Абракадабра в голові -- чупакабра головою
Далебі це не Боже створіння. Радше від нечистого мара якась: чи мутант-перевертень чорнобильський, чи просто витвір хворої уяви - одне слово, велике ЧОРТЗНАЩО! Звідки тільки це лихо і взялося? Адже, скажімо, в тій же Іванівці Чернігівського району за Івана Івановича Скачка (земля йому пухом) хіба стільки худоби було, стільки живності всякої! Але про таке диво навіть гадки не було! А зараз у селі тільки й розмов що про чупакабру. Особливо після тієї пам’ятної весняної ночі . Власне, «чупакабра» в перекладі з іспанської приблизно означає - «те, що козу ссе». Але у наших вампірів і апетити більші, і спеціалізація ширша. Коли тієї глупої ночі оте чортвітьщо порало у хліві Євдокії Мотузко її викоханого кабана – галасу і вереску було на все село. Але у села свої проблеми. Село спало…Ба, кажуть, навіть собаки не валували,поховалися подалі від гріха, (щоб на них не подумали?). І коли нажахана тітка Євдоха наважилася увімкнути світло і визирнути у двір – вона встигла тільки побачити як щось «велике і чорне» майнуло через паркан. Чупакабра – більш нікому… Як би там не було, а рік праці пенсіонерки і майже півтора центнери спаскудженої свіжини пішло ледачим, безсовісним псам.
Потім непроханий гість випотрошив у кількох господарствах кролів, перетворивши їх у безкровних, нежиттєздатних тушок, а сільські хліви – на своєрідні філіали Верховної ради. І здається тій довгій, глупій ночі кінця-краю не буде. Там індика поцупило, там – гуску,там банку сала… у фермера – бочку солярки, у дядька Грицька – мопеда… Чупакабра чи ні? А біс його знає, якщо ніхто нікого не шукав і шукати не думав! Та й зрештою, яка різниця якої породи «кровосіся» псує вам життя, яка тварюка нахабно лізе до вашої хати? А чим кращі ті, пробачте, «реформатори», які ту ж таки Іванівку, колись одне з найбагатших сіл України, перетворили в пустку і руїну? Чи ті, хто знищив найбільшу в районі лікарню і продовжує закривати лікарні та школи в сусідніх селах? Чи ті, хто забрав пенсію у наших жінок, хто «дітей війни» поробив жебраками? А ті поторочі, що паплюжать нашу віру, нашу мову? А, скажіть, яка найлютіша чупакабра може зрівнятися жорстокістю з тими потворами-перевертнями в погонах, які вбивають, калічать, ґвалтують наших дітей, тероризують всю країну, де вже не тільки незатишно – страшно стає жити?
Але "Врадіївка – не кінець» запевняють міліціонери у відкритому зверненні, надрукованому в одному з останніх номерів нашої «Сіверщини» - якщо не будете нас любити і поважати… А чупакабра від журналістики тут же переконує, що протести у Врадіївці замовляє клята опозиція, а наш несповна розуму народ – звичайна маріонетка у руках політиків. Що ж, спасибі за просвіту… Хай ми ще раз дружненько посміємося над нікчемними «кроликами», над їхньою пришелепкуватою революційністю і несвоєчасним закликом «вставай, Україно». І – погано нагодовані маріонетки (самими обіцянками вже «сьогоднішнього покращення» довго ситий не будеш) за кіло гречки знову продамося - купимося…І презирливо сплюнувши –« всі вони однакові» - знову оберемо собі за голову ( і собі на голову) чергову чупакабру. І приспані лукавими пройдисвітами підемо далі спати. До наступних виборів…
Кажуть, «сон розуму породжує чудовиськ». І отой страшний безлад у країні, яка стрімко летить у прірву, вся оця незбагненна абракадабра нашого існування – це насамперед результат нашої байдужості, відсутності елементарної людської і національної гідності, якогось приреченого довготерпіння. Тобто ота таємнича чупакабра є рідною дочкою тієї абракадабри, яка панує в суспільстві, в людських головах. Це ми самі її створили, а тепер не знаємо, як від неї захиститися…
А от дядько Микола з Чемера знає. І без жодної політики, без будь-якої агітації…Коли оте таємниче казнащо заскочило до його двору, він, не довго балакаючи, вхопився за вила. І - хрясь… Тепер вчені люди сперечаються: що воно за чудасія - ні лисиця тобі, ні кенгуру… Одне слово, ЧОРТЗНАЩО … Але з фотографії, що й досі гуляє Інтернетом,видно, що не такий страшний чорт, як його малюють, Маленьке, миршавеньке, геть облізле… І зовсім не страшне…Навіть жалю гідне…Власне, воно таке, яким ми його собі уявляємо. І хоч нап`яль на нього корону, посади його у найвище крісло… ба, навчи лоба хрестити - це не Боже створіння. Це наш спільний гріх.
Павло БІЛОНОЖКО
| Читайте також |
| Коментарі (0) |