших конкретних творів: ще раз кажу - беріть і видавайте. У вас, очевидно, є своя візія, що більше допомогло б Україні - от і реалізовуйте її, ніхто вас не зупиняє. А ми маємо свою візію і саме її будемо реалізовувати.
- Отже, не Український інститу в Гарварді вирішує, з якими творами української літератури варто познайомити іноземного читача, а замовник, що приносить вам книгу і гроші на її друк? А ви лише друкуєте її під вивіскою Українського наукового інституту в Гарварді? Я правильно зрозуміла?
- Ні, зовсім неправильно. Відкрийте книжку і подивіться, не полінуйтеся уже.
- Думаєте, у мене на столі лежить ця книга?
- То як же виглядає в Українському інституті в Гарварді процес відбору творів для перекладу і друку?
1. "Сад Гетсиманський" Багряного, який я запропонувала до друку, ви погодились прийняти до друку лише разом зі 100.000 доларів, бо він "занадто довгий".
2. В той же час, ви відмовляєтесь друкувати і коротке, дуже актуальне і насичене інформацією необхідною для розуміння історії України, звернення Багряного "Чому я не хочу вертатись в СССР?"
То що ж вирішальне під час відбору твору - гроші, які вам дадуть на друк, довжина тексту, чи його "нейтральність" і відсутність в ньому історичної правди про Україну?
- То вам ще й книжку дати в ручки і вголос прочитати, що там пише, можливо? Хочете критикувати, то вже не полінуйтеся домашню роботу виконати.
У нас свої критерії відбору тих чи інших проєктів до видання. Інколи неможливість видати якусь книжку зумовлена питанням високого бюджету, а інколи—низькою мистецькою якістю конкретного твору, про який ідеться. Ми даємо собі раду із прийняттям рішень самі, тому не турбуйтеся так за нас, будь ласка.
Конкретно «Сад Гетсиманський» ми готові розглядати, за наявності необхідних коштів, які суттєві. Ви готові такі кошти організувати? Ні? Ну то ідіть собі далі і троліть когось іншого, будь ласка, кому немає більше чого робити
- Чому ви не хочете надрукувати "Чому я не хочу вертатись в СССР?" Багряного?
- Тому що ми не аґенція з виконання ваших побажань - беріть і друкуйте, що вам заважає??
Марина ЗЕЛЕНЮК
| Читайте також |
| Коментарі (0) |