Війна Апостола
Десантники ДШВ тихо, без зайвого галасу із січня по серпень повернули 26 населених пунктів і понад 700 квадратних кілометрів української землі на Олександрівському напрямку. Місяцями про операцію майже не говорили. Бо, як то кажуть, тихіше їдеш — далі будеш. Зайвий галас такій філігранній роботі десантників тільки заважає.
Як вдалося так спрацювати? Деталі розкриває командувач ДШВ Олег Апостол в інтерв’ю Deutsche Welle: Головком визначив напрямок, узгодили завдання і дали свободу дій. Без покрокових інструкцій згори: як виконати задум, вирішує сам командувач. І довіру виправдали. За словами Апостола, майже все, що пообіцяли, вже виконали. Зі своїми командирами він працює так само. Визначає, що потрібно зробити, куди перенаправити зусилля, про що не забути. Спосіб виконання обирають вони.
Як на мене, це одна з найцікавіших деталей. Командиру довіряють командувати. Він знає своїх людей, можливості підрозділу й обстановку на ділянці. І має повноваження застосувати ці знання в бою. У військовій термінології це Mission Command — делеговане управління. Причому цей підхід працює і на рівні цілих з'єднань, що викликає щиру повагу до управлінської зрілості війська. Наприклад, армійські корпуси на Сумщині та Запоріжжі сьогодні діють самостійно, без мікроменеджменту та втручання згори. Це свідчить про глибоку інституційну довіру.
І ще важливий момент: за словами Апостола, з головкомом Михайлом Драпатим пропозиції з місць почали швидше враховувати, а вдалі рішення — поширювати на ЗСУ. Це стосується і технологій, і способів ведення бою. Оце справді цінно: коли в основі управління лежить справжня довіра, а здобутий у боях досвід та гнучкий розум командирів на місцях не ігноруються, а стають потужним рушієм для ефективного виконання бойових завдань.
Але є ще одна деталь, яка мені особливо сподобалася. Комбата або ротного з бригади, яка тримає оборону, на два-три дні беруть у бригаду, що наступає. Там він бачить на практиці, як воюють колеги, що спрацьовує в бою, і повертається до своїх уже з розумінням, як зробити краще. Яскравий і багато в чому взірцевий приклад того, який темп дає така довіра та обмін досвідом, бої за Терни. Свого часу, коли Олег Апостол командував 95-ю бригадою, десантники продемонстрували найвищий пілотаж тактичної майстерності: вони лише за два тижні повернули 80 відсотків території села, на яке російські війська наступали цілих чотири місяці.
При цьому Апостол веде таблицю з показниками кожного бою. Якщо втрати зростають, а противник уже закрив прорив, то штурм зупиняють. Далі виснажують резерви, які росіяни підтягують, і переносять зусилля на іншу ділянку. Логіка — змусити ворога витратити сили, які йому знадобляться для відбиття наступного удару. І це виснаження відбувається максимально раціонально. Десантники працюють системно, вибиваючи не лише ворожу піхоту, а й командирів та операторів дронів, дістаючи їх за 7-10 кілометрів від баз. У результаті операції вже маємо знищених комбатів та полоненого ротного. Такий хірургічно точний вплив на управління противника — це показник глибокого розуміння сучасної війни.
Хотілося б бачити якомога більше такого підходу в усьому війську. ДШВ показують, що довіра до командирів дає відчутний результат: підрозділи швидше пристосовуються до змін на полі бою й використовують можливості для наступу. Чим не готовий показовий кейс сучасного лідерства, який варто масштабувати на всі Сили оборони?
Андрій КОВАЛЬОВ
Як вдалося так спрацювати? Деталі розкриває командувач ДШВ Олег Апостол в інтерв’ю Deutsche Welle: Головком визначив напрямок, узгодили завдання і дали свободу дій. Без покрокових інструкцій згори: як виконати задум, вирішує сам командувач. І довіру виправдали. За словами Апостола, майже все, що пообіцяли, вже виконали. Зі своїми командирами він працює так само. Визначає, що потрібно зробити, куди перенаправити зусилля, про що не забути. Спосіб виконання обирають вони.
Як на мене, це одна з найцікавіших деталей. Командиру довіряють командувати. Він знає своїх людей, можливості підрозділу й обстановку на ділянці. І має повноваження застосувати ці знання в бою. У військовій термінології це Mission Command — делеговане управління. Причому цей підхід працює і на рівні цілих з'єднань, що викликає щиру повагу до управлінської зрілості війська. Наприклад, армійські корпуси на Сумщині та Запоріжжі сьогодні діють самостійно, без мікроменеджменту та втручання згори. Це свідчить про глибоку інституційну довіру.
І ще важливий момент: за словами Апостола, з головкомом Михайлом Драпатим пропозиції з місць почали швидше враховувати, а вдалі рішення — поширювати на ЗСУ. Це стосується і технологій, і способів ведення бою. Оце справді цінно: коли в основі управління лежить справжня довіра, а здобутий у боях досвід та гнучкий розум командирів на місцях не ігноруються, а стають потужним рушієм для ефективного виконання бойових завдань.
Але є ще одна деталь, яка мені особливо сподобалася. Комбата або ротного з бригади, яка тримає оборону, на два-три дні беруть у бригаду, що наступає. Там він бачить на практиці, як воюють колеги, що спрацьовує в бою, і повертається до своїх уже з розумінням, як зробити краще. Яскравий і багато в чому взірцевий приклад того, який темп дає така довіра та обмін досвідом, бої за Терни. Свого часу, коли Олег Апостол командував 95-ю бригадою, десантники продемонстрували найвищий пілотаж тактичної майстерності: вони лише за два тижні повернули 80 відсотків території села, на яке російські війська наступали цілих чотири місяці.
При цьому Апостол веде таблицю з показниками кожного бою. Якщо втрати зростають, а противник уже закрив прорив, то штурм зупиняють. Далі виснажують резерви, які росіяни підтягують, і переносять зусилля на іншу ділянку. Логіка — змусити ворога витратити сили, які йому знадобляться для відбиття наступного удару. І це виснаження відбувається максимально раціонально. Десантники працюють системно, вибиваючи не лише ворожу піхоту, а й командирів та операторів дронів, дістаючи їх за 7-10 кілометрів від баз. У результаті операції вже маємо знищених комбатів та полоненого ротного. Такий хірургічно точний вплив на управління противника — це показник глибокого розуміння сучасної війни.
Хотілося б бачити якомога більше такого підходу в усьому війську. ДШВ показують, що довіра до командирів дає відчутний результат: підрозділи швидше пристосовуються до змін на полі бою й використовують можливості для наступу. Чим не готовий показовий кейс сучасного лідерства, який варто масштабувати на всі Сили оборони?
Андрій КОВАЛЬОВ
| Читайте також |
| Коментарі (0) |