Автостоп – це не тільки спосіб життя…
Автостопників у нинішньому суспільстві – тисячі, але авторів книжок з-поміж них обмаль. І не лише через те, що не всі автостопники майстерно володіють пером, чи то пак клавіатурою. Просто одна справа – побачити, і зовсім інша – запам'ятати, зафіксувати на папері, фотоапараті, диктофоні все те побачене й почуте. У чернігівського автостопника Олександра Волощука днями вийшла нова – вже третя! – книга про його подорожі. Звістку про це колеги послали йому у вигляді SMS. Олександр відгукнувся з… Беслана. Як ми й повідомляли, він тримає курс через Чечню, Дагестан, Кабардино-Балкарію до Ірану.
Ну а що ж книга? У неї промовиста назва – «Назустріч сонцю» (обсяг 312 стор. з фотографіями автора). Олександр Воло щук розповідає про свою 161-денну подорож 2008 року, яка кінцевою метою мала досягнення могили видатного мореплавця Вітуса Беринга на Командорських островах у Тихому океані.
Пішки, з важким рюкзаком за плечима Олександр Волощук подолав за кілька місяців цей тисячокілометровий шлях, рухаючись назустріч сонцю, тобто на Схід.
Його маршрут проліг через Магадан, покинуті уранові копальні Колими, покинуті міста, зимовий Байкал, Хабаровськ, Читу, бухту Командор тощо. І всюди наш автостопник шукав і без особливої напруги знаходив земляків-українців. Дійсно, нашого цвіту – по всьому світу.
Про всі ці зустрічі, побачене й почуте й розповідає нова книга мандрівника.
Попри те, що «Назустріч сонцю» далеко не художній твір, а місцями навіть сухувата документальна розповідь, читати її дуже цікаво. Автор майстерно ілюструє побачене й почуте численними історичними фактами, які він ретельно відібрав. Тож книга читається настільки легко, що відірватися від неї важко. Недарма одна з літніх читаток газети «Сіверщина», яка із захопленням прочитала попередні книги Олександра Волощука, порівняла його із знаменитим Дерсу Узала, героєм книжок Володимира Арсеньєва. Невипадково автор дякує чернігівськмоу товариству "Просвіта" та газеті "Сіверщина" -- голова "Просвіти" і редактор газети є не тільки інформаційним та моральним спонсором подорожі, але й редактором цього видання.
* * *
Довідка: Дерсу Узала (1849—1908) — мисливець, нанаєц (гольд), все життя прожив у тайзі. У нього ніколи не було домівки, він вічно жив під відкритим небом і тільки взимку влаштовував собі тимчасову юрту з коріння або берести. Він був головною діючою особою в романах В. К. Арсеньєва «Дерсу Узала» та «По Уссурийскому краю». Арсеньєв тривалий час жив у Батурині Бахмацького арйону.
Інеса ФТОМОВА
| Читайте також |
| Коментарі (0) |