"Низькі тарифи” як зручна брехня
Хто насправді має платити за відновлення енергетики.
Директор Центру досліджень енергетики Олександр Харченко заявив: «В Україні немає грошей на відновлення обладнання, бо в нас дуже низькі тарифи на електроенергію для населення».
Це твердження виглядає логічно лише для тих, хто не розуміє, як в Україні влаштована енергетика. Насправді воно є або професійною маніпуляцією, або свідомою підміною понять.
Українські споживачі не розбивали трансформатори, не руйнували підстанції і не знищували мережі. Це зробили російські ракети і дрони. І перекладати відповідальність за ці руйнування на населення — це не економіка, це цинізм.
Кому належить зруйноване обладнання
Давайте назвемо речі своїми іменами.
1. Якщо це ДТЕК
ДТЕК — приватна компанія з мільярдними оборотами і власними банками та фінансовими структурами.
Якщо знищене їхнє обладнання — вони: беруть кредити у власних банках, залучають фінансування в європейських фінансових установах, використовують страхові механізми, інвестують власний прибуток.
Так працює бізнес у всьому світі.
Споживачі не повинні фінансувати воєнні ризики приватної корпорації.
2. Якщо це "Укренерго"
"Укренерго" — державна компанія. Її власник — держава Україна.
Укренерго має право: залучати кредити під державні гарантії, отримувати фінансування від ЄБРР, Світового банку, ЄІБ, отримувати допомогу від партнерів.
І саме це вже відбувається. Мільярди євро заходять в енергетику через міжнародні програми.
Тарифи населення тут взагалі ні до чого.
3. Якщо це обленерго
Обленерго — це або приватні монополії, або напівприватні структури з надприбутками.
Вони: роками сидять на гарантованих тарифах, не мають конкуренції, отримують стабільні грошові потоки.
Це один із найбільш захищених бізнесів у країні.
І коли їм кажуть, що «грошей немає», це означає лише одне — вони не хочуть платити зі свого прибутку.
Тарифи для населення не відновлюють електромережі.
Тариф для населення — це: оплата виробництва електроенергії, частково — транспортування, частково — податки. Але він не є фондом воєнного відновлення.
Війна — це форс-мажор.
Збитки від війни: покриваються державою, фінансуються кредитами, компенсуються допомогою партнерів, і в майбутньому — репараціями агресора.
Перекладати це на платіжку пенсіонера чи родини — це не ринок, це грабунок.
Навіщо просувають міф про “низькі тарифи”.
Бо це зручно. Набагато простіше сказати: “Ви мало платите” . ніж сказати: “Ми не хочемо зменшувати прибутки монополій”, “Ми не хочемо чіпати фінансові потоки енергокомпаній”, “Ми не хочемо ламати корупційні схеми”. Тому й вигадують казку про «дешеве світло».
Висновок
Українці не зобов’язані фінансувати війну вдруге — через свої тарифи. Вони вже платять податками, інфляцією, втратами і зруйнованими домівками. Зруйновану енергетику мають відновлювати:
власники енергокомпаній, держава, міжнародні фінансові інституції.
А не бабуся з платіжкою за світло.
Олег ПОПЕНКО
Директор Центру досліджень енергетики Олександр Харченко заявив: «В Україні немає грошей на відновлення обладнання, бо в нас дуже низькі тарифи на електроенергію для населення».
Це твердження виглядає логічно лише для тих, хто не розуміє, як в Україні влаштована енергетика. Насправді воно є або професійною маніпуляцією, або свідомою підміною понять.
Українські споживачі не розбивали трансформатори, не руйнували підстанції і не знищували мережі. Це зробили російські ракети і дрони. І перекладати відповідальність за ці руйнування на населення — це не економіка, це цинізм.
Кому належить зруйноване обладнання
Давайте назвемо речі своїми іменами.
1. Якщо це ДТЕК
ДТЕК — приватна компанія з мільярдними оборотами і власними банками та фінансовими структурами.
Якщо знищене їхнє обладнання — вони: беруть кредити у власних банках, залучають фінансування в європейських фінансових установах, використовують страхові механізми, інвестують власний прибуток.
Так працює бізнес у всьому світі.
Споживачі не повинні фінансувати воєнні ризики приватної корпорації.
2. Якщо це "Укренерго"
"Укренерго" — державна компанія. Її власник — держава Україна.
Укренерго має право: залучати кредити під державні гарантії, отримувати фінансування від ЄБРР, Світового банку, ЄІБ, отримувати допомогу від партнерів.
І саме це вже відбувається. Мільярди євро заходять в енергетику через міжнародні програми.
Тарифи населення тут взагалі ні до чого.
3. Якщо це обленерго
Обленерго — це або приватні монополії, або напівприватні структури з надприбутками.
Вони: роками сидять на гарантованих тарифах, не мають конкуренції, отримують стабільні грошові потоки.
Це один із найбільш захищених бізнесів у країні.
І коли їм кажуть, що «грошей немає», це означає лише одне — вони не хочуть платити зі свого прибутку.
Тарифи для населення не відновлюють електромережі.
Тариф для населення — це: оплата виробництва електроенергії, частково — транспортування, частково — податки. Але він не є фондом воєнного відновлення.
Війна — це форс-мажор.
Збитки від війни: покриваються державою, фінансуються кредитами, компенсуються допомогою партнерів, і в майбутньому — репараціями агресора.
Перекладати це на платіжку пенсіонера чи родини — це не ринок, це грабунок.
Навіщо просувають міф про “низькі тарифи”.
Бо це зручно. Набагато простіше сказати: “Ви мало платите” . ніж сказати: “Ми не хочемо зменшувати прибутки монополій”, “Ми не хочемо чіпати фінансові потоки енергокомпаній”, “Ми не хочемо ламати корупційні схеми”. Тому й вигадують казку про «дешеве світло».
Висновок
Українці не зобов’язані фінансувати війну вдруге — через свої тарифи. Вони вже платять податками, інфляцією, втратами і зруйнованими домівками. Зруйновану енергетику мають відновлювати:
власники енергокомпаній, держава, міжнародні фінансові інституції.
А не бабуся з платіжкою за світло.
Олег ПОПЕНКО
| Читайте також |
| Коментарі (0) |