Ада Роговцева: клаптики життя
Довгоочікувані Грудневі вечори в Чернігівському молодіжному театрі відкрились 1 грудня творчим вечором уславленої української актриси Ади Роговцевої. Десятки яскравих ролей в театрі та кіно давно зробили Аду Миколаївну популярною серед багатьох верств населення. Вона почала зніматись ще студенткою і все її життя – це калейдоскоп творчих робіт у кіно й театрі. Серед найулюбленіших – вистава «Варшавська мелодія», в якій Ада Роговцева зіграла свою роль 670 разів!
Мені з колегою Людмилою Пархоменко пощастило: Ада Миколаївна погодилася на зустріч з пресою перед творчим вечором. Наша 40-хвилинна бесіда була сповнена спогадів і асоціацій, віршів і жіночої мудрості. Ада Роговцева була напрочуд щирою і відвертою. Її сьогодення заповнене безліччю важливих справ. Актриса готує до друку нову книгу спогадів, веде викладацьку роботу, грає на сцені та активно знімається в різноманітних російських серіалах.
А ще спілкуванням з людьми актриса хоча б якось тамує душевний біль: кілька років тому вона поховала чоловіка, а влітку, напередодні її 75-річчя помер син…Її витончені пальці прикрашають масивні персні, які притягують погляд.
-- Це синові, -- перехопивши мій погляд, -- говорить актриса. – Театральні подарунки. Подарували їх мені на минулі ювілеї. А я прикрас не ношу. Не те щоб не любила їх -- люблю. Але – не ношу. Син же тоді побачив ці театральні подарунки і забрав собі. А тепер…Я їх ношу і майже ніколи не знімаю.
Мудрість від Ади Роговцевої: життя треба вистоювати
-- Ви зіграли стільки ролей, маєте власний багатий життєвий досвід – тож у чому, на Вашу думку, полягає жіноча мудрість?
-- По-перше, я давно збагнула що життя, будь-яке життя – це випадок. І ось цей випадок випав тобі. Це так цікаво! Колись, років сорок тому, я прочитала пронизливу відвертість у Льва Толстого, який поховав найменшого і найгеніальнішого свого синочка, зовсім малого. Дружина письменника тоді потрапила до божевільні. А Лев Миколайович записує у свій щоденник подяку Господу за подароване випробування. Я збагнула, що не можна нарікати на долю й дорікати Всевишньому, а треба достойно жити. Хоча біль від втрати дитини неймовірно жахливий. Такого не повинно бути – щоб ховати своїх дітей. Це неправильно. Такого не повинно бути в Божій програмі. Але…
А стосовно мудрості… Що таке мудра людина? Чим вона відрізняється від розумної? Насамперед тим, що мудрий ніколи не потрапить у те становище, з якого розумний вийде з честю. У Фіцджеральда є чудовий вислів: «Немає сум’яття більш спустошливого, ніж сум’яття неглибокої душі». Тобто питання сум’яття, відчаю є ніби божим гріхом. Але не треба боятися цих гріхів. Життя потрібно вистоювати. Віруючи – вистоювати.
А горе, біль від нього не забувається. Ніколи! Але – потрібно жити. Якщо Бог дав життя, то потрібно його прожити. І важливим є розуміння того, що ти потрібен своїм рідним.
Інеса Фтомова
Скорочено. Повністю читайте в газеті "Сіверщина" за 6 грудня.
| Читайте також |
| Коментарі (0) |