Головна › Новини › ПОГЛЯД
Акценти з виборів, або Країна неусвідомлених проблем
05-Груд-10 1037 5.0 0
У України багато проблем. Багато надуманих, клішованих, розданих до вживання: на кухнях, в транспорті, в колективах.
Багато проблем, розкрили вибори, які щойно минули.
Що мають після виборів усвідомити технологи опозиційних партій?
Ось тільки кілька проблем, на які ніхто не звернув увагу. А мали б.

Змінилися електоральні групи

ПР вдалася до не нової, але ефективної технології затягування у сферу свого впливу місцевих еліт в помаранчевих (раніше) областях. Це додало можливості для перемоги (хоч дійсної, хоч сфальсифікованої – не губернатори ж давали результати на дільницях).
Принцип старий і впроваджувався уже в Стародавньому Римі. Якщо на бік Цезаря переходив хтось із знатних патриціїв, він переходив не сам, а з своїми вільновідпущениками і залежною клієнтелою. І вже кілька триб голосували, як треба, а не за якогось там Помпея. Тож на місцевих виборах це працює.
Чи спрацює це на виборах в парламент?
Не факт. Так, хтось проголосує за Івана Івановича в райраду, хоч його і біс попутав вступити в ПР. Бо ж Іван Іванович зможе допомогти з орендою… А за ПР на виборах парламентських хай голосують ті, кому це вигідно. А більшість людей захочуть "подякувати" Регіонам за Податковий кодекс...
Ті, хто сьогодні голосували за представника в райраду від ПР, не факт, що проголосують за іншого представника регіоналів у парламент. Рівень не той. Є рівні прийняття рішень. Є рівень зацікавленості місцевих еліт.
Мало хто помітив, що у опозиційних партій не було кого виставляти на мажоритарні округи до обласних рад. Тому що невелика кількість діяльних людей, які ще лишилися у сільських районах, цікавилися саме виборами до місцевих рад.
Більшість мажоритарників в обласних радах (принаймні, у Сумській області) від "Батьківщини", "Фронту змін" та й провладної ПР – жителі обласних центрів.
Закон наче б то і писався для того, щоб в обласних радах були представлені вихідці з районів. Але насправді "представниками" від районів стали обласні начальники.
Активну основу електоральної бази регіоналів у помаранчевих областях ще в січні складали дві електоральні групи.
Перша – це ті, кому незалежна Україна – не Батьківщина. Тому, що їх батьківщина – Росія. А Україна – малая родіна. Вони, за правило, її по-своєму люблять: з галушками, борщем і медовухою. Як частину чогось великого. Але "прийшли американські шпигуни і майданули народ". І ось, нарешті, "торжествує справедливість".
Друга – це консорції (об’єднання, клани) тих місцевих еліт, які були видавлені помаранчевими на маргінес у 2005 році. Вони сиділи у "підпіллі", і чекали на реванш. Вони активні, послідовні, впливові. Їх ідеологія: гроші, влада, вплив. Системної любові/нелюбові до України як держави у них немає. Вони мислять іншими категоріями.
А тепер до них приєднали новонавернених (вчорашніх помаранчевих). У яких є теж дві групи. Кого поламали, а хто сам поспішив приєднатися. Останні теж дуже активні люди, і вірність свою доводять справами.

"Чьих будешь?"

Анекдотичний випадок. В одному з районів Сумської області від ПР балотувався заступник губернатора. Від "Батьківщини" (кажуть за домовленістю) проти нього виставили молоду дівчину зі штабу, яка й на карті район показати не зможе.
Звичайно, що в районі вона не була жодного разу. А заступник губернатора жив там два останніх місяці, все що міг роздав/пообіцяв. І що? Він виграв у неї кілька десятків голосів з понад 10 тисяч.
Цей анекдот розказав один член дільничної комісії, який говорив, що насправді виграло дівча зі штабу "Батьківщини", просто рахували, як треба.
З останніх мажоритарних 2002 року виборів Україна таки змінилася. Пройти не від однієї з основних партій (а особливо – популярної у цих краях) – майже нереально.
В одних регіонах в кабінках незримо була присутня коса Юлі, в інших світлий образ когось із київських мужів. Люди не знали прізвищ. Вони шукали в бюлетенях – від кого.
Скажете, були місцеві перемоги партій типу "Совість України" чи "Рідне місто"?
Так, просто деякі місцеві лідери, завдячуючи своїй харизмі/добрим справам/популізму, стали в ряд з лідерами загальнодержавними. Вибирали між Юлею, Віктором Федоровичем і Мінаєвим (Суми), Мамаєм (Полтава), Гройсманом (Вінниця).
Маємо ще одну аналогію з Римом. Там один за одним поставали тріумвірати, своєрідні ситуативні об’єднання трьох лідерів, як, наприклад, Цезаря, Помпея і Красса.
Так і вітчизняний виборець – ідентифікує тільки кількох, як правило, двох-трьох основних гравців. В залежності від регіону вони можуть бути різними. Їх позитивність чи негативність – теж регіональні особливості.
Так само і зараз, як і в Римі, нікому не потрібні ви, кандидат, з вашим баченням розвитку громади. Головне – чий ви легат чи трибун. Або, як казав невмирущий Іван Васильович – "чьих будешь?".
І це – останній сигнал націонал-демократам – об’єднуватися, шукати лідера. Ідеологічна партія безлідерського типу – не для існуючої ментальності. Це факт, що доведений виборами.

"Что поделать, молодежь, не задушишь, не убьешь"

Навіть ті, хто пророкував низьку явку, не сподівалися, що вона буде наскільки низькою. І мало хто знає, що вікова електоральна група, яка найбільше "відкосила" вибори – це не студенти. Якраз цих або зігнали (жителів гуртожитків), або ті, хто голосує вперше, – прийшли з цікавості.
Не прийшли ті, кому 23-35 років. Це сигнал. Не прийшла на вибори не просто активніша частина суспільства. На вибори "забило" покоління, що формувалося після совка.
Велика частина з цієї категорії молоді лімітує. Це вони заполонили офіси в Києві, хоча прописані в Житомирі, Вінниці, Сумах. На вибори вони не поїхали. А в райони не поїхали ті, хто осів у обласних центрах. Хоча це та частина суспільства, яка вже дуже далека від пост совкового патерналізму.
А голосували не за логікою, а за емоціями їх мами і бабусі.
Заполітизованість суспільства на тлі відсутності елементарних знань про предмет – це ОСНОВА НЕУСПІХУ КРАЇНИ.
І ще. Демографічне провалля – в сільських районах залишилися виборці. Але майже не лишилося людей, здатних впроваджувати зміни. Як і здатних протистояти тиску влади. Сильна і блискуча молодь залишила тихі вулиці сіл і малих містечок.
Тому бачимо ще одну картину, принаймні, дуже зрозумілу на прикладі пост помаранчевої Сумської області. "Батьківщина" перемогла у містах (Суми, Конотоп, Ромни, Білопілля), регіонали взяли усі сільські райони. Те саме вони спробують зробити на парламентських виборах.
Але, водночас, є ще така непомічена суспільством тенденція. Регіонали в багатьох регіонах оновилися за рахунок амбітної молоді. Пасіонарії в Україні ще є. Але поведінкові стереотипи (імперативи) їх суто егоїстичні. Вони хочуть успіху. Але свій особистий успіх вони не пов’язують з успіхом України.
Думаєте, сильні і нарвані молоді регіонали не знають, що вони грають на стороні неправедної антиукраїнської системи? Для спокою в душі вони шукають собі виправдання, але очевидно – вони грають не за країну, вони грають за свої команди, свої консорції.
Вони виросли на "Бригаді". Їх стереотип: "Ось ми – і весь світ проти нас". А їм чесно запропонували грати за донецьку команду. Знову як у Римі: прийшов час, коли легіонерами бути модно. Це не вся молодь. Але це її частина, і частина активна.
Мусимо констатувати: виросло покоління українців, для частини якого Українська держава – це набір атрибутів і символів, а не світосприйняття.

Треба зізнатися, поки-що нічого не вийшло. Теоретично – вихід є. Виборця (перш за все молодого) треба навчати і виховувати. Навчати бачити проблеми, вибирати альтернативи і змушувати партії перед виборами писати ці проблеми/варіанти рішень на своїх знаменах. І починати треба з навчання тих, хто навчатиме.
Інакше знову почують кожного і вам запропонують перевірені методики. А своїм – понтові схеми.
Як у Римі. Хліба і видовищ
. Розподіляй і владарюй. За 2 тисячі років нічого не змінилось.

Віктор Бобиренко, начальник управління сім'ї та молоді Сумської ОДА в 2005-2010 роках, для УП(скорочено)



Допомога проекту СІВЕРЩИНА - благодійний внесок



Коментарі (0)
avatar