А літа ніби й не було…

А літа ніби й не було…
Давно ромашки вже зів’яли…
І картоплі перші копали,
І хліб зібрало вже село…
Він все чомусь вередував –
Примхливий серпень світлочубий,
То супився, то дмухав губи…
Чому? Не знаю. Не сказав…
Вночі прибився на поріг,
В вікно постукав, глянув в вічі…
Прости мене, що я не вічний,
Що на весілля не устиг…

Олександра ГОСТРА