ТрубаДури? або Шпигунський скандал у прикордонному селі

У середині лютого на російському телеканалі «РЕН-ТВ» транслювався скандальний телерепортаж, про життя прикордонного села Грем’яч Новгород-Сіверського району, зміст якого висвітлено у статті «Куда уходят деньги за газ?» на офіційному сайті телеканалу. Це був час «газової війни» і журналісти інформували глядачів, що українська влада може зловживати при оплаті за російський газ, який надається суто з «братських» міркувань. Тож цілком можливо, що російська влада «прикрутить газовий вентиль», тим паче вона не знала про цю трубу.

Грем’яч в епіцентрі «ТВ-скандалу»
Після Нового Року село Грем’яч Новгород-Сіверського району на легковому автомобілі відвідали троє громадян Російської Федерації: Сергій Журавков, Кирило Пікторинський та Дмитро Вершинін.
Місцевим жителям гості розповідали, що до села вони приїхали з метою … написання дисертації з порівняння умов життя українських та російських громадян, і до журналістської професії вони не мають жодного стосунку. Але пізніш на телебаченні з’явився телерепортаж, авторами якого виступили Дмитро Санін (журналістський псевдонім Дмитра Вершиніна) та Кирило Пікторинський З репортажу також глядач міг довідатися, що місцеве населення незадоволене ситуацією в Україні та діяльністю місцевої сільської ради. І взагалі, виявляється, українські владні структури здійснюють тиск на громадян, що висловлюють проросійські думки (при наданні інтерв’ю російським журналістам з висвітлення ситуації щодо забезпечення села російським газом).
Таким чином, російські журналісти ввели в оману грем’ячівців, коли назвалися науковцями і пересувалися по селу.
Ця історія розпочалася з публікації у газеті «Сіверщини» про газову трубу, яка проходить через с. Грем’яч, і звідки місцеве село отримує газ. Вона заходить з території Росії, проходить через українську територію і далі йде знову в Росію. Перекрити її не можна, бо тоді залишаться без газу й російські села, принаймні так писали газети та інтернет-видання. Хоча в оригіналі матеріал називався «Газовий острів», деякі інтернет-ЗМІ перейменували його — «Как украинцы тырят русский газ!», з такою назвою стаття пішла гуляти по світу.
Через деякий час у редакції газети «Сіверщина» пролунала серія телефонних дзвінків. Колеги з російського телебачення дуже хотіли отримати максимальну інформацію про село Грем’яч, російську газову трубу, що проходить через село, і взагалі благали про допомогу. У редакції вони отримали необхідну інформацію, адже колеги повинні допомагати колегам, зокрема й контакти слюсаря місцевої газорозподільної станції Сергія Дудка.
Через деякий час з’явився відеорепортаж… «Сіверщина» вирішила з’ясувати, чи дійсно ситуація у с. Грем’яч така конфліктна, як показано по російському телебаченню — тож збираюсь у відрядження.
«На розборки до Москви!»
У Грем’ячі досі ще по коліна лежить сніг, адже це село — найпівнічніша точка України. У сільраді люди обговорюють майбутній приїзд санстанції, що перевірить чистоту колодязної води. Заходжу, знайомлюся, починаємо бесіду.
«Коли я йшов з дому, вони зупинили мене у центрі села і поставили такі питання, що я відразу подумав, що це якісь диверсанти сюди приїхали, — розповідає Юрій Іваницький, директор комунального підприємства при Грем’яцькій сільській раді. — Чи відключать нам росіяни газ, чи платимо ми гроші, як ставимося до Росії? Та ми спасибі говорити повинні росіянам за те, що газ їхній до нас йде!»
У селі газове опалення має близько 100 дворів та всі бюджетні установи і підприємства, за газ платять без заборгованостей. У приміщеннях тепло, температура наприклад у дитячому садку дорівнює 21 градус. Про візит російських журналістів згадують зі здивуванням: з одного боку, назвалися науковцями, з іншого — з відеокамерою ходили та інтерв’ю брали різноманітні.
З Іваном Прокопенком — чоловіком, який найбільше скаржився на своє життя, поговорити не пощастило. Він був занятий якимись «важливими справами», тож замість розмови «наговорив москалів» (як кажуть у Грем’ячі) — обматюкав.
Депутат районної ради, член Комуністичної партії Любов Заболотна, яка супроводжувала російських журналістів по селу та оголосила їм про намір очолити сільську раду – «бо в селі накопичилося чимало проблем», удома теж не виявилося. Кажуть, вона поїхала в Казахстан до родичів.
— Яка з неї голова сільради? Колись працювала прибиральницею в колгоспі, потім бухгалтером у сільраді, а оце нова голова її відправила на пенсію, от вона й озлилася на неї, — пояснили мені селяни.
— Ось подивіться, це така розрахункова книжка за газ, — показує мені цей важливий документ головний бухгалтер сільської ради Тетяна Тюпич , — платимо кожен місяць регулярно.
Відповідаючи на питання про російських журналістів, Тетяна Григорівна розповіла, що ті дійсно заходили до сільської ради, сказали, що метою їхнього візиту є написання наукової дисертації про життя прикордонних російських та українських сіл.
— Так , так, ходили, знімали, казали, що нічого давати по телевізору не будуть, — підтверджує її слова касир сільради Надія Черненко, — це все вони роблять для наукової роботи.
У репортажі також йшлося про те, що слюсар місцевої газорозподільної станції Сергій Дудко після висловлених ним «проросійських» думок отримав покарання від свого керівництва — сувору догану.
— Нічого я такого не отримував! – кип’ятиться тепер Сергій. — Це що мені тепер «на розборки» з ними до Москви їхати?
— Так це неправду про Вас на телебаченні сказали? Може, Вас тут хтось утискає за ваші «проросійські думки»?
— Та хто мене буде тут утискувати, та й ніхто мене ніяк не карав, — відповідає Сергій Дудко.
Ще одна неправда, озвучена «професійними» журналістами:
стан газової труби, за словами слюсаря, перевіряється іноді й російської стороною:
«Спочатку вони контактують з моїм начальством з Новгорода-Сіверського, а потім приїздять сюди на перевірку».
Тобто журналісти обдурили і в тому, що нібито російська сторона не знала про існування цієї труби. Тим паче, як тільки провели цю трубу, селяни спочатку носили гроші за користування газом до сусідньої Росії. Та й у жінки, котра розказала про те, що Сергія Дудка покарали, прізвище насправді не Дудко, а Юхнюк. Як відомо, хто збрехав у малому, збреше й у великому.
Відносно газу, то, як повідомили у «Чернігівгазі», насправді мешканці сіл Грем’яч та Мурав’ї отримують російський газ по двох газопроводах, введених в експлуатацію ще в 1992 році, з газорозподільної станції «Случевськ», розташованої на території Брянської області. В кожному із сіл знаходяться газорозподільні пункти, які зменшують тиск природного газу та контролюють його фізико-хімічні властивості. При цьому згадані два газопроводи підведені тільки до українських сіл, і далі на територію Росії вони не йдуть, як йшлося в публікації місцевих ЗМІ.
За 2008 рік мешканці сіл, промислова та бюджетна сфера «спалили» 314 184 куб м природного газу. Гроші за нього без заборгованості були перераховані до ВАТ «Чернігівгаз» та до державної компанії «Газ України».
Чи були то журналісти?
Дивна історія виявилася і з журналістами телекомпанії «РЕН-ТВ» — цікаві вони люди. То їх можна побачити з відеокамерою на «синьо-блакитному» Майдані на підтримку Партії регіонів, то вони зустрічають кораблі НАТО в Феодосії і відповідно готують та показують по російському телебаченню «об’єктивний» репортаж.
Незрозуміло, чому вони так «по-партизанськи» заїхали до с. Грем’яч і були змушені придумувати «наукову» мету візиту. Адже Україна та Росія — братні країни, нас об’єднує багато спільних речей, навіть те ж саме забезпечення українських сіл російським газом.
Та й іноземні журналісти (в даному випадку — російські) можуть без перешкод отримати дозвіл на зйомку відеорепортажу на території України без будь-яких перешкод, процедура отримання такого дозволу досить проста та швидка. Наскільки мені відомо зі спілкування з колегами, відповідні органи сприяють іноземним журналістам в їх роботі, оскільки Україна — демократична, правова європейська держава.
Таким чином, виникає питання: чи справді ці люди з відеокамерою є журналістами? А може, вони належать до інших структур?

Олександр ЯСЕНЧУК.
с. Грем’яч Новгород-Сіверського району.