А чи й собі поцілувать пантофлю Папи?

Патріарх московський Кіріл (Гундяєв), як і його вчитель митрополит Никодим (Ротов), що помер під час прийому у Папи, все життя заздрять своєму римському колезі. Заздрять адміністративній силі, фінансовій потузі, незалежності від сильних політичного світу цього…

І ось нарешті зустріч Папи римського з Папою московським відбулася. На Кубі – себто, на нейтральній території, в комуністичній Кубі. І що? Та нічого. Фотосесія - як назвав подію московський опозиційний диякон Андрєй Кураєв.

Навіть працівник католицької освіти скептично висловлюється про зустріч, що названа історичною.

Професор східно-християнської теології і духовності в університеті Святого Павла в Оттаві (Канада) о. Андрій Чировський «Я не думаю, що Франциск дозволить себе обдурити чи переграти в Гавані. Він надто розумний, щоб дозволити цьому статися. Але моя впевненість у здатності Ватикану протистояти пропагандистській машині Кремля є набагато слабшою. Занадто багато є ще там таких, які залишаються відданими безнадійній застарілій Ostpolitik»

Хоч і делікатно, але критикує Ватикан.

Георгій Коваленко, недавній речник УПЦ МП, звільнений зі своїх посад: «Ця зустріч нагадує мені радянську "дипломатію" часів "холодної війни". Тоді РПЦ не без допомоги "компетентних органів" активно боролася за світову гегемонію, займалася таємною дипломатією і навіть зовнішньою розвідкою. Для цього в Церкві було створено спеціальну структуру – "Отдел внешних церковных сношений Московского Патриархата" (ОВЦС МП). Пізніше слово "сношения" було замінене на слово "связи". Саме цю структуру багато років з радянських часів і до свого обрання главою Церкви очолював Патріарх Кирил. Тому можна не сумніватися, що місію на Кубі буде виконано професійно. Як можна і не сумніватися, що ця зустріч є складовою частиною великої геополітичної гри, що за допомогою РПЦ веде Росія із Західним світом, частиною якого є держава Ватикан, главою якої є Папа Римський».

Він запитує: «Хто має засвідчити, що Українське Православ'я не має єдності, в тому числі і "завдячуючи" Московському Патріархатові? Хто має засвідчити, що в Україні є мільйони православних, які не бажають бути частиною "русского міра", який тривалий час проповідує і просуває Московський Патріарх, а також російська пропаганда і зброя?».

До того ж, у путінській, тобто московській делегації полетів керуючий справами УПЦ МП митрополит Антоній (Паканич), що однозначно і вкотре свідчить: УПЦ МП є складовою частиною московської церкви, про жодну її самостійність не йдеться.

Недарма прес- секретар Путіна заявив, що ця зустріч – обопільний крок назустріч західного світу і Росії.

Декларація Папи і Патріарха московського три пункти присвятила Україні. “Сьогодні очевидно, що метод «уніатизму» колишніх століть, який передбачає приведення однієї громади в єдність з іншою шляхом її відриву від своєї Церкви, не є шляхом до відновлення єдності. У той же час, церковні громади, котрі з’явилися в результаті історичних обставин, мають право існувати і робити все необхідне для задоволення духовних потреб своїх вірних, прагнучи до миру з сусідами. Православні і греко-католики потребують примирення і знаходження взаємоприйнятних форм співіснування”, – свідчить декларація.

“Ватикан і МП дозволили греко-католикам існувати. Значне дипломатичне досягнення, особливо напередодні 70-х роковин подій у Львові”, – саркастично прокоментував у “Фейсбуці” голова інформаційного управління УПЦ КП архієпископ Євстратій (Зоря).

У спільній заяві зазначено: “Ми сумуємо з приводу протистояння в Україні, що забрало уже безліч життів, що заподіяло незліченні страждання мирним жителям, що кинуло суспільство в глибоку економічну й гуманітарну кризу. Закликаємо всі сторони конфлікту до розсудливості, громадської солідарності і діяльної миротворчості. Закликаємо наші церкви в Україні працювати для досягнення суспільної злагоди, утримуватися від участі в протиборстві і не підтримувати подальший розвиток конфлікту”.
Ні про що не сказано. Говорячи російською церковною мовою, "сотрясаніє воздухов".

У наступному абзаці на продовження української теми вказано: “Висловлюємо надію на те, що розкол серед православних віруючих України буде подолано на основі існуючих канонічних норм, що всі православні християни України житимуть в мирі та злагоді, а католицькі громади країни цьому сприятимуть, щоб наше християнське братство було ще більш очевидне”.

Очевидно, що редакцію цього пункту лобіювала передусім російська сторона, яка називає Україну “канонічною територією РПЦ”, категорично не визнає найбільшу церкву України – УПЦ Київського патріархату, називає її предстоятелів та вірян “угрупованням розкольників” і виступає проти канонічного визнання УПЦ КП.

Отже, світ не може не говорити і не думати про Україну. Навіть якщо це церковні лідери і навіть якщо вони здибалися в аеропорту далекої Гавани.

Але ж вирішувати щось про Україну без України – не тільки дурно пахне мюнхенською змовою 1938 року, але й свідчить: не тужтеся – Україна сама воює, сама вирішує свою долю і сама розвалить російську імперію. А на її поминки прийдуть і римо- католики, як ні в чому не бувало…

Папа Франциск, попри благочестиву скромність і простоту (світ так зледачів, що Христову простоту сприймає як ознаку святості), - не Папа Іван Павло Другий. У нього багато соціалістичних уявлень і нема розуміння України.

… Та коли я був у штабі воюючого підрозділу – батальйоні «Карпатська Січ», я бачив тільки два портрети. Тараса Шевченка і Патріарха Філарета. Зі своїми і переможемо. А чужі лишаться чужими.

Василь ЧЕПУРНИЙ

P.S. Заголовок - цитата з Павла Тичини